Постанова ВГСУ від 20.05.2014 року у справі №922/4793/13

Друк

Пошук

271

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.05.2014 року у справі №922/4793/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа № 922/4793/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Промислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р. у справі № 922/4793/13 господарського суду Харківської областіза позовомПромислово-технічної компанії у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер"простягнення 317 925,75 грн.за участю представників:

позивача: Башота Д.І.

відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в :

Промислово-технічна компанія у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Агромат" (надалі - "ПТК ТОВ "Агромат") звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен Інтер" (надалі - "ТОВ "Будмен Інтер") про стягнення заборгованості в розмірі 317 925,75 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару за укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором купівлі-продажу, що зумовлює застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 525, 526, 692 ЦК України та ст. 193 ГК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2014 р. (суддя Яризько В.О.) позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Будмен Інтер" на користь ПТК ТОВ "Агромат" 317 925,75 грн. заборгованості та 6 358,52 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване виникненням між сторонами правовідносин поставки, доведеністю як факту передачі товару позивачем відповідачу, так і порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, що суперечить нормам ст. ст. 526, 655, 692 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р. (судді Слободін М.М., Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ПТК ТОВ "Агромат" на користь ТОВ "Будмен Інтер" 3 179,31 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що акт звірки взаєморозрахунків, покладений судом першої інстанції в основу рішення, не є належним доказом здійснення господарської операції, а також не є первинним документом, який підтверджує наявність або відсутність зобов'язань сторін. Підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції стало порушення норм матеріального (ст. 534 ЦК України) та процесуального права.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ПТК ТОВ "Агромат" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 р. як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду Харківської області від 20.01.2014 р. залишити в силі.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ПТК ТОВ "Агромат" за видатковими накладними №№ 32517, 32518 від 12.11.2010 р., №№ 37669, 37670, 37671 від 20.11.2010 р., №№ 41875, 41876, 41877, 41878 від 26.11.2010 р., №№ 51181, 51182 від 10.12.2010 р., № 51553 від 11.12.2010 р., №№ 55728, 55730 від 17.12.2010 р., №№ 59572, 59573 від 23.12.2010 р. поставило ТОВ "Будмен Інтер" сантехніку на загальну суму 327 694,38 грн.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Загальний порядок укладення господарських договорів врегульовано ст. 181 ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду на дані норми, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про виникнення зобов'язань між сторонами у справі.

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Апеляційним господарським судом, з посиланням на наявні в матеріалах справи платіжні доручення, встановлено, що відповідач за період з 11.11.2010 р. по 02.04.2013 р. розрахувався за поставлений позивачем товар за заявленими видатковими накладними в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків між сторонами від 15.02.2013 р., покладений судом першої інстанції в основу рішення.

Так, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що вказаний акт не є первинним документом в розумінні ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності або відсутності обов'язку сплатити грошові кошти. З огляду на норми ст. ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін. В той же час факт здійснення будь-якої господарської операції (в тому числі передачі товару, сплати грошових коштів тощо), а також зобов'язання сторін можуть засвідчувати тільки первинні документи.

Також апеляційним судом вірно зазначено про помилковість висновку місцевого господарського суду щодо застосування до спірних правовідносин норм ст. 534 ЦК України.

Враховуючи дане, а також наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Твердження скаржника, викладені в касаційній скарзі, даних висновків апеляційного господарського суду не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України.