Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/23980/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід29.02.2016у справі№910/23980/15Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д"доТовариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С."третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Плюс"простягнення суми,

за участю

- позивача:Міньков М.Ю. (довіреність від 31.12.2015)- відповідача:Онищенко Г.Г. (довіреність від 18.04.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "О.М.С." (далі - відповідач) з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог 565 159,18 грн., з яких 143 500,00 грн. - грошові кошти сплачені за договором суборенди, 356 435,48 - неустойка, 64 575,00 грн. - збитки, та 648,70 грн. - три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором суборенди щодо передачі приміщення в суборенду позивачу, що стало підставою для нарахування неустойки та відсотків за користування чужими грошовими коштами. А також позивачем заявлено вимогу відшкодування збитків, що втрачені на оплату послуг ріелтора з підбору приміщення для укладення договору суборенди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 (суддя - Пригунова А.Б.), позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 143 500, 00 грн. сплачених коштів, та збитки в розмірі 64 575, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Жук Г.А., судді Мальченко А.О., Суховий В.Г.), вказане рішення скасовано в частині, постановлено стягнуто з відповідача на користь позивача 143 500, 00 грн., в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного 10.05.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Плюс" (орендодавець за договором, третя особа у справі) та відповідачем (орендар за договором) договору оренди №10/05, Товариство з обмеженою відповідальністю "Естейт Плюс" передало, а відповідач прийняв в оренду частину нежитлового приміщення у торгівельному центрі, який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 136, згідно поверхового плану, загальною площею 205 кв.м, з метою подальшої передачі даного приміщення в суборенду позивачу.

В подальшому, 20.05.2015 між відповідачем (орендар за договором) та позивачем (суборендар за договором) укладено договір суборенди №20-05/5с, згідно п. 1.1. якого орендар (відповідач) зобов'язався передати, а суборендар (позивач) - прийняти у строкове платне користування вказану вище частину нежитлової будівлі для здійснення господарської діяльності.

Згідно з п. 2.1. договору суборенди передача об'єкта оренди оформлюється сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі об'єкта суборенди не пізніше 15.06.2015.

Відповідач згідно з п. 6.3.1. договору, зобов'язаний передати об'єкт суборенди на умовах та в строки, передбачені цим договором та не ухилятись від підписання Акту приймання-передачі у встановлений строк.

На виконання п. 3.1. договору суборенди позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 143 500, 00 грн., в якості оплати за оренду приміщення, що підтверджується платіжним дорученням №4678 від 04.06.2015.

Додатковою угодою від 04.06.2015 до договору суборенди № 20-05/5с від 20.05.2015 сторони встановили, що передача об'єкту оренди оформляється актом приймання-передачі не пізніше 15.07.2015.

Однак приміщення, що було предметом договору суборенди, в користування позивачу у строк, встановлений сторонами у Додатковій угоді, тобто у строк до 15.07.2015, передане не було, у зв'язку з чим позивач звернувся у суд з позовом у даній справі.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, дійшов до висновку про припинення договору суборенди у зв'язку з розірванням основного договору та про існування підстав для повернення отриманих на підставі такого договору грошових коштів у сумі 143500,00 грн. та про відсутність підстав для стягнення неустойки за несвоєчасну передачу в суборенду, а також встановив наявність збитків у позивача, заподіяних оплатою послуг ріелтора.

Апеляційний господарський суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено що саме дії відповідача стали причиною завданих збитків у вигляді оплати позивачем ріелторських послуг, у зв'язку з чим у цій частині рішення місцевого господарського суду скасував і у позові відмовив, а в решті це рішення залишив у силі.

Звернувшись із касаційною скаргою позивач вважає, що позов підлягав задоволенню повністю, тому йому не обґрунтовано відмовлено у частині позовних вимог.

З такими доводами погодитись не можна виходячи із наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на виконання умов вказаного договору суборенди позивач перерахував на користь відповідача 143 500, 00 грн. в якості оплати за оренду приміщення, однак приміщення в суборенду передано не було у зв'язку із розірванням основного договору оренди та поверненням приміщення орендодавцю, і 11.06.2015 договір суборенди припинив свою дію.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.1).

Враховуючи, що договір суборенди припинив свою дію суди обох інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що перераховані позивачем 143 500, 00 грн. відповідачу в якості оплати за оренду приміщення підлягають поверненню, оскільки підстава, на якій вони були перераховані, згодом відпала у зв'язку з припиненням договору суборенди, та оскільки позивач не отримував у користування приміщення за цим договором.

Згідно із положеннями частини 2-ї статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Враховуючи встановлені судами обставини справи у відповідача виник обов'язок повернути отримані за суборенду 143 500, 00 грн. з моменту припинення договору суборенди, оскільки до його припинення кошти знаходились у відповідача на відповідній правовій підставі, а саме на підставі договору суборенди.

Отже з часу припинення договору суборенди зазначена сума коштів безпідставно зберігалась у відповідача, тому на неї можуть нараховуватися проценти за користування коштами на підставі стаття 536 Цивільного кодексу України, як це передбачено наведеними приписами частини 2-ї статті 1214 цього кодексу, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України, тому у позові в частині стягнення 648,70 грн. трьох процентів річних від простроченої суми, відмовлено правильно.

Також правильно відмовлено у позові в частині стягнення 356 435,48 неустойки.

Так, згідно із приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як встановлено судами, додатковою угодою від 04.06.2015 до договору суборенди сторони встановили, що передача об'єкту оренди оформляється актом приймання-передачі не пізніше 15.07.2015, а п.7.14 договору суборенди передбачено відповідальність у вигляді неустойки у випадку прострочення передачі суборендарю об'єкта оренди.

При цьому судами встановлено, що договір суборенди припинив свою дію 11.06.2015, тобто до настання обумовленого вказаною вище додатковою угодою від 04.06.2015 присічного строку передачі приміщення - 15.07.2015.

Отже до настання строку передачі приміщення - 15.07.2015, договір суборенди із незалежних від відповідача обставин припинив свою дію, а саме - 11.06.2015, а відтак суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що порушення зобов'язання щодо строку передачі приміщення, не було.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача як збитки 64 575,00 грн., які були сплачені ним на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на підставі договору про надання послуг №1/04 від 01.04.2015 за надані інформаційно-консультативні послуги щодо об'єктів нерухомого майна для подальшого укладення договорів оренди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій згідно зазначеного договору, Акту приймання-передачі наданих послуг від 01.06.2015, позивачу надавались послуги: інформаційно-консультативні послуги щодо аналізу ринку нерухомості; проведення попередніх переговорів з власниками приміщень щодо можливості здачі в оренду об'єкту; переговори для узгодження умов договорів оренди, та встановлено, що за ці послуги позивач здійснив оплату у вказаній сумі. При цьому, як встановлено судами, позивачем не надано жодного доказу, що сплачені на користь третьої особи кошти, були наслідком дій чи бездіяльності відповідача у справі.

Згідно приписів статті 22 частини 2-ї Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.

Оскільки спірна сума у розмірі 64 575,00 грн. виникла не у зв'язку із наведеними у вказаній нормі знищенням або пошкодженням речі, також вона не є витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), і не відноситься до доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а є витратами позивача на виконання договірних зобов'язань, тобто оплатою наданих послуг, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що вказані кошти не є збитками, тому не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права тому підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стиль Д" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/23980/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

А.Г. Полянський