Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.10.2016 року у справі №915/199/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 915/199/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С.- головуючого, Губенко Н.М., Плюшка І.А.,

розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)на рішення та постановугосподарського суду Миколаївської області від 26.04.2016 Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2016у справі№ 915/199/16господарського судуМиколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стивідорна Інвестиційна Компанія"проприпинення дії договору від 10.07.2013 № А9-А про встановлення сервітутуза участю прокуратуриза участю представників: від позивача: Ревенко О.В. від відповідача: Важеніна С.А.від прокуратури: Онуфрієнко М.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2016 касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) прийнято до провадження у складі колегії суддів: Самусенко С.С. - головуючий, Губенко Н.М., Плюшко І.А. у відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2016.

13.10.2016 до Вищого господарського суду України надійшло повідомлення про вступ Генеральної прокуратури України в розгляд справи №915/199/16.

Представник прокуратури в суді касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу з наведених у ній мотивів.

1. Зміст позовних вимог та стислий виклад підстав подання позову

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося із позовом до ТОВ "Стивідорна Інвестиційна Компанія" та просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, розірвати договір про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А9-А у зв`язку із припиненням сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що договір сервітуту на право користування причалами та причальною інфраструктурою підлягає розірванню на підставі ст.ст. 651, 652 та п.4 ч.1 ст.406 ЦК України, так як прийняття постанови КМУ №483 від 07.07.2015 та розпорядження Кабінету Міністрів України №1331-р від 14.12.2015 є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал №11 та причальну інфраструктуру.

2. Стислий виклад суті рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.04.2016 (суддя: Коваль С.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 (судді: Поліщук Л.В. - головуючий, Таран С.В., Туренко В.Б.), у задоволенні позову відмовлено з посиланням на те, що прийняття постанови КМУ №483 від 07.07.2015 та розпорядження КМУ № 1331-р від 14.12.2015 не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал №11 та причальну інфраструктуру.

Вказані акти не містять прямої вказівки на те, що правові механізми користування причалом та причальною інфраструктурою мають припинити свою дію або повинні змінитись умови правовідносин сторін.

Також суди вказали, що позивачем не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин.

Користування відповідачем правом, наданим договором про встановлення сервітуту, жодним чином не обмежує прав третіх осіб щодо користування причалом №11 та причальною інфраструктурою.

3. Підстави, з яких оскаржено судові рішення господарських судів

ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України", не погоджуючись із зазначеними рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

У скарзі, зокрема, зазначається, що єдиною законною підставою проведення відповідачем вантажно-розвантажувальних робіт на причалі №11 була і залишається спеціалізована послуга доступу портового оператора до причалу.

Вказане свідчить про наявність підстав для розірвання договору про встановлення сервітуту у зв`язку із припиненням дії обставин, які слугували підставою для встановлення сервітуту.

Укладення договорів сервітуту з портовими операторами на той час було потребою ДП "АМПУ" у ефективному використанні державного майна, забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності у морському порту, недопущення дискримінації у доступі до об`єктів портової інфраструктури загального користування, а портових операторів у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт.

На думку заявника касаційної скарги судом не прийнято до уваги, що з метою врегулювання правовідносин сторін, які складаються під час провадження господарської діяльності у морському порту, приведення їх у відповідність до законодавства, Кабінетом Міністрів України з 01.01.2016 запроваджено нову спеціалізовану послугу забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні ДП "АМПУ".

Відповідно до наказу №541 послуга застосовується при здійсненні портовим оператором, яким є відповідач, що не заперечується судом, навантажувально-розвантажувальних робіт та рахунок здійснюється за кількість вантажу, яка пройшла через причал у межах його паспортних характеристик у процесі навантаження або вивантаження на борт або з борту судна або плавучої споруди, із залученням засобів, що перебувають у власності або використовуються портовим оператором (тобто може використовуватись майно відповідача, що перебуває в тилу причалів №№ 1, 2) для використання навантажувально-розвантажувальних робіт і які розміщено у межах причалу або над причалом.

Позивач вказує в касаційній скарзі, що законодавець вирішив питання про використання державного майна - причалів - шляхом встановлення спеціалізованої послуги, а саме - забезпечення доступу портового оператора до причалів, що перебувають у господарському віданні ДП "АМПУ", яка була визначена постановою КМУ №405 від 03.06.2013 та наказом Міністерства інфраструктури України" 541.

Судами не взято до уваги, що існують всі підстави для застосування ч.2 ст. 652 ЦК України.

Так, при укладенні договору сервітуту ні Адміністрація, ні відповідач не могли передбачити, що 07.07.2015 КМУ прийме постанову №483, якою внесе зміни в постанову №405 щодо надання спеціалізованих послуг.

У Миколаївській області надання спеціалізованої послуги у морському порту може лише природний монополіст, а саме ДП "АМПУ", і така послуга надається тільки основними засобами, на які встановлено право сервітуту у відповідача та який і повинен отримувати ці спеціалізовані послуги.

Оплата наданих послуг здійснюється у відповідності до тарифів.

Тарифи містять винятки, за якими спеціалізовано послуга доступу не надається, а саме - договір оренди, концесії, спільної діяльності. Цей перелік є вичерпним та не містить договору про встановлення сервітуту.

Застосування різних умов доступу до причалу (для відповідача - сервітуту, для інших портових операторів - спеціалізована послуга) призведе до встановлення необґрунтованих переваг відповідачу порівняно з іншими портовими операторами, оскільки тариф є більшим за плату за сервітут.

Це позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.

Договором не було передбачено, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, оскільки у п.14.3 ст.14 договору передбачено дише ризики щодо ліквідації володільця та переходу до третіх осіб майнових прав.

Крім того, згідно ст.52, ч.2 ст.50, ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" застосування різних цін чи різних умов щодо суб`єктів господарювання без об`єктивно виправданих на те причин призведе до накладення штрафу на позивача.

За доводами заявника касаційної скарги твердження судів про те, що користування відповідачем правом, наданим договором сервітуту, не перешкоджає меті діяльності ДП "АМПУ", не відповідає дійсності, так як право сервітуту обмежує володільця майна в користуванні майном, в здійсненні його права при наданні спеціалізованої послуги.

4. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Стивідорна Інвестиційна Компанія" вважає оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, та просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідач зазначає, що предметом спору у цій справі не є вирішення питання укладення договору про надання спецпослуг або стягнення плати за їх надання.

В договорі про встановлення сервітуту визначено розмір плати та умови, при яких він підлягає зміні.

Регулювання тарифів з оплати послуги не має ніякого відношення до здійснення оплати за договором про встановлення сервітуту.

Відповідач вказує, що послуга із забезпечення доступу до причалу не надає відповідачу права користуватися причалом, тим більше причальною інфраструктурою (підкрановими та залізничними коліями), а отже не може замінювати сервітут.

Права, які відповідач отримує внаслідок сервітуту, є ширшими за обсягом у порівнянні з правом доступу до причалу.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

10.07.2013 між ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрація морських портів України" як володільцем та ТОВ "Стивідорна Інвестиційна Компанія" як користувачем укладено договір № А9-А про встановлення сервітуту.

Згідно з преамбулою цей договір укладено у зв`язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов`язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал №11 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування товариством вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Згідно п.2.1 договору сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Пунктом 3.1 договору сервітуту визначено, що видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу №11 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною: причал №11; залізничні колії №33, №36; підкранові колії.

За п.3.2 договору сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених у п.3.1 договору.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 договору сервітуту зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п.3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.5 договору встановлений за даним договором сервітут є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Згідно п.14.1 договору сервітуту договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності.

Пунктом 14.4 договору сервітуту сторони встановили, що одностороння відмова від виконання даного договору (розірвання даного договору) не допускається.

Судами встановлено, що відповідач є портовим оператором (стивідорною компанією), який здійснює вантажувально-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден, інші, пов`язані з цим види господарської діяльності з використанням причалу №11 та причальної інфраструктури.

Для з`ясування тих обставин, чи можливе технологічно здійснення господарської діяльності відповідача в інший спосіб, як через причал №11, суди дослідили договори оренди, з яких вбачається, що відповідач орендує в тилу причалу №11 державне нерухоме та рухоме майно за договорами оренди № РОФ-790 від 21.07.2009, № РОФ-1008 від 01.09.2011, № 1 про внесення змін до договору оренди від 01.09.2011 № РОФ-1008, № 2 про внесення змін до договору оренди від 01.09.2011 № РОФ-1008, № РОФ-1403 від 03.12.2015.

Майно було передане в оренду відповідачу до 2020 року з можливістю пролонгації договору.

Суди встановили, що технологічний процес здійснення вантажувально-розвантажувальних робіт відповідачем нерозривно пов`язаний з причалом №11, причальною інфраструктурою та орендованим ним майном в тилу причалу №11.

6. Нормативно-правові акти, на які звертається увага при вирішенні спору

Відповідно до п.2 ч.1 ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст.402 ЦК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 ЦК України встановлено підстави для припинення сервітуту, а саме: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

За ч.ч.2-4 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Постановою Кабінету Міністрів України №483 від 07.07.2015 внесено зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 №405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню".

Згідно постанови КМУ від 03.06.2013 №405 зі змінами до переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню, відноситься, зокрема, забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 за №1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

За п.12 ст.1 Закону України "Про морські порти України" причал - гідротехнічна споруда, яка має швартовні та відбійні пристрої і призначена для стоянки та обслуговування суден, обслуговування пасажирів, у тому числі для їх посадки на судна і висадки з суден, проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

7. Мотиви та норми права, з яких виходить Вищий господарський суд України при прийнятті постанови

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

За ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається із встановлених судами обставин, відповідач є портовим оператором, який здійснює навантажувально-розвантажувальні роботи, обслуговування та зберігання вантажів, обслуговування суден, інші, пов`язані з цим види господарської діяльності з використанням причалу №11 та причальної інфраструктури.

Судами встановлено, що відповідач не зможе здійснювати свою господарську діяльність іншим способом ніж через причал №11 і з використанням причальної інфраструктури (підкранові та залізничні колії).

Відповідач користувався і продовжує користуватися орендованим нерухомим та рухомим майном в тилу причалу №11 на підставі договорів оренди.

Прийняття постанови КМУ №483 від 07.07.2015 та розпорядження КМУ №1331-р від 14.12.2015 не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал №11 та причальну інфраструктуру.

Позивач сам зазначає, що укладення договорів сервітуту з портовими операторами було потребою ДП "АМПУ" у ефективному використанні державного майна, забезпечення створення рівних і конкурентних умов ведення господарської діяльності у морському порту, недопущення дискримінації у доступі до об`єктів портової інфраструктури загального користування, а портових операторів у здійсненні вантажно-розвантажувальних робіт.

Обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, продовжують існувати та станом на сьогоднішній день не припинилися.

Протилежного позивачем не доведено.

Суди встановили, що виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала саме при укладанні договору сервітуту.

Відповідач здійснює плату за користування сервітутом, а позивач її приймає.

Договір про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А9-А виконується сторонами.

Звертаючись до суду із вимогою про розірвання договору сервітуту за рішенням суду, позивач зобов`язаний був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених у ч.2 ст.652 ЦК України.

Суди встановили, що позивач в порушення приписів статті 33 ГПК України не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, необхідних для розірвання договору у зв`язку із істотною зміною обставин.

Судами враховано, що постанова КМУ №483 від 07.07.2015 та розпорядження КМУ №1331-р від 14.12.2015 не містять прямої вказівки стосовно припинення дії підстав щодо уже існуючих правовідносин між сторонами, що витікають із сервітуту, або зміни умови їх існування.

Отже, суди встановили, що позивачем не доведено як припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, так і наявність обставин, які мають суттєве значення.

Касаційна інстанція звертає увагу, що предмети звернення позивача до відповідача від 23.12.2015 та від 14.01.2016 є різними за своєю суттю як між собою так і з предметом розгляду у цій справі.

Підстави для застосування ст.188 ГК України відсутні.

Вищенаведені встановлені судами обставини вказують, що відсутні підстави розірвати договір про встановлення сервітуту від 10.07.2013 №А9-А згідно ст.406 ЦК України в порядку ст.652 ЦК України.

Обставин для застосування ст.651 ЦК України, на яку посилається позивач, судами також не встановлено.

При цьому слід зазначити, що одночасне посилання позивача на статті 651 ЦК України та 652 ЦК України є неправильним, оскільки ці статті визначають різні взаємовиключні обставини для розірвання договору.

Тому зазначення обставин з посиланням як на ст.651 ЦК України так і на ст.652 ЦК України в межах одного позовного провадження слід розглядати як взаємовиключні підстави позову.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Вищий господарський суд України вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову законними та обґрунтованими.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова господарських судів першої та апеляційної інстанцій прийнято із повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 у справі № 915/199/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: Н. Губенко

І. Плюшко