Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 906/1449/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівУдовиченка О.С., Міщенка П.К., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

на рішення та на постанову у справі господарського судугосподарського суду Житомирської області від 05.12.2013 року Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року №906/1449/13 Житомирської області

за позовом до за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачаПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" Публічного акціонерного товариства "Коростенський хлібзавод" Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрал"про стягнення 3976629,28 грн.За участю представників: ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" - Білозерської А.Л.; ПАТ "Коростенський хлібзавод" - Венгерука С.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.12.2013 року у справі №906/1449/13 (суддя Давидюк В.К.) у позові публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до публічного акціонерного товариства "Коростенський хлібозавод", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Астрал" про стягнення 3 976 629,28 грн. - відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року (Головуючий суддя - Саврій В.А., судді: Мамченко Ю.А., Дужич С.П.) апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" на рішення господарського суду Житомирської області від 05.12.2013 року у справі №906/1449/13 - залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Не погодившись із рішеннями попередніх судових інстанцій у даній справі, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, з проханням про їх скасування та направлення матеріалів справи на розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини справи.

01.11.2007 року між позивачем та третьою особою - ТОВ "Астрал" (позичальник) було укладено кредитний договір №37, відповідно до умов якого позивач (кредитодавець) надав третій особі в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) в сумі 759726,72 доларів США на умовах, визначених цим договором і додатковими угодами до нього, а позичальник (третя особа) - зобов'язався забезпечити повернення кредиту відповідно до умов даного договору зі сплатою процентів за фактичний строк його користуванням та сплатою штрафних санкцій.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором №37 від 01.11.2007 року між позивачем (заставодержатель) та третьою особою ТОВ "Астрал" (заставодавець) було укладено договір застави від 01.11.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №10085.

Згідно п.1.1. договору застави, заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права на обладнання - хлібопекарське обладнання, а саме:

1. Піч для випікання хлібобулочних виробів ВR 270 в кількості 3 шт.;

2. Укладач (робот) в комплекті КU 210 в кількості 1 шт.;

3. Тісторозподільник DM 2100 в кількості 2 шт.;

4. Округлювач тіста CM 3000РТ в кількості 2 шт.;

5. Клімат-контроль AM 110 в кількості 2 шт.;

6. Розстрійна шафа PM820Р в кількості 2 шт.;

7. Закаточна машина (формувальник новий) RL 200 в кількості 2 шт.;

8. Возики для перевезення хлібобулочних виробів ТА 140 у зборі з піддонами в кількості 30 шт.;

9. Транспортер - стіл КU 100 в кількості 2 шт.

Майнові права на хлібопекарське обладнання випливають із Контракту №136, що укладений 28.08.2007 року між Фірмою WESTAN GROUP LTD, 33 NEW ROAD, UPPER FLAT BELIZE CITI, С.A. BELIZE (Продавець) та ТОВ "Астрал" (Покупець).

Положеннями пункту 2.2.6 зазначеного договору застави від 01.11.2007 року передбачено, що у разі переходу права власності на предмет застави до заставодавця до виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, все одержане при цьому заставодавцем стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя, укласти з ним відповідний договір застави на це майно та застрахувати на користь заставодержателя.

Після переходу права власності на хлібопекарське обладнання до ТОВ "Астрал", сторонами укладено договір застави від 11.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №5952 (а.с.10-13), у відповідності до якого в заставу передано належне на праві власності ТОВ "Астрал" вищезазначене майно (хлібопекарське обладнання).

Згідно до п.4.1. зазначеного договору застави, останній набуває дії з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язань за кредитними договорами.

Оскільки, заборгованість ТОВ "Астрал" перед позивачем по кредитному договору залишається непогашеною, договір застави вважається таким, що продовжує діяти.

Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Житомирської області від 15.04.2011 року у справі №14/5007/16/11 за позовом Публічного Акціонерного Товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (м. Київ) до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астрал" (м.Коростень, Житомирська область); 2) Відкритого акціонерного товариства "Коростенський хлібозавод" (м.Коростень, Житомирська область) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.01.2008 року (а.с.14-21), яке набрало законної сили.

Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В обґрунтування позову у даній справі позивач зазначав про те, що у 2009 році йому стало відомо, що хлібопекарське обладнання, яке передано в заставу згідно вищезазначеного договору застави, реалізовано без дозволу банку та перебуває на території відповідача - ПАТ "Коростенський хлібозавод" на підставі укладеного між відповідачем та третьою особою договору купівлі-продажу від 29.01.2008 року.

Позивач зазначав, що під час фактичного обстеження заставного майна (акт від 01.04.2011 року, а.с.22-24), виявлено, що заставне майно (хлібопекарське обладнання) використовується ВАТ "Коростенський хлібозавод".

