Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.08.2016 року у справі №904/9396/15
Постанова ВГСУ від 11.01.2016 року у справі №904/9396/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2016 року Справа № 904/9396/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2016у справі № 904/9396/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доМіського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі"простягнення 56 955 660, 98 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаГромніцький Ю.П.- відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 56 955 660, 98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 13/3345-БО-4 від 28.12.2012 в частині оплати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2016 у справі № 904/9396/15 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2 240 528,60 грн. 3 % річних, 1380437,80 грн. пені, 26 937 673,10 грн. інфляційних втрат та судові витрати. В решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 (головуючий Широбокова Л.П., судді: Герасименко І.М., Антонік С.Г.) у даній справі вказане рішення змінено в частині суми інфляційних втрат та судових витрат та викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" - 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса,37, код ЄДРПОУ 32082770 на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6, код ЄДРПОУ 20077720 пеню - 1 380 437,80 грн. (один мільйон триста вісімдесят тисяч чотириста тридцять сім грн. 80 коп.), 3% річних - 2 240 528,60 грн. (два мільйони двісті сорок тисяч п'ятсот двадцять вісім грн. 60 коп.), інфляційні втрати - 48 218 113,55 грн. (сорок вісім мільйонів двісті вісімнадцять тисяч сто тринадцять грн. 55 коп.), витрати по сплаті судового збору - 171 738,00 грн. (сто сімдесят одну тисячу сімсот тридцять вісім грн.), про що видати наказ.

В решті позову відмовити. ".

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийнявши в цій частині нове рішення, яким стягнути 1 380 437, 81 грн. пені, в іншій частині судові рішення - залишити без змін

Міське комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що в межах іншого судового провадження Господарським судом Дніпропетровської області розглядався спір за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" про стягнення 112 732 190,23 грн., у т.ч. 101 419 736,07 грн. заборгованості, 1 225 569,24 грн. збитків від інфляції, 2 379 117,83 грн. процентів річних та 7 669 127,09 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 у справі № 904/3335/14, яка набрала чинності, стягнуто з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заборгованість за поставлений в січні-грудні 2013 році природний газ 90 614 692,57 грн. по договору купівлі-продажу природного газу № 13/3345-БО-4 від 28.12.2012, нараховані станом на 24.03.2014 пеню - 3 834 563, 55 грн., інфляційні втрати - 1 225 569, 24 грн., 3 % річних - 2 379 117, 83 грн. В частині вимог про стягнення боргу 10 804 683, 50 грн. провадження у справі припинено, у зв'язку зі сплатою відповідачем вказаної суми до подання позову.

Заявлений у даній справі позов про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені мотивований неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За коригованими розрахунками суду апеляційної інстанції, у позивача виникло право на стягнення з відповідача 2 240 528, 60 грн. 3% річних та 48 218 113,55 грн. інфляційних втрат.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Що стосується пені суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий газ, що відповідно до пункту 7.2. договору є підставою для її нарахування. За розрахунками судів, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 2 760 875, 61 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 50 % (т.1, а.с110-120).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені на 50 % (до 1 380 437, 80 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача, що прострочив грошове зобов'язання, виходячи з того, що підприємство є соціально значущим для життєдіяльності міста, оскільки проводить забезпечення тепловою енергією значну частину житлових будинків міста, несвоєчасність погашення боргу викликана низьким відсотком сплати за теплопостачання з боку населення, стягненням в примусовому порядку боргів за минулі періоди, невідповідність тарифів собівартості послуг. Судами також враховано, що заборгованість за спожитий газ у спірний період на час розгляду цього спору погашена підприємством і останнім вживаються заходи щодо примусового стягнення заборгованості для проведення своєчасних розрахунків за енергоносії.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом першим статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зважаючи на обставини справи, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане суду право пунктом третім статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, частини першої статті 233 Господарського кодексу України. Суд касаційної інстанцій вважає, що таке зменшення, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником по оплаті отриманого природного газу та відсутність негативних наслідків для позивача у вигляді заподіяної шкоди, викликаних простроченням виконання, а також нарахування, крім пені також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін. Крім того, у пов'язаній справі за рішенням суду вже стягнуто на користь позивача пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Отже, в даному випадку, місцевим господарським судом дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Таким чином, оскаржені судові рішення відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для їх зміни або скасування.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини при з'ясуванні питання щодо порушення положень ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід з'ясовувати наступні питання.

1. Чи є в справі власність або володіння майном у розумінні ст. 1 Протоколу Конвенції ? 2. Чи мало місце втручання у право мирного володіння майном ? 3. Чи втручання "передбачене законом" і чи відповідає такий закон критерію "якості" ? 4. Чи здійснене втручання в "інтересах суспільства" ? 5. Чи дотримано "справедливий баланс" між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном ?

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Рішення судів попередніх інстанцій відповідають положенню ст. 1 Протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В даному випадку, втручання "передбачене законом" і такий закон відповідає критерію "якості". Втручання здійснено "в інтересах суспільства". З точки зору принципу "справедливого балансу між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" та принципу "правової визначеності", встановлених Конвенцією відсутні підстави вважати, що вона була порушена.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2016 у справі № 904/9396/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова