Постанова ВГСУ від 18.03.2014 року у справі №916/3038/13

Друк

Пошук

218

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.03.2014 року у справі №916/3038/13

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 916/3038/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКАУТ"на постановувід 06.02.2014Одеського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Одеської області № 916/3038/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "КБ ІНЖИНІРИНГ"до відповідачів:1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКАУТ" 2.Фірми "ОСОКОР" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністюпровизнання недійсним договору, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення,за участю представників: позивача - Чукітова В.В.відповідача 1 - відповідача 2 -Грищенко О.М. не з'явились

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.12.2013 у справі № 916/3038/13 (суддя Рога Н.В.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.), клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КБ ІНЖИНІРИНГ" (далі-позивач) з уточненими вимогами про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти задоволено частково. На період розгляду справи №916/3038/13 накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКАУТ" (далі-відповідач-1), що обліковуються на рахунках у банківських установах, а також на рахунках, які буде виявлено під час проведення виконавчого провадження, в межах суми стягнення 695448,79 грн. та судових витрат у сумі 28129,98 грн.

Відповідач-1, не погоджуючись з зазначеними судовими актами, в поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі просить їх скасувати, у задоволенні клопотання про вжиття заходів по забезпеченню позову відмовити, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм процесуального права, а саме ст. ст. 42, 43, 32-34, 36, 37, 43, 66-67 ГПК України.

Зокрема, скаржник вважає безпідставним застосування господарськими судами попередніх інстанцій заходів забезпечення позову, оскільки позивачем, на підтвердження доводів необхідності вжиття таких заходів, не подано суду належних доказів, які б свідчили про неможливість виконання рішення господарського суду в разі задоволення позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не надано.

Представник Фірми "ОСОКОР" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач-2) не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого був належним чином повідомлений ухвалою Вищого господарського суду України від 11.03.2014.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та відповідача-1, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом її розгляду, з врахуванням уточнення позовних вимог, є визнання недійсним договору №1803-1/11 від 18.03.2011 в частині купівлі-продажу 296 штук абонентських терміналів FM 4200; зобов'язання відповідача-1 повернути позивачеві 608787,55 грн., які перераховані в рахунок оплати вартості 296 штук абонентських терміналів FM 4200, придбаних за договором купівлі-продажу №1803-1/11 від 18.03.2011, та 3% річних у розмірі 44248,79 грн.; зобов'язання позивача повернути відповідачу-1 296 штук абонентських терміналів FM 4200, придбаних за договором купівлі-продажу №1803-1/11 від 18.03.2011; стягнення з відповідача-1 на користь позивача збитків у розмірі 42412,45 грн., 500,00 грн. з яких підлягають солідарному стягненню з відповідача-2.

Пред'являючи даний позов, позивачем також заявлено клопотання, вимоги якого уточнені, про застосування заходів до забезпечення позову, в обґрунтування якого останній послався на існування об'єктивних обставин вважати, що виконання рішення господарського суду в разі задоволення позову може бути утрудненим або взагалі не буде виконаним, а саме: сума, яка підлягає до стягнення, є значно більшою, ніж розмір статутного фонду відповідача-1; наявність судового рішення, яким з відповідача-1 стягнуто 150826,16 грн. на користь іншого кредитора; розміщення відповідачем-1 об'яви про реалізацію належного йому майна у зв'язку із самоліквідацією.

Задовольняючи клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, встановив, що зазначені позивачем доводи та подані докази на вмотивування заявленого клопотання є обґрунтованими та такими, що дійсно свідчать про можливість виникнення обставин, які утруднять чи унеможливлять виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог, оскільки, відповідачем-1 вчиняються заходи щодо продажу належного йому майна та дії, які свідчать про ліквідацію підприємства.

З висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову слід погодитися, враховуючи таке.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

За загальним правилом, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

Колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, застосовуючи заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми позову та можливих судових витрат, врахували викладені позивачем доводи та оцінили подані ним докази в обґрунтування заявленого клопотання про вжиття таких заходів, дійшли правомірного висновку про наявність умов застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру, адже з-за вчинення відповідачем-1 дій щодо продажу належного йому майна, спрямованих на ліквідацію підприємства, існує достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача-1 на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або зникнути на момент виконання рішення.

При цьому, вжиті судами заходи до забезпечення позову є адекватними, відповідають позовним вимогам, тобто свідчать про наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

З огляду на викладене та беручи до уваги унормовані статтею 1117 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, викладеними в оскаржуваних судових актах, та вважає доводи касаційної скарги такими, що цих висновків не спростовують.

Таким чином, під час прийняття оскаржуваних ухвали та постанови суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для їх зміні або скасування та задоволення вимог касаційної скарги..

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -