Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року Справа № 910/22402/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014у справі№ 910/22402/13 господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Електровимірювач"доПублічного акціонерного товариства "ОТП Банк"третя особаТовариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"провизнання недійсним договору порукив судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Холод І.П., Самусенко Д.С., - відповідача Бабіщевич Т.В., - третьої особи повідомлений, але не з'явився, Розпорядженням секретаря першої судової палати від 16.07.2014 №02-05/279 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2014 у справі №910/22402/13 (суддя Шкурдова Л.М.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Електровимірювач" (надалі позивач/ ПАТ "Електровимірювач") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (надалі відповідач/скаржник/банк), третя особа у справі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" (ТОВ "Елім-Партнер") про визнання недійсним договору поруки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 (судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволений частково.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору поруки №SR 06-95/28-1 від 25.08.2006 (надалі - спірний договір).

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що спірний договір з боку позивача був підписаний особою - головою правління позивача - Гречко С.М., з перевищенням повноважень, оскільки відсутнє рішення наглядової ради позивача на уповноваження голови правління на вчинення таких дій та передачі майна в заставу; крім того, позивач стверджує, що вчиняючи спірний договір, Гречко С.М. поручився майном товариства (позивача) на суму, яка більше ніж на 100% перевищує вартість активів товариства, що суперечить вимогам законодавства і статутним документам.

Господарський суд міста Києва, розглядаючи дану справу, встановив, що:

- 15.08.2006 між відповідачем та третьою особою у справі укладений договір про надання кредиту №CR 06-326/28-1;

- 15.08.2006 в якості забезпечення третьою особою у справі своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем та відповідачем був укладений договір поруки №SR 06-95/28-1;

- 11.09.2007 між третьою особою у справі та відповідачем був укладений договір про надання кредиту №CR 07-443/29-1;

- 11.09.2007 між позивачем та відповідачем був укладений договір про внесення змін до договору поруки №SR 06-95/28-1 від 15.06.2006;

- 13.08.2008, 21.01.2009, 14.12.2010, 14.01.2011, 11.07.2011 до договору поруки №SR 06-95/28-1 від 15.06.2006 позивачем та відповідачем вносилися зміни;

- згідно з статутом позивача, затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів, оформлених протоколом №9 від 27.12.2005, з числа акціонерів товариства створюється наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства (п. 7.3. статуту); до виключної компетенції наглядової ради належить: прийняття рішень про укладення будь-якої кредитної угоди (договору), угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого та нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб (п. 7.9.9. статуту); виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління (п. 7.4. статуту); голова правління розпоряджається майном товариства в межах, встановлених чинним законодавством України та цим статутом, підписує документи майнового та фінансового характеру. Голова правління укладає різного роду угоди та інші юридичні акти (п. 7.10.6.).

- на засіданні наглядової ради позивача від 08.08.2006 прийняті рішення, оформлені протоколом №23 від вказаної дати, зокрема, з таких питань: - про надання повноважень Гречко С.М. представляти інтереси третьої особи у справі при наданні дозволу останній на підписання кредитного договору та отримання третьою особою кредиту на суму 4,5 млн. євро; - про надання згоди на поручительство позивача перед відповідачем згідно з умовами договору про надання кредиту та про дозвіл Гречку С.М. підписати з відповідачем договір поруки;

- на засіданні наглядової ради позивача від 03.09.2007 прийняті рішення, оформлені протоколом №11, зокрема, з таких питань: - про надання згоди виступати позивачу фінансовим поручителем третьої особи для забезпечення кредитного договору на суму 5 млн. 750 тис. євро, укладеного ТОВ "Елім-Партнер" із банком (відповідачем); - про надання голові правління позивача Гречко С.М. повноважень на підписання із банком (відповідачем) договору поруки в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного ТОВ "Елім-Партнер" із банком (відповідачем), на суму 5 млн. 750 тис. євро терміном на 6,2 роки.

Встановивши вищенаведені обставини, керуючись ст.ст. 92, 101, 160, 207 ЦК України, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що договір поруки №SR 06-95/28-1 від 15.06.2006 укладений Гречко С.М. від імені позивача без перевищення повноважень, оскільки відповідно до статуту був погоджений наглядовою радою позивача.

Крім того, як зазначив місцевий господарський суд, позивачем було вчинено ряд дій, які свідчать про прийняття договору поруки, а саме: - лист позивача від 27.10.2011 на ім'я відповідача про надання згоди на списання грошових коштів з поточного рахунку позивача з метою здійснення погашень нарахованих відсотків за договором кредиту №CR 07-443/29-1; - лист позивача від 10.01.2010 №7 на ім'я відповідача (банку), в якому позивач просив банк дозволити йому, як фінансовому поручителю третьої особи у справі, проводити операції по погашенню відсотків за користування кредитом.

Таким чином, як зазначив місцевий господарський суд, відсутні правові підстави, визначені у ст.ст. 203, 215 ЦК України, для визнання спірного договору поруки недійсним.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, частково погодився із висновками останнього, а саме: з висновком про те, що на час укладення договору поруки №SR 06-95/28-1 від 15.06.2006 Гречко С.М. діяв в межах наданих йому повноважень.

В той же час, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, та як вбачається з матеріалів справи, до спірного договору поруки №SR 06-95/28-1 від 15.06.2006 були укладені ряд додаткових угод, оцінки яким місцевий господарський суд, на відміну від апеляційного господарського суду, не надав.

Так, відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ЦК України нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада. Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради (ч. 2 ст. 160 ЦК України).

Пунктом 7.10.6 статуту ВАТ "Електровимірювач" у редакції від 27.12.2005, затвердженої протоколом № 9 загальних зборів акціонерів передбачено, що як посадова особа голова правління, зокрема, приймає рішення про укладання договорів, сума по кожному з яких не перевищує 100 000, 00 грн.

До виключної компетенції наглядової ради належить: надання дозволу голові правління на укладання угод, сума по кожній з яких перевищує 100 000, 00 грн. (пп. 24 п. 7.9.9 статуту), прийняття рішень про укладання будь-якої кредитної угоди (договору), угоди (договору) про надання в заставу майна товариства (рухомого та нерухомого), угоди (договору) про надання чи одержання позики, надання товариством поруки чи гарантії або іншого забезпечення під виконання зобов'язань товариства чи третіх осіб .

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції, 14.12.2010 сторони уклали договір № 4 про внесення змін до договору поруки № SR 06-95/28-1 від 15.08.2006, пунктом 1 якого погодили, що боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту у повному обсязі не пізніше 15.09.2014, включно, в порядку та на умовах, встановлених в кредитному договорі; сума кредиту може становити 6 436 108, 79 євро.

Також, 11.07.2011 сторони уклали договір № 6 про внесення змін до договору поруки № SR 06-95/28-1 від 15.08.2006, відповідно до п. 1 якого визначили, що боржник зобов'язаний повернути кредитору суму кредиту у повному обсязі не пізніше 15.09.2014 року, включно, в порядку та на умовах, встановлених в кредитному договорі, а сума кредиту може становити 6 791 316, 75 євро.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, наглядова рада ПАТ "Електровимірювач" згоду на укладання Гречком С.М. договору про внесення змін договору поруки, відповідно до якого збільшився обсяг відповідальності поручителя до суми кредиту у розмірі 6 436 108, 79 євро та 6 791 316, 75 євро відповідно, не надавала.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, за встановлених апеляційним господарським судом обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про те, що підписуючи договір № 4 та договір № 6 про внесення змін до договору поруки № SR 06-95/28-1 від 15.08.2006 в частині збільшення суми кредиту, голова правління позивача Гречко С.М. вийшов за межі наданих йому повноважень, наслідком чого є правомірний висновок суду апеляційної інстанції про визнання недійсним п. 1 договору від 14.12.2010 про внесення змін до договору поруки № SR 06-95/28-1 від 15.08.2006 в частині встановлення суми кредиту у розмірі 6 436 108,79 євро та п. 1 договору поруки №6 від 11.07.2011 про внесення змін до договору поруки № SR 06-95/28-1 від 15.08.2006 від 15.08.2006 в частині встановлення суми кредиту у розмірі 6 791 316,75 євро.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності з боку позивача погодження спірного договору поруки в цілому, на чому наполягає відповідач, і що було прийнято місцевим господарським судом до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його до виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання. Очевидно також, що таке схвалення повинно бути до прийняття рішення у справі про визнання правочину недійсним.

В той же час, як вірно зазначив апеляційний господарський суд та що вбачається з матеріалів справи, листи позивача від 27.10.2011 на ім'я відповідача про надання згоди на списання грошових коштів з поточного рахунку позивача з метою здійснення погашень нарахованих відсотків за договором кредиту №CR 07-443/29-1 та від 10.01.2010 №7 на ім'я відповідача (банку), в якому позивач просив банк дозволити йому, як фінансовому поручителю третьої особи у справі, проводити операції по погашенню відсотків за користування кредитом, не можуть свідчити про схвалення саме юридичною особою - позивачем спірного договору поруки, оскільки підписані Гречком С.М., тобто особою, перевищення повноважень якої від імені позивача, є підставою даного позову, й яка (підстава позову) знайшла своє підтвердження при розгляді даної справи.

В той же час, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині судового рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з приписами п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду "Про судове рішення" від 23.03.2012 №6 відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.12.2013 відповідачем було подано до господарського суду міста Києва заяву про застосування строків позовної давності.

В той же час, з рішення місцевого господарського суду не вбачається вирішення судом вказаної заяви відповідача; так, в описовій частині рішення від 17.01.2014 зазначено про подання відповідної заяви, проте, мотивувальна частина рішення не містить висновку суду про відхилення чи спростування вказаної заяви; що свідчить про не вирішення місцевим господарським судом вказаного клопотання відповідача.

Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування при вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Апеляційний господарський суд, в свою чергу, на наведене вище уваги не звернув, та не виправив допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

Вирішення питання щодо того, чи сплинув строк позовної давності чи ні, є вкрай важливим, адже може вплинути на результат розгляду справи, оскільки у разі встановлення судом відсутності порушених прав та законних інтересів особи, та спливу позовної давності, у позові слід відмовити саме з підстав його необґрунтованості; в разі ж встановлення судом порушення прав та законних інтересів особи та спливу позовної давності, у позові слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати викладене у даній постанові; до того ж судам слід звернути увагу на п. 2.1. договору поруки, та зробити відповідні висновки щодо обсягу зобов'язань боржника, за виконання яких поручився позивач.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2014 у справі №910/22402/13 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

В.І. Картере