Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 914/2673/13 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І.,розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановувід 11.11.2013Львівського апеляційного господарського судуу справі господарського суду Львівської області № 914/2673/13за позовомПриватного підприємства "Іріда-ОІЛ"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 261543,54 грн.,за участю представників: позивача - Тимофіїв Н.Ю.відповідача -ОСОБА_4 (особисто)ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.09.2013 у справі №914/2673/13 (суддя Долінська О.З.) частково задоволені уточнені позовні вимоги Приватного підприємства "Іріда-ОІЛ" (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення 39000,94 грн. суми основної заборгованості зі сплати орендних платежів і комунальних послуг та 216543,54 грн. штрафних санкцій. Стягнуто з відповідача на користь позивача 39000,94 грн. основної заборгованості та 209043,07 грн. штрафних санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Львівський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд у зв'язку зі скаргою відповідача, постановою від 11.11.2013 (колегія суддів у складі головуючого судді Малех І.Б., суддів Костів Т.С., Кузя В.Л.) рішення у справі скасував в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 209043,07 грн. та прийняв в цій частині нове рішення, яким стягнув з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 52808,47 грн., з яких 2567,00 грн. пені, 22500,47 грн. штрафних санкцій в розмірі 50% від суми прострочення більше ніж 15 календарних днів (відповідно до п.5.2 договору оренди №Р-К/13), 27741,00 грн. штрафних санкцій у розмірі орендної плати за останній повний місяць оренди об'єкта за прострочення його повернення (відповідно до п.5.4 договору оренди №Р-К/13). Змінено рішення місцевого господарського суду в частині повернення судового збору. В іншій частині рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати і прийняти нове рішення про стягнення суми основного боргу в розмірі 30650,64 грн., зменшити розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань до 500,00 грн., розглянути та задовольнити заяву відповідача про розстрочення визнаної суми боргу рівними частинами на 12 місяців, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 188, 231 ГК України, ст. ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України.

Зокрема, скаржник зазначає про безпідставність висновків господарських судів попередніх інстанцій відносно факту дострокового розірвання договору внаслідок односторонньої відмови орендодавця від нього, оскільки лист, на який посилається позивач у справі як на підставу припинення господарського зобов'язання, вручений відповідачеві не від імені орендодавця та не може свідчити про реалізацію останнім свого права на розірвання договору, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтоване стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення орендованого майна. Також, скаржник вважає необґрунтованим стягнення з нього заборгованості з оплати комунальних послуг за травень 2013 року на підставі акту надання послуг, який, на думку скаржника, за відсутністю підпису орендаря на ньому, не може бути належним доказом підтвердження вказаної заборгованості. Крім того, скаржник також вважає незаконним одночасне стягнення з нього пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов'язання.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не надано.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 14.01.2013 між Приватним підприємством "Іріда-ОІЛ" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди №Р-К/13, за умовами якого орендодавець передає орендареві у строкове платне користування на умовах, передбачених цим договором, нежитлові приміщення загальною площею 396,30 м2, розташовані на цокольному та першому поверсі адміністративно-торгового центру, за адресою: АДРЕСА_1 (п.1.1 договору); термін оренди об'єкту оренди - до 31.12.2013. Строк оренди починає обчислюватись з дати прийняття орендарем об'єкту оренди за актом прийому-передачі об'єкта в оренду, який є невід'ємною частиною даного договору (п.1.3 договору); повернення орендарем об'єкту оренди орендодавцю здійснюється в наступному порядку, зокрема, при односторонній відмові від цього договору однією із сторін у випадках, передбачених цим договором, орендар зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцю в строк, зазначений в письмовому повідомленні про відмову від цього договору, але в будь-якому випадку в строк не менше 30 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення однією зі сторін (п.2.3 договору); обов'язок по складанню актів прийому-передачі покладається на ту сторону, яка передає об'єкт оренди іншій стороні (п.2.5 договору); обов'язок здійснювати платежі за цим договором виникає у орендаря з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта в оренду та діє до дати підписання сторонами акту приймання-передачі, на підставі якого об'єкт оренди повертається орендодавцю (п.4.2 договору); орендар виплачує орендодавцю орендну плату за користування об'єктом оренди у розмірі еквівалентному 3471 долара 96 центів США в українських гривнях, що станом на момент укладення договору (виходячи з курсу 7 грн. 99 коп. за 1 долар США) складає 27741 грн. за один календарний місяць оренди (в тому числі ПДВ 20%) (п.4.3 договору); орендар протягом 5-ти календарних днів з моменту укладення даного договору зобов'язується сплатити орендодавцю гарантійний платіж (внесок) у розмірі 27741 грн., який зараховується в оплату за останній календарний повний місяць оренди. У випадку дострокового розірвання цього договору з ініціативи орендаря, гарантійний внесок останньому орендодавцем не повертається (п.4.8 договору); орендар зобов'язується сплачувати орендну плату орендодавцю не пізніше 10 числа поточного (звітного)місяця,за який проводиться оплата (п.4.9 договору); крім сплати орендної плати, орендар щомісячно сплачує (компенсує) орендодавцеві витрати з оплати за комунальні послуги (комунальні платежі). Нарахування комунальних платежів здійснює орендодавець на підставі показників відповідних лічильників. Плата за спожиту електроенергію, водопостачання здійснюється згідно даних лічильників, які фіксують показники спожитої електроенергії/води всередині об'єкта оренди. Дані лічильників знімаються уповноваженими представниками орендодавця станом на останнє число звітного місяця (п.4.10 договору); сплата комунальних платежів здійснюється орендарем щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Оплата проводиться шляхом перерахування грошових коштів орендодавцю у розмірі, вказаному у відповідному рахунку (п.4.11 договору); у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати та/або оплати за комунальні послуги, орендар сплачує орендодавцю штрафну санкцію в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку, якщо прострочення складатиме більше ніж 15 календарних днів, орендар, окрім сплати штрафних санкцій за кожен день прострочення, зобов'язаний додатково сплатити орендодавцю штрафну санкцію у розмірі 50% від суми прострочення (п.5.2 договору); у випадку якщо термін прострочення зі сплати орендної плати та/або оплати за комунальні послуги, складатиме більше, ніж 30 календарних днів, орендодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомити орендаря. Договір вважається розірваним з моменту отримання орендарем відповідного письмового повідомлення орендодавця (п.5.3 договору); у випадку прострочення однією із сторін строків приймання/передачі об'єкту оренди, встановлених цим договором, сторона, що прострочила приймання/передачу, сплачує на користь іншої сторони штрафну санкцію у розмірі орендної плати за останній повний місяць оренди об'єкта (п.5.4 договору).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв нерухоме майно, визначене умовами договору, що підтверджується актом прийому-передачі об'єкту оренди від 14.01.2013.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору щодо внесення орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг позивач вручив відповідачеві лист від 15.05.2013 №15-05/13, отриманий останнім 16.05.2013, в якому зазначив про необхідність погашення у 2-х денний строк існуючої станом на 15.05.2013 заборгованості в сумі 110964 грн., а в разі невиконання цих вимог попередив про реалізацію права на односторонню відмову від договору, внаслідок чого договір оренди буде вважатись розірваним з 18.05.2013.

Разом з листом від 15.05.2013 №15-05/13 відповідачеві також вручено акт звірки взаємних розрахунків за договором оренди у період січень - травень 2013 року, внаслідок підписання якого відповідачем зафіксовано визнання останнім заборгованості перед позивачем у загальній сумі 120824,99 грн., з яких 110964,00 грн. заборгованості з орендної плати та 9860,99 грн. заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що орендар у встановлений термін не виконав вимог відносно погашення всієї визнаної заборгованості за договором від 14.01.2013, відтак на підставі п. 5.3 договору, відповідно до якого у випадку якщо термін прострочення зі сплати орендної плати та/або оплати за комунальні послуги, складатиме більше ніж 30 календарних днів, орендодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомити орендаря, при цьому договір вважається розірваним з моменту отримання орендарем відповідного письмового повідомлення орендодавця, суди дійшли висновку, що договір оренди є розірваним, принаймні з дати, яка була визначена орендодавцем у вказаному вище листі - з 18.05.2013.

Зазначені обставини невиконання орендарем умов договору від 14.01.2013 та його розірвання в односторонньому порядку орендодавцем, стали підставою для звернення останнього до господарського суду з даним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 основної заборгованості по орендній платі та комунальним послугам у період з січня 2013 року по 18.05.2013 у сумі 39000,94 грн. (з урахуванням поданих позивачем заяв про зменшення позовних вимог) та штрафних санкцій у сумі 216543,54 грн., з яких 166302,07 грн. пені в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення, додаткова штрафна санкція за прострочення більше ніж 15 календарних днів у розмірі 50% від суми прострочення, що складає 22500,47 грн., та штраф за прострочення орендарем строків повернення об'єкта оренди в розмірі місячної ставки орендної плати в сумі 27741,00 грн.

Із заявлених позовних вимог відповідачем в місцевому господарському суді не оспорювались позовні вимоги про стягнення 30650,64 грн. основної заборгованості та 2567 грн. пені, розрахованої ним відповідно до розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, і, вважаючи стягнення вказаних сум обґрунтованими, відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення щодо стягнення цієї суми на 1 рік рівними частинами по 2768,14 грн. щомісяця. Водночас, вимоги щодо стягнення іншої частини основної заборгованості в сумі 8350,27 грн. за комунальні послуги за травень 2013 року та решти суми нарахованих штрафних санкцій відповідачем не визнано.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість. При цьому, господарським судом першої інстанції на підставі ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України зменшено розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, до суми 209043,07 грн. Крім того, господарським судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення з огляду на ненадання заявником належних доказів, що підтверджували б наявність для того будь-яких підстав.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду в частині стягнення заявленої позивачем суми основної заборгованості за оренду та комунальні послуги, штрафної санкції за прострочення більше, ніж 15 календарних днів, у розмірі 50% від суми прострочення та штрафної санкції за прострочення орендарем строків повернення об'єкту оренди, визнавши рішення господарського суду в цій частині законним та обґрунтованим. Разом з тим, дійшовши висновку, що нарахована позивачем штрафна санкція в розмірі 2% від суми заборгованості за кожен день прострочення є пенею, яка не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, апеляційний господарський суд зазначив про невідповідність наданого позивачем розрахунку в цій частині вимогам чинного законодавства та здійснив власний перерахунок пені, за результатами якого позовні вимоги в цій частині були задоволені на суму 2567,00 грн.

Колегія суддів враховує, що судові акти у справі в частині стягнення основного боргу з орендної плати в сумі 30650,64 грн. та 2567 грн. пені не є предметом касаційного оскарження.

З висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення решти позовних вимог слід погодитися, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій керувались наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позовні вимоги відносно стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати та комунальних послуг, останнім фактично визнаються, за винятком суми 8350,27 грн., нарахованої за комунальні послуги за травень 2013 року. При цьому, заперечення відповідача в цій частині заявлених вимог зводяться до неналежності поданих позивачем доказів на підтвердження вказаної заборгованості, а саме акту надання послуг №173 від 18.05.2013, що, за твердженням відповідача, внаслідок відсутності на ньому підпису останнього, не може свідчити про дійсне існування вказаної заборгованості.

Разом з тим, враховуючи встановлення господарськими судами факту користування відповідачем орендованим приміщенням у травні 2013 року, фактичне визнання ним боргу з комунальних платежів станом на 15.05.2013 в сумі 9860,99 грн., що засвідчено актом звіряння взаємних розрахунків, підписаним відповідачем та скріпленим його печаткою, а також, враховуючи визначений умовами п.4.2 договору обов'язок орендаря сплачувати комунальні платежі до моменту повернення приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості за комунальні послуги в сумі 8350,27 грн. законними та обґрунтованими і не спростованими відповідачем.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства,а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від нього, якщо це встановлено договором або законом, сплата неустойки, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір відповідно є розірваним.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Аналогічні приписи містись п. 5.3 договору оренди, яким встановлено право орендодавця на розірвання договору в односторонньому порядку, письмово повідомивши орендаря, у випадку якщо термін прострочення зі сплати орендної плати та/або оплати за комунальні послуги, складатиме більше ніж 30 календарних днів. При цьому, договір вважається розірваним з моменту отримання орендарем відповідного письмового повідомлення орендодавця

Отже, законодавцем, як і сторонами договору, встановлено як право орендодавця на односторонню відмову від договору оренди, так і момент, з якого договір вважається розірваним, а відтак і припиненим, у разі, якщо орендодавець відмовляється від договору, для чого достатньо лише письмово повідомити про це орендаря.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що право орендодавця на відмову від договору оренди було реалізовано останнім шляхом направлення на адресу відповідача листа від 15.05.2013 №15-05/13, отриманого останнім 16.05.2013, яким відповідачеві надано ще 2 дні на повне погашення заборгованості, а в разі невиконання цих вимог позивач попередив, що договір оренди буде вважатись розірваним з 18.05.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі

Згідно з ч. 2 цієї норми якщо наймач не виконує обов'язку з повернення, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, умовою п. 2.3 договору сторони встановили, що при односторонній відмові від цього договору однією із сторін у випадках, передбачених цим договором, орендар зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцю в строк, зазначений в письмовому повідомленні про відмову від цього договору, але в будь-якому випадку в строк не менше 30 календарних днів з моменту отримання такого повідомлення однією зі сторін. Тобто, умовою цього пункту договору орендареві надається пільговий період 30 днів для виконання зобов'язання з повернення майна орендодавцеві за актом приймання-передачі, обов'язок складання якого відповідно до п. 2.5 договору покладається в даному випадку на відповідача.

При цьому, умовою п.5.4 договору сторони домовились, що у випадку прострочення однією із сторін строків приймання/передачі об'єкту оренди, встановлених цим договором, сторона, що прострочила приймання/передачу, сплачує на користь іншої сторони штрафну санкцію у розмірі орендної плати за останній повний місяць оренди об'єкта, тобто, розмір неустойки сторонами фактично вдвічі зменшено.

Отже, враховуючи, що відповідач після припинення договору 18.05.2013 та перебігу 30 днів від цієї дати не повернув позивачеві орендовані приміщення за актом приймання-передачі, адже, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій посилався лише на надсилання позивачеві для підписання акту приймання-передачі від 05.07.2013, який до цього часу залишився не підписаним, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі орендної плати за останній повний місяць оренди об'єкта, що становить 27741,00 грн.

Доводи скаржника про незаконність судових рішень в цій частині, які в тексті касаційної скарги зводяться до посилань на те, що укладений між сторонами договір оренди не було припинено внаслідок односторонньої відмови орендодавця від нього, оскільки лист, на який посилається позивач у справі як на підставу припинення господарського зобов'язання, вручений відповідачеві не від імені орендодавця та не може свідчити про реалізацію останнім свого права на дострокове розірвання договору, колегія суддів відхиляє адже, в тексті листа від 15.05.2013 №15-05/13 йдеться саме про відносини, що врегульовані договором оренди від 14.01.2013 №Р-К/13, із зазначенням обставин неналежного виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 умов договору оренди від 14.01.2013 №Р-К/13 та визначенням суми заборгованості орендаря за цим договором, з одночасним застереженням про одностороннє розірвання правочину в разі її непогашення.

Отже, враховуючи зміст даного листа, а також те, що він підписаний директором підприємства позивача та містить відтиск його печатки, тобто фактично висловлює волю орендодавця на реалізацію права щодо одностороннього розірвання договору внаслідок неналежного виконання орендарем взятих на себе зобов'язань, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарських судів попередніх інстанцій про дострокове розірвання договору оренди від 14.01.2013 №Р-К/13 на підставі вищевказаного листа з 18.05.2013.

Крім того, колегія суддів також погоджується з висновком судів про підставність стягнення з відповідача неустойки у вигляді штрафної санкції за прострочення більше, ніж 15 календарних днів, у розмірі 50% від суми прострочення, що становить 22500,47 грн., оскільки позивач належним чином довів, а суди попередніх інстанцій встановили обставини прострочення відповідачем оплати заборгованості більше 15 календарних днів.

Доводи скаржника, що судами одночасно застосовано подвійну відповідальність за порушення одного й того ж господарського зобов'язання, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суд України від 27.04.2012 №06/5026/1052/2011).

Відносно зазначених в прохальній частині касаційної скарги вимог скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення сплати суми заборгованості з підстав, яким господарськими судами попередніх інстанцій вже було надано відповідну оцінку в оскаржуваних судових актах, колегія суддів зазначає, що вказані вимоги фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини відсутності будь-яких підстав для задоволення таких заяв, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваної постанови та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі господарського суду Львівської області № 914/2673/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І.Глос