Постанова ВГСУ від 18.06.2015 року у справі №924/159/14

Друк

Пошук

379

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 924/159/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С.суддів:Міщенка П.К., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2015у справі№ 924/159/14 за заявами до ОСОБА_4, ОСОБА_5 Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант - Центр"про арбітражний керуючийбанкрутство Сибаль А.М.в судовому засіданні взяли участь представники :

ОСОБА_4, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2014 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, НАК "Украгролізинг" звернулися до господарського суду Хмельницької області із заявою про порушення провадження у справі про визнання банкрутом ТОВ "Октант-центр" із посиланням на положення статей 2, 10, 11, 12, 16, 18, 37 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) і статей 66, 67, 82- 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 27.02.2014, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.04.2014, порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Октант-центр", визнано безспірні грошові вимоги ініціюючих кредиторів: ОСОБА_4 в сумі 399 464,42 грн., ОСОБА_5у сумі 88 969,17 грн., НАК "Украгролізинг" у сумі 361 467,17 грн., призначено розпорядника майна боржника.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2014 зазначені судові рішення скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2014, порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Октант-центр", визнано грошові вимоги ініціюючих кредиторів до боржника в загальній сумі 789 819,70 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 змінено постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2014: визнано безспірність грошових вимог ОСОБА_4 в сумі 399 464,42 грн.

Постановою Верховного Суду України від 15.04.2015 постанову Вищого господарського суду України від 29.10.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2014 та ухвалу господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 залишено без змін.

ОСОБА_4 звернулася до господарського суду в порядку ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з заявою про грошові вимоги, в якій просила (з урахуванням заяви про уточнення грошових вимог) визнати грошові вимоги до боржника в сумі 1343070,97 грн., а саме: пені - 1278930 грн. за невиконання умов договору, 13218,88 грн. - 3% річних, 49704,09 грн. - інфляційні нарахування, 1218,00 грн. судовий збір.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 03.02.2015 (суддя Яроцький А.М.) визнано грошові вимоги ОСОБА_4 в розмірі 1303257,34 грн., з яких 1218,00 грн. судовий збір, 1302039,34 грн. - пеня, 3%річних, інфляційні нарахування; вимоги на суму 86,98 грн. - 3%річних та 39726,65 грн. пені відхилено; зобов'язано розпорядника майна включити вимоги ОСОБА_4 у реєстр вимог кредиторів, зокрема: 1218,00 грн. до вимог, які підлягають включенню в першу чергу, 1 302 039,34 грн.- до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 (колегія суддів: Василишин А.Р., Демянчук Ю.Г., Філіпова Т.Л.) ухвалу господарського суду Хмельницької області від 03.02.2015 змінено, визнано вимоги ОСОБА_4 в розмірі 109863,69 грн., з яких 105,28 грн. судовий збір, 47939,02 грн. - пеня, 12115,30 грн. 3% річних, 49704,09 грн. інфляційні нарахування; вимоги на суму 1103,58 грн. - 3%річних, 1230990,98 грн. пені та 1112,72 грн. судового збору відхилено; зобов'язано розпорядника майна включити вимоги ОСОБА_4 у реєстр вимог кредиторів, зокрема: 105,28 грн. до вимог, які підлягають включенню в першу чергу, 109758,41 грн. - до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу.

ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2015, ухвалу господарського суду Хмельницької області від 03.02.2015 змінити, виклавши пункт 1 та 2 ухвали в наступній редакції:"1. Визнати грошові вимоги ОСОБА_4 до ТОВ "Октанкт - центр" в розмірі 1342983,99 грн., з яких 1218,00 грн. судовий збір, 1278930,00 грн. - пеня, 13131,90грн. - 3%річних, 49704,09 грн. - інфляційні нарахування; вимоги на суму 86,98 грн. - 3%річних відхилити. 2. Зобов'язати розпорядника майна включити вимоги ОСОБА_4 до ТОВ "Октант-центр" у реєстр вимог кредиторів, зокрема: 1218,00 грн. до вимог, які підлягають включенню в першу чергу, 62 853,99 грн. - до вимог, які підлягають включенню в четверту чергу, 1 278930,00 грн.- до вимог, які підлягають погашенню в шосту чергу.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 263, 267 ЦК України, ст.41 ГПК України. Заявником зазначено про невірне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ".

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.6 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон) заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За наслідками розгляду зазначених заяв господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Згідно ч.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

З матеріалів справи вбачається, що офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство здійснено 24.07.2014 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України.

ОСОБА_4 звернулася до господарського суду з заявою від 21.08.2014 про грошові вимоги до ТОВ "Октант-центр" на суму 1269871,87 грн. Заява обґрунтована наявністю заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням рішення Хмельницького міськрайонного суду від 06.05.2011 у справі № 2-2218/1430/11 та витрат, які понесені кредитором у зв'язку зі стягненням сум заборгованості. Заявником зазначено, що 29.04.2013 між ОСОБА_4 та ТОВ "Октант-центр" укладено договір про погашення заборгованості. Згідно умов цього договору сторони визначили суми заборгованості, які існують у ТОВ "Октант-центр" на день набуття чинності цим договором, визначили строки та спосіб погашення цієї заборгованості, передбачили відповідальність за порушення боржником строків погашення заборгованості.

Визнаючи заявлені кредитором вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог позивача не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не виключає настання наслідків, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України; домовленість сторін щодо порядку погашення заборгованості за чинним зобов'язанням відповідає принципу свободи договору та не суперечить положенням чинного законодавства. Суд першої інстанції частково погодився з вимогами кредитора та визнав вимоги в частині заявлених кредитором інфляційних, 3%річних у сумі 62835,99 грн. та пені за період з 27.08.2013 по 01.07.2014 в сумі 1239203,35 грн. законними та обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції змінюючи ухвалу суду першої інстанції в частині суми заборгованості пені, зазначив, що заявником у зв'язку з невиконанням боржником договору про погашення заборгованості, а саме не внесення грошових коштів у граничні строки погашення заборгованості на підставі п.3.1 договору нараховано пеню за період з 01.07.2013 по 01.07.2014 у сумі 1278930 грн.

Відхиляючи грошові вимоги в частині визнання пені на суму заявлену кредитором суд апеляційної інстанції зазначив, що кредитором пропущено строк позовної давності в частині пені, нарахованої за період з 01.07.2013 по 26.08.2013 про застосування якої заявлено боржником та посилаючись на ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України визнав обґрунтованим нараховувати пеню з 27.08.2013 (річний строк до дати подачі заяви з грошовими вимогами до боржника) по 01.07.2014 (кінцевий період нарахування пені визначений заявником).

Крім того, суд апеляційної застосував до спірних правовідносин приписи ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно яких платники грошових коштів сплачують за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Суд апеляційної інстанції перерахував розмір заявленої кредитором пені та заяви боржника про застосування позовної давності та визнав обґрунтованим суму пені у розмірі 47939,02 грн.

Втім, враховуючи преамбулу Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вирішено, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Таким чином, судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки кредитором є фізична особа, а отже, неправомірно перераховано пеню.

Щодо вимог кредитора в частині 3% річних та інфляційних, то задовольняючи частково зазначені вимоги, суд апеляційної інстанції посилався на ст.625 ЦК України та з урахуванням вимог ст.23 та ч.3 ст.19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначив, що нарахуванню підлягають вимоги заявлені кредитором за період з 19.05.2013 по 23.07.2014, оскільки ухвалою господарського суду від 24.07.2014 порушено провадження у справі та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому з 24.07.2014 не застосовується індекс інфляції та три проценти річних, а тому визнанню підлягають грошові вимоги у розмірі 12115,30 грн.

Колегія суддів погоджується з періодом встановленим судом апеляційної інстанції щодо нарахування інфляційних, однак, колегія не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо включення вимог кредитора, зокрема, заявлених на підставі ст.625 ЦК України до 6 черги вимог кредиторів, виходячи з наступного.

Згідно з ст.1 Закону грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З заяви кредитора вбачається, що ОСОБА_4 заявлено, зокрема, вимоги на підставі зазначеної норми Цивільного кодексу у сумі 13218,88 грн. - 3%річних, 49704,09 грн. - інфляційні нарахування. Отже, грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, яка відповідно до черговості, встановленої ст.45 Закону, підлягає включенню до 4 черги вимог кредиторів.

Однак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнали вищезазначені вимоги кредитора з включенням їх до 6 черги посилаючись на несвоєчасне звернення кредитора з грошовими вимогами.

Втім, в суді апеляційної інстанції кредитором заявлялись доводи про звернення до суду з грошовими вимогами без порушення строку, однак, в порушення ст.105 ГПК України, доводи не були прийняті судом до уваги.

До матеріалів касаційної скарги заявником надано лист господарського суду Хмельницької області, в якому зазначено, що заяву з грошовими вимогами подано 22.08.2014, тобто у строк, встановлений Законом, для звернення з кредиторськими вимогами до боржника.

Зважаючи на вимоги ст.1117 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду.

Враховуючи порушення судами норм матеріального та процесуального права при розгляді грошових вимог ОСОБА_4, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо черговості кредиторських вимог ОСОБА_4, їх розміру, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в частині грошових вимог ОСОБА_4 до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід врахувати наведене вище та прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо розміру, складу та черговості грошових вимог кредитора.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 у справі № 924/159/14 та ухвалу господарського суду Хмельницької області від 03.02.2015 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області в частині розгляду грошових вимог ОСОБА_4.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді П.К. Міщенко

В.Ю. Поліщук

Постанова виготовлена та підписана 19.06.2015

Популярні новини