Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 910/16210/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі) розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. у справі № 910/16210/13 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" доКомунального підприємства "Введенське Подільського району міста Києва" простягнення 15 990,50 грн. за участю представників:

позивача: Бабчинецер К.Є.

відповідача: Бородай Г.Д.

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (надалі - "ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО") в особі Центральної філії ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Введенське Подільського району міста Києва" (надалі - "КП "Введенське Подільського району міста Києва") про стягнення в порядку регресу 15 990,50 грн. компенсації здійснених страхових виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та положеннями Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630 (надалі - "Правила").

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. (суддя Спичак О.М.) позов задоволено повністю, стягнуто з КП "Введенське Подільського району міста Києва" на користь ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Центральної філії ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" 15 990,50 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1 720,50 грн. судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач є балансоутримувачем та виконавцем послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у будинку № 23 по вулиці Почайнинській у місті Києві, а тому, з огляду на норми ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", зобов'язаний відшкодувати в порядку регресу шкоду, завдану залиттям квартири у вказаному будинку.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. (судді Синиця О.Ф., Зеленін В.О., Шевченко Е.О.) рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача 860,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Позиція суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач є виконавцем послуг, а не балансоутримувачем будинку № 23 по вулиці Почайнинській. Натомість, житловий та нежитловий фонд територіальної громади Подільського району міста Києва відповідно до рішення Подільської районної у місті Києві ради від 07.12.2007 р. № 204 передано на баланс та закріплено за КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" на праві господарського відання. З огляду на дане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, а тому позов задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" в особі Центральної філії ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. залишити в силі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ "УСК "ГАРАНТ-АВТО" (страховик) та Обер Матіас, Борис (страхувальник) 19.12.2011 р. було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб УБС № 21265 (надалі - "Договір страхування"), за умовами якого страховик у разі настання страхового випадку зобов'язався виплатити страхувальнику страхове відшкодування в межах страхової суми, згідно з умовами цього договору, а страхувальник зобов'язався сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови цього договору.

Об'єктом страхування за даним договором є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству, пов'язані з володінням та/або користуванням (експлуатацією) та/або розпорядженням майном - 3-кімнатною квартирою загальною площею 94,60 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, 23, кв. 39, вартістю 1 391 900,00 грн.

Страховим випадком, згідно з п. 2.2.3 Договору страхування, є пошкодження водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем і систем пожежогасіння та проникнення води із сусідніх приміщень.

Строк дії Договору страхування встановлено з 00 год. 00 хв. 19.12.2011 р. до 24 год. 00 хв. 18.12.2012 р.

Судами встановлено, що 03.01.2012 р. в м. Києві у житловому будинку № 23 по вул. Почайнинській сталося залиття квартири № 39, розташованої на 5 поверсі п'ятиповерхового цегляного будинку. Про дане комісією у складі представників КП "Введенське" складено акт обстеження від 11.01.2012 р., з якого вбачається, що залиття стелі, стін, підлоги в кімнаті гарячою водою відбулося внаслідок пориву труби опалення на горищі 03.01.2012 р.

Відповідно до Звіту від 26.01.2012 р. вартість матеріального збитку, завданого страхувальнику через пошкодження майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, 23, кв. 39, становить 22 950,00 грн. Звіт складено суб'єктом оціночної діяльності - оцінювачем ОСОБА_6

Статті 979 ЦК України та 16 Закону України "Про страхування" визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З огляду на дані норми чинного законодавства, умови Договору страхування, на підставі страхового акту № 131860 від 13.03.2012 р. позивач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 15 990,50 грн. (платіжне доручення № 3187 від 03.04.2012 р.).

Наведене стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з КП "Введенське Подільського району міста Києва", як балансоутримувача мережі центрального опалення у будинку за адресою: м. Київ, вул. Почайнинська, 23, в порядку регресу 15 990,50 грн. компенсації здійснених страхових виплат.

Суд першої інстанції, встановивши, що КП "Введенське Подільського району міста Києва" є балансоутримувачем та виконавцем послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у будинку № 23 по вулиці Почайнинській в місті Києві, з посиланням на норми ст. ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", п. 18 ст. 32 Правил, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Аналогічне положення містить ст. 27 Закону України "Про страхування".

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що надане даними нормами чинного законодавства право вимоги страховик отримує лише до особи, винної у спричиненні збитків. Отже, така особа повинна бути суб'єктом відповідальності.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, у відповідності до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, з огляду на положення статей 22, 1166 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Колегія суддів вказує, що наявність збитків доводиться особою, яка заявляє вимогу про їх відшкодування. При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Тобто, слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, даного господарськими судами, всупереч приписам ст. 43 ГПК України, не враховано при вирішенні спору у даній справі, зазначені обставини не досліджено.

Також колегія суддів зазначає про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права.

Так, ч. 1 ст. 101 ГПК України унормовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що подання сторонами нових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття (п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Натомість, апеляційний господарський суд, в порушення вимог ст. 101 ГПК України, не з'ясувавши причини неподання доказів до місцевого господарського суду, прийняв та розглянув надані відповідачем додаткові докази, на підставі яких дійшов висновку, що житловий та нежитловий фонд територіальної громади Подільського району міста Києва передано на баланс та закріплено за КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" на праві господарського відання. Також суд апеляційної інстанції у постанові не зазначив підстави прийняття даних доказів.

Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, а тому позов задоволенню не підлягає.

При цьому поза увагою апеляційного суду залишилось те, що норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 ГПК права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

З огляду на дане, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд, не застосуваваши положення статті 24 ГПК України щодо залучення до участі у справі належного відповідача, припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Пунктом 3 частини 1 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. у справі № 910/16210/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддяА. Демидова СуддіІ. Волік О. Кролевець