Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 року Справа № 904/5314/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"на постановувід 23.12.2013 року Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/5314/13господарського суду Дніпропетровської областіза позовомДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"доВідкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"простягнення 60 942,36 грн.в судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: Портний М.І. (довіреність № 31 від 01.01.2014р.)від відповідача:Лосєв Д.В. (довіреність № 52-16/47 від 23.01.2014р.)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Мельниченко І.Ф.) від 15.08.2013 року у справі № 904/5314/13 позов задоволено повністю; стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" 60 942,36 грн. плати за користування вагонами та 1 720,50 грн. судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Прудніков В.В., судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.) від 23.12.2013 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2013 року у справі № 904/5314/13 скасовано; в позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2013 року у справі № 904/5314/13 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.46, 47, 119, 125 Статуту залізниць України, п.п.3, 4, 9, 10, 12 Розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 року №113 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за №165/3458 (далі - Правила користування вагонами), п.8 Розділу 7 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №866/5087, 2 Розділу ІІІ, Розділу V Тарифного керівництва №1, затвердженого наказом Мінтрансу №551 від 15.11.1999 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 60 942, 36 грн., що складають плату за користування вагонами (надалі - спірні вагони) та збір за зберігання вантажу, що надійшли на адресу відповідача по залізничним накладним №41339094, № 41339086, № 41339151, № 1338971, №41339334, № 41340084, № 41339300, № 41339631, №41339284, № 41339268, № 41338963, № 41338948, № 41339235, № 41339227, № 41339276, № 41340209, № 41339060, № 41339045, № 41338997, № 41339052, № 41339011, № 41339029, № 41339219, № 41339219, № 41339169, № 41340100, № 41340092, № 41340035, № 41339359, № 41340134, № 41340118, № 41339243, №41339193, № 41339144, № 41339177, № 41339128, № 41339110, № 41338989, № 41339003, № 41339037, №41339078, № 41339102, № 41339185, № 41339201, 41339326, № 41339342, №41340126, № 41340233, №41340225, 41340217, 41340191,41340159, №41340142. Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, відповідно до яких спірні вагони були затримані на підходах до станції призначення з вини відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, обставини, на які посилався позивач, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України; відповідач на підтвердження своєї позиції не надав суду доказів того, що він був готовий прийняти вагони, які були затримані залізницею на підходах до станції призначення; акт загальної форми ГУ-23 №3 було складено станцією підходу Кривий Ріг-Західний, а не станцією призначення Кривий Ріг, що фізично позбавляло можливості представника вантажовласника його підписати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що акт загальної форми ГУ-23 №3 було складено станцією призначення Кривий Ріг без участі представника вантажовласника, що є порушенням п.8 Правил користування вагонами; для подачі спірних вагонів зі станції затримки на колії станції призначення останні повинні бути вільними протягом 6 годин 30 хвилин, проте колії №№5, 8, 12, 1б були вільними більше означеного часу, отже позивач не надав доказів неможливості подачі вагонів на ці колії, як і доказів використання цих колій для маневрових робіт і обгону локомотива; спірні вагони простояли на станції затримки протягом 5 діб, тоді як видно з Положення про зайнятість колій, в цей період залізниця здійснювала подачу відповідачу під завантаження-вивантаження інших вагонів.

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Висновок суду про складання акту форми ГУ-23 №3 на станції призначення Кривий Ріг (т.1 а.с.180) без участі представника вантажовласника не відповідає матеріалам справи, оскільки з наданої суду копії не вбачається, що саме зазначено у графі "Станція" (видно лише рамку штампу), тоді як позивач наполягав на тому, що акт складений саме на станції затримання Кривий Ріг-Західний 467. Крім того, такий висновок не відповідає іншим матеріалам справи (наказ, акт про затримку вагонів), які не досліджені апеляційним господарським судом, і які містять посилання на чергового станції Кривий Ріг-Західний ДСП Савченко (т.1 а.с.177, 179), який за участі представника Сіренко також склав і підписав акт загальної форми ГУ-23 №03 від 04.01.2013 року (т.1 а.с.180). В постанові також відсутнє посилання на огляд в судовому засіданні суду апеляційної інстанції оригіналу акта загальної форми ГУ-23 №03 від 04.01.2013 року. Таким чином судом апеляційної інстанції фактично спростовано встановлену судом першої інстанції обставину про складання акта загальної форми ГУ-23 №03 від 04.01.2013 року на станції затримання Кривий Ріг-Західний, яка не є станцією призначення, з порушенням ст.43 ГПК України.

Касаційна інстанція відзначає, що згідно приписів пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року №334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за №567/6855, акти загальної форми складаються, як у випадку затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства, так і в інших випадках для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта; акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Отже на станції затримання, яка не є станцією призначення, відповідно до Правил складання актів акт форми ГУ-23 може бути складний без участі представника вантажовласника лише за участі не менше двох осіб.

В порушення вимог ст.ст.43, 43 ГПК України, апеляційний господарський суд не встановив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не встановив: - подачу яких саме інших вагонів під завантаження-вивантаження здійснювала залізниця відповідачеві в той час як спірні вагони простояли на станції затримки протягом 5 діб; - якими належними доказами, про неподання яких зазначив суд, мають бути підтверджені обставини щодо неможливості подання позивачем спірних вагонів на колії №№5, 8, 12, 1б, проведення маневрових робіт, і обгону локомотива, крім тих, складання яких унормовано відповідними правилами, затвердженими і зареєстрованими у встановленому законом порядку, ЄТП, положеннями п.10 Договору №ПР/М-08-2/11-2476а від 06.11.2008 року про здавання кожні 1,5 години відповідачем з під'їзної колії навантажених вагонів; не спростував посилань залізниці на те, що відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць України, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.12.1996 року №411, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.02.1997 року за №50/1854, на станції призначення колії повинні бути не тільки зайнятими під технологічними операціями з вагонами, а має бути забезпечена наявність вільних колій для своєчасного приймання поїздів, в тому числі поїздів відповідача, його контрагентів, іншого власника під'їзної колії - ПАТ "АрселорМітал КривийРіг".

Касаційна інстанція також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що: по-перше, розраховуючи час, необхідний для доставки вагонів зі станції затримки до станції призначення, залізниця зазначала мінімальний час (без урахування обставин щодо вільного локомотиву, вільного перегону та вільних колій попутних станцій); по-друге, в силу положень ч.1 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка порушила зобов'язання; по-третє, письмові заперечення представників відповідача, викладені ними при підписанні відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46, не свідчать самі по собі, без підтвердження належними та допустимими доказами викладених в цих запереченнях обставин, про недоведеність позивачем позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі № 904/5314/13 з направленням справи на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.3 ч.1 ст.1119, ч.1 ст.11110, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі № 904/5314/13 скасувати.

Справу № 904/5314/13 направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Глос