Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2014 року Справа № 910/16586/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Романова Р.О., посв. № 014714 від 21.01.2013 року;

Позивача -1: Усова О.О., дов. № 3124/15/14-13 від 05.06.2013 року;

Позивача -2: Кушнір В.М., дов. № 3477-НО від 01.08.2013 року;

Відповідача: Бондарчука Д.М., дов. № 06-5/10 від 02.01.2014 року;

розглянувши касаційну скаргу комунального підприємства "Київпастранс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року

у справі № 910/16586/13 господарського суду міста Києва

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі 1) Міністерства інфраструктури України

2) Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

до комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 3 261 590,25 грн.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року заступник прокурора міста Києва, виступаючи в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства "Київпастранс", просив стягнути з відповідача 3 126 570,83 грн. боргу, 93 628,67 грн. пені, 37 500,79 грн. 3% річних, 3 889,87 грн. інфляційних втрат (т. 1, а.с. 7-11).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг за договором № ПЗ/НРП-126787/НЮ від 01.11.2012 року.

У відзиві на позов комунальне підприємство "Київпастранс" просило зменшити розмір пені та відстрочити виконання судового рішення на один рік (т. 1, а.с. 95-98).

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2013 року (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року (головуючий Коротун О.М., судді Гаврилюк О.М., Іоннікова І.А.) (т. 1, а.с. 262-269) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Київпастранс" 93 628,67 грн. пені, 37 500,79 грн. 3% річних, 3 889,87 грн. інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 119 788,77 грн. припинено. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 171-177).

Оскаржені судові акти мотивовано частковою доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, комунальне підприємство "Київпастранс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати в частині стягнення 93 628,67 грн. пені та відмови у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення, прийняти в цій частині нове рішення яким стягнути з відповідача 100 грн. пені та відстрочити виконання рішення на один рік (т. 2, а.с. 12-17).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.02.2014 року касаційну скаргу комунального підприємства "Київпастранс" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.02.2014 року (т. 2, а.с. 10-11).

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2012 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" та комунальним підприємством "Київпастранс" було укладено договір № ПЗ/НРП-126787/НЮ, відповідно до умов якого виконавець приймає на себе зобов'язання щодо надання послуг по виконанню технічного обслуговування (ТО-1, ТО-2, ТО-3, ТО-4) та поточного ремонту (ПР-1) електропоїздів серій ЕР-9М, ЕПЛ-9Т (моторвагонний рухомий склад), який передається замовником у кількості відповідно до специфікації (додаток 1) та згідно з "Графіком надання послуг по виконанню технічного обслуговування та поточного ремонту МВРС на 2012 рік" (додаток 2) (т. 1, а.с. 12-17).

Пунктом 1.4 договору передбачено, що виконавець зобов'язується надати у встановлений строк послуги, а замовник зобов'язується прийняти ці послуги та оплатити їх згідно умов договору.

Згідно п. 3.2 договору оплата послуг виконавця по транспортуванню, технічному обслуговуванню та поточному ремонту МВРС здійснюється на підставі підписаного обома сторонами "Загального акту надання послуг по виконанню технічного обслуговування, поточного ремонту та транспортування МВРС" протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодекс України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що на виконання умов договору у період з грудня 2012 року по лютий 2013 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" надало відповідачу послуги на загальну суму 3 571 570,92 грн., що підтверджується актами виконаних робіт № 1 від 05.12.2012 року, № 2 від 31.12.2012 року, № 2 від 31.01.2013 року та № 3 від 28.02.2013 року.

Відповідачем частково сплачено вартість виконаних робіт на суму 445 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 134 від 01.04.2013 року.

Судами також встановлено, що під час розгляду справи відповідачем у період з 19.07.2013 року до 06.09.2013 року було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 3 127 493,31 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно абз. 1 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.20111 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Оскільки погашення боргу у розмірі 1 119 788,77 грн. здійснено після звернення позивача до суду, місцевий господарський суд припинив провадження у вказаній частині.

Також судами встановлено, що сума основної заборгованості у розмірі 2 006 782,15 грн. була сплачена відповідачем до моменту звернення прокурора з даним позовом.

Відповідно до абз. 3 п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.20111 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Місцевий господарський суд, встановивши, що сума основної заборгованості у розмірі 2 006 782,15 грн. була сплачена відповідачем до моменту звернення прокурора з даним позовом, відмовив у задоволенні вказаних вимог.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та перевіривши розрахунок пені, індексу інфляції та 3% річних місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення вимог в частині стягнення 93 628,67 грн. пені, 37 500,79 грн. 3 % річних та 3 889,87 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення приписів п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України є неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктами 7.1.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, комунальним підприємством "Київпастранс" не надано доказів існування виняткових обставин, з якими приписи ст. 83 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість зменшення судом пені та відстрочення виконання рішення.

Інші доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 року у справі № 910/16586/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков