Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 923/1647/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Тачанка"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014у справі№923/1647/13 господарського суду Херсонської областіза позовомпрокурора м. Нова Каховкадо1. Райської сільської ради, 2. ТОВ "Тачанка",про визнання недійсною угоди

у судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Сіромашенко Р.Л. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України);

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: Щербина О.Л. (дов. б/н від 02.12.2013);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 у справі №923/1647/13 (суддя Клепай З.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 (судді: Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) рішення господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 у справі №923/1647/13 скасовано; позов прокурора м.Нова Каховка задоволено; визнано недійсною угоду від 01.08.2009 №26, укладену між ТОВ „Тачанка" та Райською сільською радою.

У касаційній скарзі ТОВ "Тачанка" просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 у справі №923/1647/13 та залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 24.12.2013 у справі №923/1647/13, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.6 Цивільного кодексу України, ст.ст.116, 122-125 Земельного кодексу України, ст.15 Закону України „Про оренду землі", оскільки: по-перше, предметом спірної угоди є не надання права користування земельною ділянкою, а виконання відповідачем-2 обов'язку щодо плати за землю; по-друге, ототожнюючи спірну угоду з договором оренди, господарський суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач-1 не передавав відповідачу-2 земельну ділянку, а відповідач-2 її не приймав; по-третє, вимоги щодо невідповідності укладеної угоди правовим нормам, якими керувалися сторони при її укладенні (Закон України "Про плату за землю"), прокурором не заявлялися та судами попередніх інстанцій не досліджувалися.

Відповідач-1 не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника прокуратури та представника відповідача-2, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Розпорядженням голови Херсонської обласної державної адміністрації №183 від 05.03.2007 "Про припинення права користування земельними ділянками, надання дозволів на розробку проектів та технічних документацій із землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років товариству з обмеженою відповідальністю "Тачанка" площею 229,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із складу земель запасу Райської сільської ради м. Нова Каховка.

01.08.2009 між Райською сільською радою (землевласником) та ТОВ „Тачанка" (землекористувачем) було укладено угоду №26 про відшкодування збитків від недоотримання коштів Райською сільською радою за фактичне землекористування ТОВ „Тачанка", відповідно до п.1 якої землекористувач ТОВ „Тачанка", що користується земельною ділянкою загальною площею 170,23га (з них: 19,51га - під господарськими шляхами та прогонами, 46,02 - полезахисні лісосмуги, 12,6га - під каналами та ставками, 15,60га - відкриті землі невкриті рослинністю або з незначним рослинним покривом, 76,50га - пасовища) згідно розпорядження Херсонської обласної державної адміністрації №183 від 05.03.2007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зобов'язується платити в місцевий бюджет с. Райське щорічно 2042,76грн. за фактичне землекористування в розмірі податку за період від 05.03.2007 до оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Згідно з п.2 угоди після оформлення земельної ділянки в оренду землекористувач зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту державної реєстрації договору оренди виплатити різницю між орендною платою та податком на землю за земельну ділянку, на підставі виданого спеціалістом Райської сільської ради рахунку.

Відповідно до п.4 угоди вона втрачає чинність після спливу 30 календарних днів з моменту оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

З огляду на надходження до прокуратури м.Нова Каховка листа Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 12.09.2013 (в якому повідомлялося про використання суб'єктами господарської діяльності, в т.ч. відповідачем-2, земельних ділянок без правовстановлюючих документів, які при цьому сплачують до місцевого бюджету платежі у розмірі ставки земельного податку (1%), що не дає можливості належним чином адмініструвати загальнодержавний податок - плату за землю), прокурор м.Нова Каховка звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Райської сільської ради, ТОВ "Тачанка" про визнання недійсною вищевказаної угоди.

Позовні вимоги було обґрунтовано порушенням сторонами при укладенні оскаржуваної угоди норм земельного законодавства, зокрема, ст.ст.116, 122-124 Земельного кодексу України.

24.12.2013 прокурор звернувся до господарського суду Херсонської області з заявою про уточнення позовних вимог, в якій в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржувана угода №26 від 01.08.2009 про відшкодування збитків від недоотримання коштів Райською сільською радою за фактичне землекористування ТОВ "Тачанка" є прихованим договором оренди, укладеним з порушенням вимог земельного законодавства, що регулюють порядок надання землі в користування, а відсутність у відповідача-2 правовстановлюючих документів на землю не дає можливості належним чином адмініструвати загальнодержавний податок-плату за землю (а.с. 55).

Відмовляючи в задоволенні позову, господарський суд першої інстанції, виходив з того, що: по-перше, клопотання прокурора про уточнення позовних вимог (яким фактично було змінено підстави позову) відхиляється, оскільки подане після початку розгляду справи по суті; по-друге, в позовній заяві прокурор обґрунтував позовні вимоги порушенням відповідачами ст.ст.116, 122, 123 Земельного кодексу України, які не мають ніякого відношення до предмету оскаржуваного договору, оскільки вказаний договір не є договором оренди земельної ділянки.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що: по-перше, позовні вимоги прокурора обґрунтовано тим, що оскаржувана угода є удаваним правочином, яким приховано правочин з передачі землі в довгострокове користування; по-друге, зміст спірної угоди свідчить про те, що її учасники домовились про фактичне, тривале та платне користування земельною ділянкою, на яку правовстановлюючі документи не оформлено, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідачі мали на меті приховати правовідносини з передачі земельної ділянки у тимчасове користування, отже до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України „Про оренду землі"; по-третє, оспорювана угода не відповідає нормам ст.15 Закону України "Про оренду землі", що в силу ч.2 ст.15 закону є підставою для визнання такої угоди недійсною.

Однак, зазначені висновки апеляційного господарського суду не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарський суд першої інстанції відхилив клопотання прокурора про уточнення позовних вимог, якими (за висновком суду) було змінено підстави позову, у зв'язку з тим, що клопотання було заявлено після початку розгляду господарським судом справи по суті.

У зв'язку з наведеним господарським судом першої інстанції було розглянуто позовну заяву без врахування уточнень до позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, не надавши будь-якої оцінки висновкам господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про уточнення позовних вимог і не обґрунтувавши наявність підстав для розгляду вказаних вимог, розглянув уточнені позовні вимоги прокурора, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, в описовій частині постанови апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор обґрунтував позовні вимоги тим, що оскаржувана угода є удаваним правочином, яким приховано правочин з передачі землі в довгострокове користування, тоді як згідно з матеріалами справи зазначене обґрунтування позовних вимог з'явилося лише в заяві про уточнення позовних вимог від 23.12.2013 №99/5057вих13 (а.с. 52-55), яку було відхилено господарським судом першої інстанції з посиланням на порушення прокурором норм ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Викладене свідчить про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст.101 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.3 ст.111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Тачанка" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 у справі №923/1647/13 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 у справі №923/1647/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос