Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 911/3478/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідача), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека " на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.01.2014р.у справі№911/3478/13 господарського суду Київської областіза позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека " простягнення 52399,31 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Борисюк О.В.,

від відповідача: Герич М.В. ,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека" про стягнення з останнього 52399,31 грн., з яких 45040,03 грн. заборгованості за договором № 188/12 від 11.05.2012 р., 1473,90 грн. пені, 5532,27 грн. штрафу та 353,11 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.10.2013року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року у справі №911/3478/13 позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 45040,03 грн. боргу, 1022,55 грн. пені, 5532,27 штрафу, 353,11 3% річних. В іншій частині позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека " звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року та рішення місцевого господарського суду від 24.10.2013р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.05.2012 р. між комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (Підприємство) та товариством з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека" (Розповсюджувач) було укладено договір № 188/12 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Відповідно до п. 1.1. договору за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного (-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Підпунктами 5.2.3., 5.2.4. договору встановлено, що розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету; у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до п.п. 6.1.-6.3. договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування (п. 6.8. договору).

Акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді (п. 6.9. договору).

Судами також встановлено, що на підставі наказів Дозвільного органу № 79/21 від 11.05.2012 р., № 128/70 від 18.07.2012 р. та № 129/71 від 20.07.2012 р. між позивачем та відповідачем були укладені адресні програми на право тимчасового користування № 1 від 11.05.2012 р., № 2 від 06.08.2012 р. та № 3 від 06.08.2012 р.

Також, 31.08.2012 р. сторонами було підписано додаткову угоду № 188/12-1 до договору № 188/12 від 11.05.2012 р., відповідно до якої сторони, керуючись Порядком визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838, засвідчують, що сума за договором встановлюється підприємством відповідно до Порядку та адресної програми, викладеної у новій редакції, що додається та є невід'ємною частиною договору, а розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує виставлені підприємством рахунки згідно з новими тарифами, встановленими Порядком (п. 1 додаткової угоди).

Пунктом 2 додаткової угоди встановлено, що у зв'язку з підписанням додаткової угоди, дія всіх додаткових угод та адресних програм до договору, в яких був вказаний розмір базової плати, припиняються, а всі правовідносини, що були врегульовані ними, продовжуються згідно нових додаткових угод та адресних програм з урахуванням зміненої базової плати.

Враховуючи зазначене, на підставі наказів Дозвільного органу № 39 від 10.10.2012 р., № 157/100 від 22.08.2012 р., № 50 від 17.01.2013 р., № 28 від 07.02.2013 р. та № 536 від 12.04.2013 р., між позивачем та відповідачем було укладено адресні програми на право тимчасового користування № 4 від 20.12.2012 р., № 5 від 06.03.2013 р., № 5/1 від 06.03.2013 р., № 6 від 06.03.2013 р., № 7 від 06.03.2013 р. та № 8 від 11.07.2013 р., в яких, зокрема, зазначено розмір плати за місяць, дати прийняття рішення про надання пріоритету та кінця строку дії пріоритету.

Відповідно до наявних в матеріалах справи рахунків, плата за тимчасове використання місць для розміщення ОЗР за період з 18.10.2012 р. по 31.08.2013 р. становить 45040,03 грн.

Однак, всупереч умов договору відповідач свої зобов'язання щодо здійснення оплати за право тимчасового користування місцями для розміщення об'єктів зовнішньої реклами не виконав, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 45040,03 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість у розмірі 45040,03 грн., яку він просив стягнути на його користь, а також позивач просив суд стягнути на його користь суму пені, річних та штрафу відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості підтверджується матеріалами справи, доведена позивачем належними доказами та не спростована відповідачем. Оскільки позивачем було доведено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним договором, вимоги щодо стягнення з останнього суми річних та штрафу за прострочення оплати є правомірними та обґрунтованими. Крім того, місцевий суд, здійснивши перерахування розміру пені, задовольнив частково в цій частині позовні вимоги, стягнувши на користь позивача пеню у сумі 1022,55 грн. за період з 26.01.2013р. по 31.08.2013р.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Судами встановлено, що відповідач, відповідно до умов укладеного договору, повинен був здійснити плату за право тимчасового користування, згідно з підпунктами 5.2.3., 5.2.4. договору , не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як вбачається з наданих позивачем рахунків, плата за тимчасове використання місць для розміщення ОЗР у період з 18.10.2012р. по 31.08.2013р. становить 45040,03 грн., яку відповідач, у супереч умов договору, не сплатив.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, - відповідач порушив своє зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про те, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем за тимчасове використання місць та її розмір підтверджується матеріалами справи, відповідачем не спростовано, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити у повному обсязі.

Крім суми заборгованості, позивач просив суд стягнути на його користь пеню у розмірі 1473,90 грн., штраф в сумі 5532,27 грн. та річні в розмірі 353,11 грн.

Відповідно до п. 7.2. договору позивач має право застосувати до відповідача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено, що позивачем при визначенні періоду нарахування пені не враховано дати початку прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за кожним окремим платежем, що є порушенням ч.6 ст. 232 ГК України, ним було здійснено свій розрахунок, з дотриманням вказаної норми та стягнути на користь позивача пеню у сумі 1022,55 грн. за період з 26.01.2013р. по 31.08.2013р., з чим колегія суддів також погоджується.

В силу п. 7.3. договору позивач має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

На підставі вказаного пункту договору, позивач просив суд стягнути на його користь суму штрафу, що складає 5532,27 грн.

Враховуючи те, що наданий позивачем розрахунок штрафу є вірним, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх судовий інстанцій про стягнення на користь позивача розмір штрафу є повністю обґрунтованим.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 353,11 грн. 3% річних, що нараховані за загальний період з 26.01.2013 р. по 31.08.2013 р. на заборгованість відповідача за кожним рахунком окремо.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення в цій частині позовних вимог та вважає, що на користь позивача обгрунтовано стягнуто річні в сумі 353,11 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій про часткове задоволення позову цілком правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пані Аптека" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року у справі № 911/3478/13 без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова