Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року Справа № 913/2372/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівВасищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників:позивача -Амєліна О.О., відповідача -Захарова Т.Ю.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "СК "Уніка"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.12.2013у справі№913/2372/13за позовомПАТ "СК "Уніка"доПАТ "СК "Оранта-Лугань"про стягнення 11113 грн. страхового відшкодування в порядку регресувстановив:

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.10.2013 (суддя Лісовицький Є.А.) позовні вимоги задоволено повністю у зв'язку з їх обґрунтованістю.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.12.2013 (судді: Будко Н.В., Кододова О.В., М'ясищев А.М.) рішення скасовано та в позові відмовлено з мотивів спливу позовної давності.

ПАТ "СК "Уніка" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.261,264,267,526,599 ЦК України та ст.ст.34,43,65,101,104 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що оскільки основне зобов'язання страховиком було виконано належним чином 18.11.2010р. шляхом перерахування коштів безпосередньо на користь страхувальника, то позовна заява була подана в межах строку позовної давності. Крім того, на думку заявника, факт запиту з боку відповідача додаткових документів та роз'яснень з метою прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування свідчить про визнання відповідачем боргу, що є підставою для переривання перебігу позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано скаржником, згідно довідки ОДАІ м.Луганська №8563435 від 08.02.2010 по вул. Учебній - кв.Левченка,17 у м.Луганську 30.01.2010р. відбулось зіткнення автомобілів ВАЗ 2101, д.н. ВВ6642АК, під керуванням Нередкова Р.О. та Опель Астра Н, д.н. ВВ3550ВС,під керуванням Паніна О.М., внаслідок якої автомобілі отримали механічні ушкодження. Вказаною довідкою зафіксовано, що дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок перевищення Нередковим Р.О. безпечної швидкості.

Постановою Жовтневого районного суду м.Луганська від 02.03.2010 Нередкова Р.О. було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в сумі 340грн.

На момент ДТП діяв договір страхування від 26.01.2009 №013039/0431/0013094, за умовами якого ЗАТ "СК "Кредо-Класик" (перейменовано у ПАТ "СК "Уніка") застрахувало Паніну О.М. автомобіль Опель Астра Н, д.н. ВВ3550ВС.

Пунктом 8.1.2 вказаного договору передбачено, що розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється на основі вартості відновлювального ремонту на СТО (згідно умови розрахунку страхового відшкодування, зазначеної в заяві страхувальника) або даних автотоварознавчої експертизи, яка призначається за згодою сторін.

Відповідно до висновку експертного дослідження №2/034-10 від 08.02.2010, здійсненого судовим експертом Бюро судових автотоварознавчих експертиз, вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля Опель Астра Н, д.н. ВВ3550ВС, внаслідок ДТП, склала 11113грн.

Разом з цим, згідно рахунку-фактури ТОВ "Автоцентр "Лідер" №000000001 від 01.02.2010 вартість робіт з ремонту автомобіля Паніна О.М. склала 12490грн.

01.02.2010р. Панін О.М. звернувся до позивача із заявою про перерахування страхового відшкодування за пошкодження автомобіля внаслідок ДТП на рахунок гарантійного СТО Опель Астра Н.

Страховим актом №00037559 від 25.02.2010 позивач визнав страховим випадком ДТП, яка сталася 30.01.2010р., та вирахував розмір страхового відшкодування в сумі 11961,43грн. (вартість матеріального збитку з врахуванням зносу 12490грн. - 528,57грн. безумовної франшизи).

Внаслідок нездійснення СТО робіт з ремонту пошкодженого автомобіля Паніна О.М., останнім 23.06.2010р. було направлено до ПАТ "СК "Уніка" заяву про виплату страхового відшкодування на особистий рахунок. Після повернення коштів на рахунок позивача страховик платіжним дорученням №033002 виплатив 11961,43 грн. страхового відшкодування особисто страхувальнику (Паніну О.М.) 18.11.2010р., тому саме цей момент заявник вважає датою виконання зобов'язання за договором страхування та днем виникнення права регресної вимоги до відповідача.

На момент скоєння ДТП діяв поліс №ВС/9109409 від 03.12.2009, за умовами якого ПАТ "СК "Оранта-Лугань" застрахувало цивільно-правову відповідальність власника автомобіля ВАЗ2101, д.н. ВВ6642АК.

Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, з огляду на приписи ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" та враховуючи те, що постановою Жовтневого районного суду м.Луганська від 02.03.2010 Нередкова Р.О. визнано винним у вчиненні ДТП, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги відшкодування збитків в порядку регресу до відповідача, як до особи, яка відповідно до полісу №ВС/9109409 від 03.12.2009 є відповідальною за дії винуватої у вчиненні ДТП особи.

