Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.03.2015 року у справі №31/271
Постанова ВГСУ від 29.07.2015 року у справі №31/271
Постанова ВГСУ від 17.03.2014 року у справі №31/271
Постанова ВГСУ від 17.03.2014 року у справі №31/271

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року Справа № 31/271

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційні скарги 1. Державної виконавчої служби України, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інвестицій союз" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.)за скаргоюКомунального підприємства "Київський метрополітен"на діїдержавного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі№ 31/271 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інвестиційний союз" доКомунального підприємства "Київський метрополітен"за участюпрокуратури міста Києвапростягнення боргу,

за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачаКовтун Т.О.,прокуратуриЖук І.К.,ДВС УкраїниМалиш Т.О., В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2010 р. у справі № 31/271, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2010 р., було задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-Інвестиційний союз" про стягнення з Комунального підприємства "Київський метрополітен" заборгованості в сумі 40.022.913,95 грн.

На виконання вказаного рішення 18.10.2010 р. виданий наказ.

Відповідач звернувся до суду зі скаргою в порядку ст.121-2 ГПК України, в якій просив скасувати постанову від 15.10.2013 р., винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з Комунального підприємства "Київський метрополітен" виконавчого збору в розмірі 4.004.864,99 грн.

В обґрунтування зазначеної скарги відповідач посилався на те, що державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору за наявності інформації про те, що господарським судом розглядається заява про відстрочення виконання рішення суду по даній справі № 31/271.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. у справі №31/271 у задоволенні скарги Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору відмовлено.

При прийнятті даної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору заява про відстрочення виконання рішення перебувала на розгляді в Господарському суді міста Києва, а ухвала про задоволення такої заяви ще не була прийнята судом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору є правомірними та, відповідно, підстави для її скасування відсутні.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. у справі № 31/271 скасувати та скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору задовольнити.

Апеляційну скаргу було мотивовано тим, що оскільки органом ДВС будь-яких заходів з примусового виконання рішення суду здійснено не було, то винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в даному випадку є безпідставним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору задоволено, визнано дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л. щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 15.10.2013 р. неправомірними. Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Думанської А.Л. про стягнення виконавчого збору від 15.10.2013 р. скасовано.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, Державна виконавча служба України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 20.01.2014 р. у даній справі скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 25, 27, 28 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду від 20.01.2014 р. скасувати та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду від 27.11.2013 р.

Вимоги касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", п. п. 3.7, 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень ст. 101 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 14.03.2014 р. № 02-05/83 для розгляду справи № 31/271 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді - Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О. (доповідач).

На адресу суду від директора позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку із неможливістю направити в судове засідання уповноваженого представника, який брав участь у розгляді даної справи та обізнаний з її матеріалами.

Колегія суддів відхиляє вказане клопотання як необгрунтоване, оскільки позивач не був позбавлений можливості направити у судове засідання 17.03.2014 р. іншого повноважного представника товариства. При цьому скаржником не надано жодних доказів щодо наявності поважних причин неможливості направлення в засідання представника. Крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2014 р. явка представників сторін у судове засідання, призначене на 17.03.2014 р., обов'язковою не визнавалась та доводилось до відома учасників судового процесу, що нез'явлення їх представників не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників відповідача, прокуратури та виконавчої служби, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 30.09.2013 р. відкрито виконавче провадження № 40010082 з примусового виконання наказу від 18.10.2010 по справі № 31/271.

При цьому боржнику надано семиденний строк з моменту отримання даної постанови для самостійного виконання рішення. В постанові зазначено про те, що у випадку невиконання судового рішення у строк до семи днів буде розпочате його примусове виконання із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 02.10.2013 р. на адресу сторін виконавчого провадження направлено копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2013 р.

Судами встановлено, що дана постанова отримана Комунальним підприємством "Київський метрополітен" 08.10.2013 р.

Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження відповідач 11.10.2013 р. звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про відстрочення виконання рішення суду від 08.07.2010 р. у справі № 31/271, про що ДВС було повідомлено листом від 14.10.2013 № 12/04-617.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. у справі № 31/271 заяву Комунального підприємства "Київський метрополітен" задоволено та відстрочено виконання рішення суду від 08.07.2010 р. у справі № 31/271.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, у зв'язку зі спливом семиденного строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення, та його невиконанням відповідачем 15.10.2013 р. винесено постанову про стягнення з боржника - Комунального підприємства "Київський метрополітен" виконавчого збору в розмірі 4.004.864,99 грн.

Як встановлено апеляційним судом, відмовляючи відповідачу у задоволенні зазначеної скарги, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність здійснення органом ДВС будь-яких заходів примусового виконання рішення суду та, як наслідок, на безпідставність винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Частиною 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір відповідно до статей 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконано примусово.

Отже, стягнення виконавчого збору пов'язане з передбаченими Законом України "Про виконавче провадження" фактично здійсненими під час виконавчого провадження заходами примусового виконання рішення.

Апеляційним судом встановлено, що виконавчою службою жодних дій спрямованих на примусове виконання рішення суду не вчинялось.

Проте господарським судом першої інстанції було залишено поза увагою відсутність здійснення органом ДВС заходів примусового виконання рішення (як то звернення стягнення на майно або грошові кошти боржника, вилучення у боржника і передача стягувачу певних предметів, тощо), що, у свою чергу, не дає підстав для стягнення виконавчого збору.

Таким чином, за відсутності вчинення виконавчою службою заходів примусового виконання рішення, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення виконавчого збору.

Крім того апеляційним судом вірно відзначено, що виконавчий збір згодом може бути стягнуто з боржника за умови здійснення виконавчою службою заходів примусового виконання рішення.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм ст. 101 ГПК України через прийняття лише доводів, викладених в апеляційній скарзі, без перевірки при цьому законності та обгрунтованості ухвали суду першої інстанції та наданих позивачем пояснень, не знайшли свого підтвердження та відхиляються судом як необгрунтовані.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення скарги відповідача на дії державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та підстав для скасування постанови державного виконавця є таким, що відповідає наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інвестицій союз" та Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 р. у справі № 31/271 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков