Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2014 року Справа № 908/3018/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М.- головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Студенця В.І.,

розглянувши касаційні скаргиприватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 р.у справі № 908/3018/13 господарського суду Запорізької областіза позовомприватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"доДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"простягнення 1 053 489,56 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Вербицький Д.В. (дов. від 25.12.2013 р.) Галька Н.О. (дов. від 25.12.2013р.);

відповідача: Михальський С.М. (дов. від 28.03.2013р.),

ВСТАНОВИВ:

У 2013 році Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Енергодар Запорізької області звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області про стягнення 3% річних у розмірі 167735,29 грн. та інфляційних у розмірі 885 754,27 грн.

24.09.2013 року позивач надав до господарського суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України і остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 180 898,74 грн. та інфляційні у розмірі 877 476,19 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.10.2013 р. (суддя Місюра Л.С.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Енергодар Запорізької області до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області про стягнення 1053489,56 грн. були задоволені частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" інфляційні в сумі 43 694,82 грн. та 3% річних в сумі 46 394,06 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 р. (головуючий суддя: Діброва Г.І., судді: Бойченко К.І., Стойка О.В.), апеляційні скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", м. Енергодар Запорізької області та Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Енергодар Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.2013 р. у справі № 908/3018/13 залишено без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.2013 р. у справі № 908/3018/13 - без змін.

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.2013р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" в касаційній скарзі просить суд скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013р. у справі №908/3018/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржники посилаються на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, між Товариством з обмеженою відповідальністю "КІТО" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" були укладені договори на поставку продукції № 67/7 від 09.08.1999р., № 463(3)99У від 13.09.1999р., № 959/5/97 від 25.11.1997р. з додатковою угодою 1-ПР від 09.08.1999р.

07.09.2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КІТО" (кредитор) та Відкритим акціонерним товариством "Енергодарське МППЗТ" (поручитель) був укладений договір поруки № 7/09, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором відповідати за виконання боржником - ОП "Запорізька АЕС", м. Енергодар зобов'язань з оплати заборгованості згідно договорів №67/7 від 09.08.1999р., № 463(3)99У від 13.09.1999р. № 959/4/97 7 від 25.11.1997р. (додаткова угода 1-ПР від 09.08.1999р.), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "КІТО" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція", яка становить на 01.09.2001р. - 517 379,83 грн. Поручитель несе солідарну відповідальність з боржником - ОП "Запорізька АЕС", м. Енергодар перед кредитором за виконання зобов'язань, вказаних в пункті 1.1 цього договору.

Відкрите акціонерне товариство "Енергодарське МППЗТ" листом №925/01 від 07.09.2001 р. та Товариство з обмеженою відповідальністю "КІТО" листом №07/09 від 17.09.2001 р. повідомило боржника - ВП Запорізька атомна електрична станція про виконання зобов`язань за вказаними договорами Відкритим акціонерним товариством "Енергодарське МППЗТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КІТО".

18.12.2001 року позивач звернувся до відповідача з претензією про необхідність сплати заборгованості у розмірі 517 379,83 грн., проте вказана претензія залишилась без відповіді і виконання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.03.2002 р. по справі № 4/3/129 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС", м. Енергодар на користь Відкритого акціонерного товариства "Енергодарське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", м. Енергодар, 517 379,83 грн. заборгованості.

На виконання вказаного рішення 19.04.2002 року господарським судом Запорізької області був виданий наказ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження.

Наказом Міністерства транспорту і зв'язку України № 396 від 26.04.2006р. Відкрите акціонерне товариство "Енергодарське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" було реорганізоване у Відкрите акціонерне товариство "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового транспорту".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.01.2008 року по справі №4/3/129 здійснено процесуальне правонаступництво - замінено позивача по справі Відкрите акціонерне товариство "Енергодарське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" на його правонаступника - Відкрите акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового транспорту.

22.03.2013 року за вих. №487/18 позивач направив на адресу відповідача претензію про стягнення 3% річних у розмірі 165 141,31 грн. та інфляційних у розмірі 885 754,27 грн., проте дана претензія залишена відповідачем без відповіді і виконання.

Таким чином, рішення господарського суду Запорізької області від 25.03.2002 року у справі №4/3/129 відповідачем не виконано, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 180 898,74 грн. та інфляційних у розмірі 877 476,19 грн.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.03.2002 року у справі № 4/3/129 було встановлено факт виконання договору поруки №7/09 від 07.09.2001 р. за договорами №67/7 від 09.08.1999р., №463(3)99У від 13.09.1999р., №959(5)97У від 25.11.1997р. та факт наявності боргу відповідача у розмірі 517 379 грн. 83 коп., яке набрало законної сили.

Позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 877 476,19 грн. за період з січня 2002 р. по серпень 2013 р. та 3% річних у розмірі 180 898,74 грн. за період з 05.01.2002 р. по 31.08.2013 р. у зв`язку з невиконанням рішення господарського суду Запорізької області від 25.03.2002 року у справі № 4/3/129.

Слід зауважити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/249 від 15.03.2011 року з посиланням на Постанову Верховного Суду України у справі № 10/25 від 20.01.2011 року щодо правомірності стягнення 3% річних та інфляційних втрат після стягнення основного боргу за окремим судовим рішенням).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом 05.09.2013 року.

За таких, обставин суди дійшли правильного висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних за період з 05.01.2002 р. по 04.09.2010 р.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Нарахування 3% річних та інфляційних є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваних ним грошовими коштами, належними до сплати.

Після прийняття судом рішення по справі № 4/3/129 про стягнення заборгованості за договором поруки №7/09 від 07.09.2001р. виникло грошове зобов'язання боржника, оскільки позивач до теперішнього часу грошові кошти не отримав, а відтак він має право на нарахування передбачених ст.625 Цивільного кодексу України відсотків річних та інфляційних до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання боржником.

Таким чином, 3% річних та інфляційні виникають не одномоментно, а мають триваючий характер та нараховуються за весь час користування коштами і знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, тому сплив строку позовної давності на зазначені вимоги спливає пропорційно за кожний період нарахування окремо. Так, що стосується вимог про стягнення 3% річних, то розрахунок строку позовної давності здійснюється щодо кожної дати окремо, а вимог про стягнення інфляційних - кожного місяця, та триває до моменту фактичного здійснення боржником оплати, враховуючи загальний трирічний строк позовної давності, в межах якого кредитор має право звернутися до суду за захистом своїх порушених інтересів.

Доводи касаційних скарг не спростовують вказаних висновків судів, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові акти, відповідають нормам матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, а тому рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.2013 р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 р. у справі №908/3018/13 залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" в особі Енергодарської філії приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.12.2013 р. у справі № 908/3018/13 залишити без змін.

Головуючий: Черкащенко М.М.

Судді: Жукова Л.В.

Студенець В.І.