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.04.2011 року у справі №14/5007/16/11 позов ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу заставного майна від 29.01.2008 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством "Коростенський хлібозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астрал".

Під час здійснення виконавчого провадження щодо примусового стягнення заборгованості з ТОВ "Астрал" на користь позивача державним виконавцем 29.03.2012 року описано та арештовано хлібопекарське обладнання, яке на момент арешту незаконно знаходилось та використовувалось відповідачем (а.с.25-28).

Позивачем зазначено, що в межах здійснення виконавчого провадження відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області проведено оцінку арештованого майна боржника (хлібопекарського обладнання), що перебуває в заставі банку. В повідомленні державного виконавця від 11.12.2012 року зазначено, що ринкова вартість обладнання складає 1092194,22 грн. (а.с.29-31).

Наступним повідомленням від 15.04.2013 року відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області надіслав копію акта про оцінку арештованого майна (а.с.32). Згідно з зазначеним актом вартість заставного майна зменшена на 25% та складає 819145,64 грн. (а.с.33).

Позивач також зазначав, що згідно з умовами договору застави, укладеного між позивачем та третьою особою - ТОВ "Астрал", оціночна вартість хлібопекарського обладнання (заставного майна) складала 4 795 774,92 грн., тому, в результаті незаконного використання обладнання відповідачем, вартість заставного майна зменшилась на 3 976 629,28 грн. (4795774,92 грн. - 819145,64 грн.).

На підставі вищевикладених обставин, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 3 976 629,28 грн. збитків.

При цьому позивач вказував, що зменшення вартості заставного майна в результаті його використання відповідачем, заподіяло позивачеві збитки, оскільки останній не має можливості повністю погасити зобов'язання ТОВ "Астрал" за рахунок реалізації заставного майна.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками попередніх судових інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.225 ГК України).

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, і вини.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова відповідальність завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю виникає за наявності: збитків, протиправності дій (вини), безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправними діями - вини.

Отже, позивач мав довести наявність викладених ним обставин у спірних правовідносинах.

Колегія суддів погоджується із господарськими судами попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, за наявності яких можливе застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Зокрема, судами встановлено, що позивачем розраховано заявлену до стягнення суму збитків як різницю між оціночною вартістю спірного майна (хлібопекарського обладнання), визначеною сторонами в договорі застави (4795774,92 грн.), та між вартістю майна, зазначеною в повідомленні відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби ГУЮ у Житомирській області від 15.04.13 року та в акті оцінки арештованого майна (819145,64 грн.) (а.с.32-33).

Судами встановлено, що визначена державним виконавцем сума вартості заставного майна не може бути належним доказом у справі, оскільки державний виконавець в процесі здійснення виконавчих дій по реалізації заставного майна зменшив вартість вказаного майна на 25% до 819145,64 грн. у зв'язку з відсутністю покупців на дане майно.

Тому колегія суддів погоджується, що позивачем не доведено наявності збитків саме на суму 3976629,28 грн.

Крім цього, в позовній заяві позивач посилається на те, що при розгляді господарським судом справи №14/5007/16/11 було встановлено факт використання відповідачем спірного майна (хлібопекарського обладнання).

Проте, попередніми судовими інстанціями зазначені доводи спростовуються із посиланням на рішенням господарського суду Житомирської області від 15.04.2011 року у справі №14/5007/16/11, оскільки даним рішенням не встановлено факту використання відповідачем спірного майна. (а.с.14-21).

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновки господарських судів, зроблені за результатом повного і всебічного розгляду всіх необхідних обставин справи, на підставі правильно застосованих норм чинного законодавства, яким врегульовано умови та порядок відшкодування збитків.

Щодо протилежних доводів скаржника, то вони спростовуються наявним матеріалами справи, якими достеменно підтверджується висновок судів про недоведеність позивачем як факту понесення збитків, спричиненим протиправною поведінкою відповідача, визначення суми збитків так і наявності в діях відповідача ознак правопорушення. Водночас, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідальність за заподіяння майнової шкоди у вигляді відшкодування збитків настає лише за наявності всіх складових елементів правопорушення - шкоди, протиправної поведінки особи, яка заподіяла шкоду, причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та заподіяною шкодою, а також вини.

Поряд з цим, зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що позивач у касаційній скарзі порушує питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, в силу приписів ст. 43 ГПК України, здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

За таких обставин, враховуючи, що жодними доводами скаржника не доведено фактів неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та для скасування законних і обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" залишити без задоволення

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 року та рішення господарського суду Житомирської області від 05.12.2013 року у справі №906/1449/13 залишити без змін.

Головуючий суддяО.С. Удовиченко Судді:П.К. Міщенко В.Ю. Поліщук