Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.11.2014 року у справі №5002-19/3405-2011
Постанова ВГСУ від 03.11.2015 року у справі №5002-19/3405-2011
Постанова ВГСУ від 20.05.2014 року у справі №5002-19/3405-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа № 5002-19/3405-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. - доповідач,розглянув касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р.у справі№ 5002-19/3405-2011 господарського Автономної Республіки Кримза позовом Заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо1.Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, 2.Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1.Федерації професійних спілок України; 2.Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинське міське бюро технічної інвентаризації; 3.Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж"провизнання недійсними рішення та спонукання до виконання певних дій,

за участю прокурора Боднарчука В.М., посв. №023013 від 22.11.2013р.

представників

позивача: Цуцкірідзе І.Л., дов.№516 від 20.12.2013р.

відповідачів: 1- не з'явились

2- не з'явились

третіх осіб: 1- Хоменко А.В., дов.№11/01-42/2049 від 25.12.2013р.

2- не з'явились

3- Власенко В.В., дов.б/н від 04.03.2014р., Вернидуб С.І., дов.б/н від 27.05.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до виконавчого комітету Ялтинської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №382 (15) від 12.10.2001 р. "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж"; визнати право власності за державою в особі Фонду державного майна України на об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж", а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ.З площею 177,9 кв.м; склад літ. Ж, К, Н; майстерню літ. М.; літній кінозал літ. І площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус літ. Е площею 320,1 кв.м; пляжний корпус літ. Д площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні літ. В площею 1728,3 кв.м; пляжний корпус №4 літ. Г площею 5663,3 кв.м; зобов'язати Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж", а саме: резервуари площею 240,8 кв.м; човнову станцію літ. З площею 177,9 кв.м; склад літ. Ж, К, Н; майстерню літ. М.; літній кінозал літ. І площею 264,2 кв.м; адміністративний корпус літ. Е площею 320,1 кв.м; пляжний корпус літ. Д площею 654,4 кв.м; будівлю їдальні літ. В площею 1728,3 кв.м; пляжний корпус №4 літ. Г площею 5663,3 кв.м.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. у справі №5002-19/3405-2011 (суддя Мокрушин В.І.) позов Заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено у повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. (колегія суддів у складі головуючого судді: Антонової І.В., суддів: Євдокімова І.В., Градової О.Г.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Приватне акціонерне товариство "Санаторій "Золотий пляж" зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог викладених у касаційній скарзі та просить залишити оскаржувану постанову апеляційного господарського без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду від 22.04.2014р. розгляд справи було призначено на 20.05.2014р.

У судовому засіданні, що відбулось 20.05.2014р. представником Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж" було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва зі справи №5002-34/5302-2011 та до припинення дії Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014р.

Частиною 1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

З огляду на зазначені вище положення, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність відхилення заявленого клопотання Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж" з підстав його необґрунтованості та відсутності обставин, з якими закон пов'язує можливість зупинення провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши прокурора, представників сторін, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.11.1990 р. між Загальною Конфедерацією профспілок СРСР та федерацією незалежних профспілок України укладений договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, право власності на яке закріплено за Федерацією незалежних профспілок України.

Постановою Ради Загальної Конфедерації профспілок СРСР від 18.11.1990 р. відповідно до Статуту Загальної Конфедерації профспілок СРСР "Про власність профспілок СРСР" затверджено договір про закріплення по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном.

Відповідно до переліку об'єктів профспілкового майна, закріплених за Федерацією незалежних профспілок України на праві власності, що є додатком до договору від 18.11.1990р., до об'єктів, закріплених за Федерацією незалежних профспілок України відноситься також санаторій "Золотий пляж".

22.11.1991 р. постановою Президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" створено на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

04.12.1991 р. між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва від 23.12.1991р. №971 зареєстровано Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

24.01.1992 р. між Федерацією незалежних профспілок України та акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" підписано акт приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця", відповідно до якого Федерація незалежних профспілок України передає, а акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" приймає майно територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профспілок, в об'ємі та сумі згідно з додатком.

Судами також встановлено, що відповідно до переліку територіальних санаторно-курортних установ профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єктів, що передаються акціонерному товариству "Укрпрофоздоровниця" у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" передано, зокрема, санаторій "Золотий пляж".

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим №382 (15) від 12.10.2001 р. "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж" право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж" оформлено за Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

На підставі спірного рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим №382 (15) від 12.10.2001 р. закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво № 1264 від 24.06.2002 р. на право власності на будівлю їдальні площею 1728,3 кв.м; свідоцтво № 1265 від 24.06.2002 р. на право власності на спальний корпус №4 літ.Г площею 5666,3 кв.м; свідоцтво № 1266 від 24.06.2002 р. на право власності на пляжний корпус літ.Д площею 654,4 кв.м; свідоцтво № 1267 від 24.06.2002 р. на право власності на адміністративний корпус літ.Е площею 370,1 кв.м; свідоцтво № 1269 від 24.06.2002 р. на право власності на будівлю санаторію "Золотий пляж" в тому числі: склад літ.Ж площею 288,7 кв.м, склад літ.К площею 50,0 кв.м, майстерню літ.М площею 35,9 кв.м, склад літ.Н площею 76,8 кв.м; свідоцтво № 1270 від 24.06.2002 р. на право власності на літній кінозал з відкритою площадкою літ.І загальною площею 264,2 кв.м; свідоцтво № 1271 від 24.06.2002р. на право власності на резервуар площею 80 кв.м та резервуар площею 160,8 кв.м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим №382 (15) від 12.10.2001р. прийнято з порушенням вимог діючого законодавства, відтак Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" зобов'язане повернути Фонду державного майна України об'єкти нерухомого майна санаторію "Золотий пляж". При цьому, місцевий господарський суд зазначає про те, що спірне рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради прийнято всупереч вимогам чинного законодавства України, оскільки майно, передане до статутного фонду Закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю.

Водночас, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, встановив наступне.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" Міністерство охорони здоров'я УРСР було зобов'язано передати до 1 травня 1960 року Українській республіканській Раді профспілок:

- всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних) загальною кількістю 73 об'єкти на 23586 ліжок, 92 будинків відпочинку на 20997 ліжок, 8 санаторних пансіонатів на 1510 ліжок, курортні поліклініки, які знаходяться у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР згідно з додатками №№ 1, 2, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління;

- Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, та курортні контори згідно з додатком № 3.

Передачу у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій приписано здійснити безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, житловими будинками, земельними ділянками, парками станом на 1 січня 1960 року, а також асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 1 січня 1960 року.

При цьому, апеляційний господарський суд, здійснюючи правовий аналіз юридичного терміну "відання" дійшов висновку, що передання профспілковим організаціям, які відповідно до своїх статутів наділялись правами юридичних осіб, певного відокремленого майна, яке закріплювалось за цими особами та обліковувалось на їх самостійному балансі, можна ототожнювати із сучасним поняттям набуття права власності на таке майно. Відтак, дійшов висновку, що майно профспілок, яке було отримане ними на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 23.04.1960 р. №606 не відносилось до державної власності, тому не може бути витребуване від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Проте колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

З аналізу норм чинного в Україні процесуального законодавства вбачається, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються, чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

При цьому, відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд повинен оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проте судами попередніх інстанцій, всупереч зазначеним вище вимогам, не надано жодної правової оцінки наявному у матеріалах справи переліку об'єктів нерухомого майна та їх характеристик, що належить на праві власності Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Золотий пляж", з якого вбачається, що більша частина спірних об'єктів були збудовані після 23.04.1960 р., тобто після набрання чинності згаданої вище постанови Ради Міністрів Української РСР №606. Зазначені обставини були також підтверджені представниками Приватного акціонерного товариства "Санаторій "Золотий пляж" у судовому засіданні суду касаційної інстанції. Таким чином, суди не досліджували, які саме об'єкти санаторію "Золотий пляж" були передані до відання Української республіканської Ради профспілок на підставі даної постанови, та що в результаті передавалось у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на підставі акту від 24.01.1992р.

Передчасним є також висновок господарського суду першої інстанції, стосовно поновлення позивачу пропущеного строку позовної давності, з тих підстав, що про зазначені порушення представникам прокуратури стало відомо лише у 2011 році під час проведення перевірки.

При цьому, матеріали справи взагалі не містять будь-яких документів, які б свідчили про здійснення прокуратурою відповідної перевірки, що унеможливило надання їм належної правової оцінки судом першої інстанції у відповідності до ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що стаття 261 Цивільного кодексу України пов'язує початок перебігу строку позовної давності з виникненням права на позов у особи, право якої порушено. Натомість, суди попередніх інстанцій не встановили коли саме було порушено право позивача та коли він дізнався чи міг дізнатись про його порушення.

Таким чином, суди не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм матеріального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014р. у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та передбачено забезпечити розгляд господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва. Аналогічне за змістом положення міститься і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.05.2014р. №01-06/615/14.

Таким чином, з огляду на зазначені вище положення, справа №5002-19/3405-2011 підлягає переданню на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають правове значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.

Згідно ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Севастополя задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.03.2013р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.09.2011р. у справі №5002-19/3405-2011 скасувати, справу №5002-19/3405-2011 передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко