Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.02.2015 року у справі №910/11793/14
Постанова ВГСУ від 15.11.2016 року у справі №910/11793/14
Постанова ВГСУ від 15.12.2015 року у справі №910/11793/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/11793/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:прокуратуриАгаєва Д.К. - заступник начальника відділу Генеральної прокуратури України позивачаФедорчук О.В. - довіреність від 20.01.2015 р. відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Р" на постановувід 25.11.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/11793/14 господарського суду м. Києваза позовомПрокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі: - Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації; - Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Р"провизнання недійсним договору та зобов'язання звільнити приміщення

В С Т А Н О В И В :

У червні 2014 р. Прокурор Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Санта - Р" про:

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Голосіївського району в м. Києва № 30-08 від 18.03.2008 р. укладеного між Голосіївською районною у м. Києві радою та ТОВ "Санта - Р";

- зобов'язання ТОВ "Санта - Р" повернути нежитлове приміщення у СЗШ № 85, загальною площею 194 кв.м., за адресою: просп. 40-річчя Жовтня, 36 у м. Києві.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 216, 628 Цивільного кодексу України та статей 283, 284 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що за результатами проведеної прокуратурою перевірки дотримання Управлінням освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено факт укладення спірного договору від 18.03.2008 р. № 30-08, за умовами якого ТОВ "Санта -Р" у користування передане нежитлове приміщення на першому поверсі СЗШ № 85 площею 194 кв.м. для використання під розміщення аварійної дільниці сантехнічної служби ДНЗ та ЗСШ Голосіївського району.

Проте, як зазначав прокурор з посиланням на статті 283, 284 Господарського кодексу України, частину 5 статті 63 Закону України "Про освіту" та положення Державних санітарних норм 5.5.2 008-01 "Влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально - виховного процесу", передача території, будівель, приміщень, обладнання навчальних закладів в оренду підприємствам, установам організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально - виховним процесом заборонена, а оскільки ТОВ "Санта - Р" не має ліцензії для провадження діяльності з надання послуг у сфері освіти і передане в оренду за спірним договором приміщення використовується для діяльності не пов'язаної з навчально - виховним процесом, договір оренди не відповідає приписам законодавства і наявні всі підстави для визнання його недійсним із зобов'язанням відповідача звільнити приміщення.

Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація підтримала позовні вимоги прокурора.

ТОВ "Санта - Р" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що відповідно до статті 61 Закону України "Про освіту" та статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як спеціального нормативного акта, що регламентує відносини найму державного та комунального майна, остання не містила заборони на передачу в оренду нерухомого комунального майна, яке закріплено за відповідним навчальним закладом.

Крім того, відповідач вказував на недоведеність прокурором порушення прав позивачів, які не були сторонами спірного договору оренди від 18.03.2008 р. та були створені вже після укладення цього договору, більш того, з відповіді Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.04.2012 р. на лист відповідача про продовження дії договору, позивачі та СЗШ № 85, на території якої знаходиться орендоване приміщення, не заперечували проти продовження дії договору оренди № 30-08 від 18.03.2008 р., що додатково свідчить про недоведеність порушення їх прав та охоронюваних інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2014 р. (Пукшин Л.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що прокурор необґрунтовано стверджує про протиправність укладання спірного договору оренди нежитлового приміщення № 30-08 від 18.03.2008 р., оскільки за його змістом вбачається що він укладений на підставі вільного волевиявлення, не суперечить законодавству, не порушує права і охоронювані законом інтереси громадян або суб'єктів господарювання, сторони досягли істотних його умов, а тому, в розумінні вимог статей 638, 655 - 697 Цивільного кодексу України, та вимог статей 180, 181 Господарського кодексу України, він вважається укладеним, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

За апеляційною скаргою Заступника прокурора м. Києва Київський апеляційний господарський суд (судді: Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 25.11.2014 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, а саме: визнав недійсним договір оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва № 30-08 від 18.03.2008р., укладений між Голосіївською районною в місті Києві радою та ТОВ "Санта-Р"; зобов'язав ТОВ "Санта-Р" повернути Управлінню освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації нежитлове приміщення у СЗШ № 85, загальною площею 194 кв. м., за адресою: проспект 40-річчя Жовтня, 36 у місті Києві.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, встановивши обставини стосовно того, що всупереч, зокрема, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", спірний договір укладений для розміщення аварійної дільниці сантехнічної служби ДНЗ та ЗСШ Голосіївського району, а не для освітніх цілей.

ТОВ "Санта - Р" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. у даній справі скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2014 р. залишити в силі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального тв процесуального права.

Скаржник посилається, зокрема на те, що для задоволення вимог про визнання недійсним договору потрібне як встановлення невідповідності умов договору приписам статті 203 Цивільного кодексу України, так і порушення (невизнання або оспорювання) у зв'язку з цим прав, свобод чи інтересів особи позивача, що в даному випадку прокурором не доведено. В той час, як судом апеляційної інстанції залишено поза увагою документальне підтвердження позивачами відсутність заперечень проти продовження дії договору оренди № 30-08 від 18.03.2008 р.

Заявник касаційної скарги також зазначає, що правило частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" не містить заборони щодо передання в найм частини майна закладу освіти, що не використовується в навчально - виховному процесі, а навпаки є джерелом отримання доходів згідно із Постановою Кабінету Міністрів України № 38 від 20.01.1997 р. "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами".

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 18.03.2008 р. між Голосіївською районною у м. Києві радою (орендодавець) та ТОВ "Санта-Р" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 30-08, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району міста Києва, знаходиться за адресою: пр. 40-річчя Жовтня, 36 і розташоване на 1 поверсі СЗШ № 85, площею 194,0 кв.м. та використовується для аварійної дільниці сантехнічної служби ДНЗ та ЗСШ Голосіївського району.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Законом України "Про оренду державного та комунального майна" врегульовані питання, зокрема, щодо організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності (абзац 1 частини 1 статті 1 Закону).

