ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 908/4801/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Поляк О.І., Сибіги О.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод"на постановувід 30.03.2016 Донецького апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Запорізької області № 908/4801/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська олійножирова компанія"до Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод"проусунення перешкод у користуванні майном та стягнення 1799139,38грн,за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таврійська олійножирова компанія"простягнення 124000,00грн,за участю представників: позивача - не з'явилисьвідповідача -Острянко М.М.ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврійська олійножирова компанія" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" (далі - відповідач) про:

- усунення перешкод у користуванні комплексом будівель, споруд та під'їзних колій загальною площею 461,1 м2, які знаходиться за адресою : Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, буд. 33, та складаються з: будівлі А-1, загальною площею 154,3 м2; будівлі Б-1 (склад), загальною площею 254,8 м2, будівлі В1 (КПП), загальною площею 3,4 м2, будівлі Д-1 (гараж - майстерня), загальною площею 48,6 м2; № 4 огорожа; № 5 залізнична гілка, шляхом виселення із зазначених приміщень відповідача;

- зобов'язання ПрАТ "МОЕЗ" передати за актом приймання-передачі нерухомого майна ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" комплекс зазначених вище будівель, споруд та під'їзних колій;

- стягнення заборгованості за неналежне виконання договору оренди №09/О від 01.12.2012 в загальній сумі 588041,04грн, з яких: 518952,00грн - основний борг, 28954,68грн - пеня, 5299,71грн - 3% річних, 34834,65грн - інфляційні втрати.

В свою чергу, відповідач подав зустрічний позов до ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" про стягнення 124000,00грн вартості робіт по спорудженню додаткової залізничної гілки, однак заявою від 19.08.2015 ПрАТ "МОЕЗ" відмовився від зустрічних позовних вимог про стягнення з ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" 124000,00грн.

Крім того, 19.08.2015 відповідач подав до місцевого господарського суду зустрічну позовну заяву до ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" про встановлення безоплатного права земельного сервітуту, втім ухвалою Господарського суду Запорізької області від 01.12.2015 зустрічну позовну заяву ПрАТ "МОЕЗ" до ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" про встановлення безоплатного права земельного сервітуту повернено без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст. 63 ГПК України.

Водночас, 19.08.2015 від позивача надійшла заява про відмову від позовних вимог про усунення перешкод у користуванні майном та зобов'язання повернути майно, а також про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 1799139,38грн, з яких: 1167642,00грн - заборгованість з орендної плати, 28954,68грн - пеня, 17925, 17грн - 3 % річних та 584617,53грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2015 у справі №908/4801/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Колодій Н.А., судді Алейникова Т.Г., Науменко А.О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" про стягнення 1799139,38грн. Прийнято відмову в частині позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні майном та зобов'язання повернути майно та припинено в цій частині провадження у справі. Прийнято відмову ПрАТ "МОЕЗ" від зустрічних позовних вимог про стягнення 124000,00грн та припинено провадження у справі за зустрічним позовом.

Донецький апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою позивача, постановою від 30.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скакун О.А., судді Бойченко К.І., Чернота Л.Ф.) рішення місцевого господарського суду в справі частково скасував, прийнявши нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по орендним платежам у розмірі 1167642,00грн, пеню в сумі 28026,97грн, 3% річних у сумі 17925,17грн, інфляційні втрати в сумі 584617,53грн. В іншій частині заявленого позову судом апеляційної інстанції відмовлено. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції у справі, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 793, 795 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 38, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає про відсутність у нього оригіналу договору оренди та фактичного оформлення в письмовій формі орендних правовідносин і, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, скаржник вважає, що оскільки він є співвласником нерухомого майна у місті Мелітополь по вул. Фрунзе, 33 (4/25 частини комплексу будівель та споруд), сплата орендних платежів за користування власним майном є безпідставною.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.08.2016 за клопотанням скаржника розгляд касаційної скарги у справі відкладено на 20.09.2016 на 10 год. 50 хв.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 19.09.2016 №08.03-04/4122, у зв'язку з відпусткою судді Бакуліної С.В, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №908/4801/14, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Грейц К.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Сибіга О.М.

Представник позивача не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 20.09.2016.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника скаржника, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Апеляційним господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 01.12.2012 між ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" (орендодавець) та ПрАТ "МОЕЗ" (орендар) укладено договір оренди №09/О, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно: комплекс будівель, споруд та під'їзних колій (далі майно) загальна площа будівель становить 461,1 м2, який знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Фрунзе, 33 (п.1.1 договору); майно, що передається в оренду складається з: будівлі А-1, загальною площею 154,3 м2; будівлі Б-1 (склад), загальною площею 254,8 м2, будівлі В1 (КПП), загальною площею 3,4 м2, будівлі Д-1 (гараж - майстерня), загальною площею 48,6 м2; № 4 огорожа; № 5 залізнична гілка (п.1.2 договору); вартість майна, що передається в оренду, визначена відповідно до експертного висновку і становить 2594761грн (п.1.3 договору); вказаний в п.1.1 договору майновий комплекс будівель, споруд та під'їзних колій знаходиться у власності ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2003 (п.1.4 договору); орендар вступає в термінове платне користування майном одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного майна, який є невід'ємною частиною цього договору (п.2.2 договору); розмір орендної плати складає 64869,00грн в місяць та перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця згідно виставлених рахунків не пізніше 25-го числа наступного місяця (п.3.1 договору); орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату орендодавцю (п.4.3.2 договору); за прострочення сплати орендної плати більш ніж на 30 днів орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ (п.5.1 договору); договір укладений строком на 35 місяців з 01.12.2012 до 31.10.2015 включно (п.6.1 договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв нерухоме майно загальною площею 461,1 м2, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 01.12.2012.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди щодо внесення орендної плати, ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" звернулось до ПрАТ "МОЕЗ" листом-повідомленням від 07.08.2014, в якому, пославшись на несплату відповідачем орендної плати протягом шести місяців 2014 року поспіль, повідомило останнього про односторонню відмову від договору в порядку, визначеному пунктом 5.2 договору та статтею 782 Цивільного кодексу України.

15.08.2014 відповідач листом №2389/23 надав відповідь, згідно з якою, пославшись на триваючий переговорний процес щодо внесення змін у договір відносно зменшення орендної плати, а також на наявність на орендованій території його обладнання, демонтаж якого потребує дотримання техніки безпеки, людських та грошових ресурсів, заперечив проти розірвання договору.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ТОВ "Таврійська олійножирова компанія" до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за неналежне виконання договору оренди №09/О від 01.12.2012 в загальній сумі 588041,04грн, усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та зобов'язання відповідача повернути визначений договором комплекс будівель, споруд та під'їзних колій, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст. ст. 526, 629, 762, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Після подачі сторонами під час розгляду справи відповідних зустрічних позовів, заяв про відмову від зустрічного позову, часткову відмову від первісного позову та про збільшення позовних вимог, на розгляді місцевого господарського суду залишились вимоги про стягнення з відповідача 1799139,38грн, з яких: 1167642,00грн - заборгованість з орендної плати, пеня в сумі 28954,68грн, 3 % річних у сумі 17925, 17грн та інфляційні втрати в сумі 584617,53грн.

Вирішуючи спір щодо стягнення 1799139,38грн, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки позивачем на вимогу суду не надано оригінал договору оренди №09/О та докази виконання умов договору його сторонами (акти, рахунки, податкові накладні тощо), підстави для стягнення з відповідача заборгованості саме за вказаним вище договором оренди позивачем не доведені, а відтак, заявлені вимоги не підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи повторний розгляд справи за скаргою позивача, із вказаними висновками місцевого господарського суду не погодився та зазначив, що факт існування між сторонами орендних відносин за договором оренди № 09/О від 01.12.2012 встановлено судовими рішеннями у справах №№ 908/4151/15 та 908/5027/14, які набули законної сили у встановленому законом порядку, а тому цей факт не потребує доказування при розгляді цієї справи на підставі ст. 35 ГПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що вказані обставини підтверджуються і наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями договору № 09/О від 01.12.2012, доданими як позивачем до позовної заяви, так і самим відповідачем до зустрічного позову. З огляду на вказане вище, апеляційний господарський суд, врахувавши ненадання відповідачем доказів належного виконання зобов'язань за договором оренди № 09/О від 01.12.2012 щодо сплати орендних платежів, дійшов висновку про підставність заявлених позовних вимог. Разом з тим, перевіривши розрахунок заявленої позивачем суми пені, суд апеляційної інстанції визначив обґрунтованою її нарахування та стягнення у сумі 28026,97грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи встановлений апеляційним господарським судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по сплаті орендних платежів за договором № 09/О від 01.12.2012, а також здійснений перерахунок заявленої до стягнення пені, висновок про підставність стягнення з відповідача заборгованості по орендним платежам у розмірі 1167642,00грн, пені в сумі 28026,97грн, 3% річних у розмірі 17925,17грн та інфляційних втрат у сумі 584617,53грн, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника щодо відсутності укладеного між сторонами договору оренди №09/О від 01.12.2012 колегією суддів відхиляються, оскільки вказані твердження спростовуються позицією самого ж відповідача, яка викладена в наявних в матеріалах справи документах, зокрема, у листі від 15.08.2014 №2389/23 на адресу позивача, позовній заяві ПрАТ "МОЕЗ" про внесення змін до договору № 09/О від 01.12.2012, за наслідком розгляду якої Господарським судом Запорізької області прийнято рішення у справі №908/5027/14, клопотанні від 27.11.2014 №3323/23 про зупинення провадження у справі №908/4801/14. Крім того, зазначені доводи спростовуються і наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями договору оренди №09/О від 01.12.2012 однакового змісту, одна з яких подана і засвідчена відповідачем та визнана апеляційним господарським судом належним та допустимим доказом на підтвердження існування між сторонами орендних правовідносин. Так, згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Отже, враховуючи встановлені апеляційним господарським судом обставини перебування сторін у правовідносинах оренди майна на підставі укладеного договору №09/О від 01.12.2012, а також не доведення відповідачем обставин існування іншої редакції вказаного правочину, ніж та, що наявна в матеріалах справи, та/або визнання його у встановленому порядку недійсним, відповідні доводи скаржника, на яких ґрунтується також рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає безпідставними.

Крім того, посилання відповідача на те, що він є співвласником нерухомого майна у місті Мелітополь по вул. Фрунзе, 33, а відтак сплата орендних платежів за користування власним майном є безпідставною, колегія суддів також відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом, відповідач за договором купівлі продажу від 29.06.2005 став власником 4/25 частини комплексу будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, і складається з: гараж Г-1, убиральня У-1 та навіс Є-1 (п. 1.1 договору купівлі-продажу від 29.06.2005), тоді як предметом договору оренди №09/О від 01.12.2012 є будівлі: А-1 загальною площею 154, 9 м2, склад Б-1 загальною площею 254, 8 м2, будівля В-1 загальною площею 3,4 м2, будівля Д-1 загальною площею 48,6 м2, № 4 - огорожа та № 5 - залізнична гілка (п. 1.2 договору оренди №09/О від 01.12.2012).

Отже, комплекс будівель, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності в розумінні ст. 356 ЦК України, тобто із визначенням часток кожної зі сторін у праві власності на це майно.

Відтак, відповідач може здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування і розпорядження лише своєю часткою майна, тобто 4/25 частин комплексу (а саме: гараж Г-1, убиральня У-1 та навіс Є-1), а користування іншою частиною комплексу встановлено договором оренди №09/О від 01.12.2012.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, цих висновків не спростовують та фактично зводяться до необхідності переоцінити встановлені апеляційним судом обставини і досліджені докази, що відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі суд апеляційної інстанції не припустився порушень або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Мелітопольський олійноекстракційний завод" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.03.2016 у справі Господарського суду Запорізької області № 908/4801/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді О.І.Поляк

О.М. Сибіга