Разом з тим, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем був пропущений строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, виходячи з наступного.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.6 ст.261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Таким чином, саме з моменту сплати страхового відшкодування страховик набуває право вимоги відшкодування понесених ним витрат, а, відтак, для позивача право вимоги страхового відшкодування в порядку регресу виникає з моменту сплати на користь СТО страхового відшкодування.

Позивач за заявою Паніна О.М. виплатив на рахунок гарантійного СТО 11961,43грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням №001902 від 29.03.2010, а тому останнім днем трирічного строку позовної давності є 29.03.2013 року.

З позовом до суду першої інстанції позивач звернувся лише 06.09.2013 року, що підтверджується відтиском печатки поштового відділення на конверті, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

19.09.2013 року відповідач звернувся до місцевого господарського суду з відзивом на позовну заяву, в якому вміщено заяву про застосування позовної давності, в зв'язку з чим просив суд відмовити позивачу в позові.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія не приймає до уваги твердження позивача про необхідність відліку початку перебігу строку позовної давності з дня повторної сплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику (18.11.2010р.) внаслідок не проведення гарантійним СТО робіт з ремонту автомобіля Паніна О.М. та повернення грошей на рахунок страхової компанії, оскільки, по-перше, апеляційний суд з врахуванням умов п.п.8.5,8.6 договору страхування №013039/0431/0013094 від 26.01.2009 правильно зазначив, що саме дата первісного перерахування позивачем коштів на користь СТО на вимогу страхувальника (29.03.2010р.) є днем виконання ПАТ "СК "УНІКА" основного зобов'язання перед своїм страхувальником та моментом виникнення у позивача права регресної вимоги до відповідача в розумінні ч.6 ст.261 та ст.993 ЦК України. По-друге, намагання заявника штучно перенести початок перебіг позовної давності на момент повторного перерахування страхового відшкодування є проявом односторонньої зміни порядку обчислення позовної давності, що згідно вимог ст.ст.260,261,267 ЦК України є неприпустимим.

При цьому, касаційна інстанція визнає недоречними посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ст.599 ЦК України, якою врегульовану одну з підстав припинення зобов'язання, оскільки за змістом ч.6 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності за регресними зобов'язаннями залежить від дня виконання основного зобов'язання, а не його припинення, що не слід ототожнювати.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Стаття 264 ЦК України встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, однак, за умови, що до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності.

Таким чином, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, чи закінчився строк позовної давності на момент настання обставин, з якими закон пов'язує переривання перебігу позовної давності, маючи на увазі, що таке переривання може мати місце лише в межах строку позовної давності, а не після його спливу.

Відтак, визнання боржником свого боргу так само як і пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників чи щодо частини вимоги, право на яку має позивач, якщо такі дії мали місце вже після спливу позовної давності, не свідчать про переривання перебігу позовної давності.

Як достеменно встановлено апеляційним судом та не спростовано заявником, перебіг позовної давності щодо регресних вимог до відповідача закінчився 29.03.2013 року, тобто до моменту надсилання відповідачем листа №05-04/1350 від 04.04.2013, що виключає можливість переривання позовної давності в розумінні ч.1 ст.264 ЦК України. Крім того, заявник помилково ототожнює юридично значимі дії боржника щодо беззастережного визнання боргу з вміщеним у листі №05-04/1350 від 04.04.2013 запитом відповідача про надання додаткових документів та роз'яснень з метою прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Отже, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено вчинення відповідачем будь-яких юридично значимих дій, що свідчили б про визнання ним спірної суми боргу в період перебігу позовної давності (з 29.03.2010р. по 29.03.2013р.), що, в свою чергу, вказує на відсутність підстав для переривання позовної давності в розумінні ч.1 ст.264 ЦК України.

У зв'язку з цим, колегія відхиляє безпідставні доводи скаржника щодо переривання строку позовної давності по регресних вимогах, заявлених до відповідача по справі, оскільки позивачу відповідь на його регресну вимогу направлено відповідачем поза межами строку позовної давності та за своїм змістом ця відповідь не може вважатися визнанням заборгованості.

За таких обставин, колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про сплив строку позовної давності за регресними вимогами позивача, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є правомірною підставою для відмови в позові.

З огляду на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.12.2013 у справі №913/2372/13 залишити без змін, а касаційну скаргу ПАТ "СК "Уніка" - без задоволення.

Головуючий, суддяВ.Овечкін Судді: І.Васищак Є.Чернов