За приписами статті 2 цього Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема, органи місцевого самоврядування щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, що кореспондується з приписами статті 287 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись д суду з позовом прокурор вказував на наявність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна (нежитлових будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва № 30-08 від 18.03.2008 р., укладеного між Голосіївською районною в м. Києві радою та ТОВ "Санта - Р", з посиланням на 203 215 216 628 Цивільного кодексу України та статей 283 284 Господарського кодексу України, з підстав передання за спірним договором приміщення для здійснення діяльності не пов'язаної з навчально - виховним процесом, що не відповідає приписам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" та є підставою для визнання договору недійсним.

Статтею 760 Цивільного кодексу передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 63 Закону України "Про освіту" визначена матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти, частиною 1 якої встановлено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 4 вказаної норми передбачено, що основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу країни передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

При цьому, частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачені об'єкти, які не можуть бути об'єктами оренди.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції залишені поза увагою приписи чинного на момент укладення спірного договору оренди нежитлового приміщення № 30-08 від 18.03.2008 р. законодавства в їх сукупності, не з'ясоване питання встановлення законодавчо встановленої заборони чи обмеження використання приміщень, переданих за спірним договором оренди за призначенням, визначеним сторонами у цьому договорі, як й не з'ясоване питання щодо фактичного розташування цих приміщень, а відтак і пов'язаність, чи навпаки, з навчальним та науковим процесом при використанні цих приміщень, що унеможливлює їх використання за цільовим призначенням.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акта контрольного обміру орендованого нежитлового приміщення в середній школі № 85 за адресою: пр-т 40- річчя Жовтня, 36 від 01.09.2010 р., комісією у складі ревізора Управління освіти Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, директора та майстра ТОВ "Санта - Р", директора середньої школи № 85, за результатами контрольних замірів встановлено, що ТОВ "Санта - Р" терміном на 01.09.2010 р. фактично орендує наступні приміщення: майстерню; побутову кімнату; кімнату виконробів; душову; туалетну кімнату; бухгалтерію; кімнату диспетчера; коридор; комору цегляну (а.с. 21).

Крім того, як вбачається зі змісту листа ТОВ "Санта -Р" від 19.04.2012 р. № 107 на ім'я Голови голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, звертаючись з клопотанням про продовження терміну дії договору оренди нежитлового приміщення від 18.03.2008 р. № 30-08, орендар вказував на приміщення площею 134,9 кв.м., що не використовується середньою школою № 85 (окремо розташоване приміщення, де раніше знаходилась котельня та теплиця) за адресою: пр-т 40- річчя Жовтня, 36 для розміщення аварійної дільниці санітарно - технічної служби, яка обслуговує заклади освіти Голосіївського району м. Києва (а.с. 22).

У висновку про вартість майна, здійсненого для визначення ринкової вартості майна для розрахунку орендної плати, затвердженого заступником голови Голосіївської районної у м. Києва державної адміністрації у лютому 2014 р., встановлено, що найбільш ефективне використання досліджувального нерухомого майна, збудованого у 1936 році, є використання під офіс та склад (а.с. 24-27).

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що прокурор звертаючись з даним позовом до суду, просив зобов'язати ТОВ "Санта-Р" повернути нежитлове приміщення у СШЗ № 85, загальною площею 194 кв.м., за адресою: пр-т 40-річчя Жовтня, 36 у м. Києві, посилаючись на приписи статті 216 Цивільного кодексу України.

За приписами частин 1, 3 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, пунктами 5.1, 5.2 договору № 30-08 від 18.03.2008 р. передбачено, що обчислення строку договору починається з моменту передачі об'єкту оренди орендарю за актом. Термін дії договору встановлюється з 18.03.2008 р. до 18.02.2011 р. Після закінчення терміну, зазначеного в пункті 5.1 договір оренди припиняє свою дію. Орендар має право у встановленому порядку звернутися до орендодавця з проханням укласти договір на наступний період. В разі відмови орендодавця продовжити термін оренди, орендар повинен звільнити приміщення згідно умов пункту 2.13 договору.

Разом з цим, як було встановлено судами, 19.07.2011 р. та 25.10.2011 р. між Управлінням освіти Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (орендодавець) та ТОВ "Санта - Р" (орендар) укладались додаткові угоди № 1 та № 01-11 до договору оренди № 30-08 від 18.03.2008 р., якими уточнювався предмет договору, визначений у пункті 1.1, доповнювався пункт 3.1 цього договору щодо розміру орендної плати, а також вносились зміни до договору оренди № 30-08 від 18.03.2008 р. щодо строку дії договору до 31.03.2012 р. включно (а.с. 15, 19).

Проте, пунктом 7.3 договору № 30-08 передбачено, що даний договір пролонгації не підлягає.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Проте, судами першої та апеляційної інстанції вказане було залишено поза увагою, належна оцінка доводам прокурора, наведеним ним на підтвердження позовних вимог, з якими останній звернувся до суду не надана.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди № 30-08 від 18.03.2008 р. ТОВ "Санта - Р" було укладено з Голосіївською районною у м. Києві радою, яка відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 09.09.2010 р. № 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" припинена з 31.10.2010 р. шляхом ліквідації.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ТОВ "Санта - Р" 19.07.2011 р. та 25.10.2011 р. укладались додаткові угоди до договору оренди № 30-08 від 18.03.2008 р. з Управлінням освіти Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, як орендодавцем спірного нежитлового приміщення, проте, без визначення правового статусу останнього у спірних правовідносинах, виходячи з приписів статті 287 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. у справі № 910/11793/14 та рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач