Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Справа № 914/2002/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О. Кролевець О.А. (доповідач у справі) Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сферіна рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 р. у справі № 914/2002/13 господарського суду Львівської областіза позовомЛьвівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони Українидо1. Концерну "Війскторгсервіс", 2. Приватного підприємства "Інтертайле"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, 2. Фонду державного майна Українипровизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути в натурі нежитлові приміщення за участю представників:

прокуратури: Шекшеєва В.С.

позивача: не з'явився

відповідача-1: Фещенко І.В.

відповідача-2: Михалевський Ю.Р.

третьої особи-1: не з'явився

третьої особи-2: Лірніченко О.А.

в с т а н о в и в :

Львівський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України звернувся до господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.09.2008 р., укладеного між Концерном "Війскторгсервіс" в особі філії "Управління Західного оперативного командування" та Приватним підприємством "Інтертайле" (надалі - "ПП "Інтертайле"), та зобов'язання ПП "Інтертайле" повернути в натурі Концерну "Війскторгсервіс" нежитлові приміщення загальною площею 3 508,7 кв.м. вартістю 2 213 529,20 грн., розташовані по вул. Моринецькій, 14а у м. Львові.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний договір було укладено без дотримання встановленого законодавством порядку відчуження державного нерухомого майна, а саме за відсутності дозволу Міністерства оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України, обов'язковість якого передбачено п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. (надалі - "Порядок"). Також прокурор зазначав, що довіреність Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 р., видана начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., втратила свою чинність внаслідок припинення даної юридичної особи, а довіреність директора Концерну "Військторгсервіс", видана начальнику Філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.07.2013 р. (суддя Фартушок Т.Б.) у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що дозвіл на відчуження майна за оскаржуваним договором від 15.12.2004 р. видано до прийняття Порядку. Також суд зазначив, що оскаржуваний договір було укладено 16.09.2008 р. Проте, прокурор звернувся з даним позовом до суду 24.05.2013 р., тобто з пропуском позовної давності, про що було заявлено ПП "Інтертайле". При цьому доказів поважності пропуску позивачем - Міністерством оборони України, позовної давності матеріали справи не містять, що унеможливлює задоволення позову.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 р. (судді Кравчук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів. Апеляційний господарський суд вказав також на відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.09.2008 р., оскільки прокурором невірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа-1 не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідачів та третьої особи-2, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.07.2008 р. відбулись публічні торги з продажу нежитлових будівель автобази № 57 (гараж А-2, гараж В-1, гараж Г-1, автозаправка Д-1, цистерна), загальною площею 3 508,6 кв.м., що належать Концерну "Військторгсервіс" та знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Моринецька, 14-А. Відповідно до Протоколу № 790-н про хід публічних торгів право на укладення договору купівлі-продажу вказаних нежитлових приміщень отримало ПП "Інтертайле"; остаточна ціна - 2 213 529,20 грн.

Між Державним господарським об'єднанням "Концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М. як продавцем та ПП "Інтертайле" як покупцем 16.09.2008 р. було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі - "Договір"), за умовами якого продавець передає у власність покупця нежитлові приміщення загальною площею 3 508,6 кв.м., які знаходяться у м. Львові, по вул. Моринецька, 14а, такими які вони виставлялись на продаж (А-2 - гаражі, цегла, площею 1 193,8 кв.м., В-1 - гаражі, цегла, площею 1 200,9 кв.м., Г-1 - гаражі, цегла, 1 096,8 кв.м., Д-1 - автозаправка, цегла, 17,1 кв.м., цистерна, метал).

Продажна ціна нерухомості становить 2 213 529,20 грн., в тому числі ПДВ, на підставі протоколу № 790-н про хід публічних торгів від 10.07.2008 р. (п. 2.1 Договору).

Покупець, згідно з п. 6.1 Договору, проводить оплату за придбану нерухомість протягом 60-ти днів з моменту нотаріального посвідчення Договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ "Прайс".

В подальшому, 12.11.2008 р. та 23.01.2009 р., сторонами було продовжено строк оплати за придбану нерухомість до 120-ти та 180-ти днів з моменту нотаріального посвідчення Договору відповідно, про що було укладено договори про внесення змін до Договору.

Питання переходу права власності та передачі нерухомості врегульовано розділом 7 Договору. Так, сторони дійшли згоди, що передача нерухомості покупцю здійснюється в триденний термін з моменту надходження на рахунок продавця належних до сплати за нерухомість коштів у повному обсязі. Передача нерухомості покупцю засвідчується Актом приймання-передачі нерухомості, який підписується уповноваженими представниками сторін та власника нерухомості. Право власності на нерухомість переходить до покупця з моменту державної реєстрації, повного розрахунку за Договором та підписання Акту прийму-передачі нерухомості.

Судами попередніх інстанцій, з посиланням на відповідні платіжні доручення, встановлено факт повної оплати ПП "Інтертайле" придбаних нежитлових приміщень, що також зафіксовано в Акті звірки взаємних розрахунків від 24.03.2009 р. між РМУТМБ "Прайс" та Філією "УТ ЗОК" Концерну "Військторгсервіс".

За актом приймання-передачі нерухомості від 25.03.2009 р., підписаним представниками ПП "Інтертайле" та Філії "УТ ЗОК" Концерну "Військторгсервіс" та затвердженим начальником Філії, нежитлові приміщення були передані ПП "Інтертайле".

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що між відповідачами виникли правовідносини купівлі-продажу.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 658 ЦК України унормовано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом (ч. 5 ст. 656 ЦК України).

Господарськими судами, з посиланням на п. 7.3 статуту Концерну "Військторгсервіс", встановлено, що нерухоме майно, яке є предметом оскаржуваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання Концерну "Військторгсервіс".

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що 04.10.2004 р. Міністром оборони України видано довіреність за № 220/2071 начальнику Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіру П.Н., в тому числі на надання від імені Міністерства оборони України висновків (дозволу) на укладення договорів, в тому числі з питань розпорядження майном, що закріплене на праві господарського відання.

Такою згодою/дозволом є також лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. № 140/6/1626/19 від 15.12.2004 р., який діяв на підставі вищевказаної довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04.10.2004 р., наданий Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлових приміщень площами 1 193,8 кв.м., 1 096,8 кв.м., 17,1 кв.м., 1 200,9 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Моринецька, 14-а.

Місцевим та апеляційним судами встановлено, що оскаржуваний договір від 16.09.2008 р. було укладено саме на підставі вказаного дозволу, щодо строку дії чи реалізації якого будь-які застереження відсутні.

Проте, після видачі зазначеного дозволу Міністр оборони України окремим дорученням від 12.02.2005 р. скасував довіреність від 04.10.2004 р. Листом № 140/ЮР/154 від 17.02.2005 р. начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України повернув перший примірник довіреності від 04.10.2004 р.

В той же час, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів втрати чинності дозволу внаслідок скасування довіреності.

Так, листом № 10/2-1698вих06 від 05.03.2006 р. начальник відділу Генеральної прокуратури України повідомив Концерн "Військторгсервіс", що дозволи, видані начальником Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі на відчуження майна, що закріплене за ними на праві повного господарського відання до моменту скасування довіреності від 04.10.2004 р. вважаються чинними на час їх дії і можуть використовуватись за призначенням.

Судами встановлено, що Пукіром П.Н. від імені Концерну "Військторгсервіс" 12.09.2007 р. було видано довіреність на укладення від імені Концерну будь-яких договорів щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна начальнику Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Концерну "Військторгсервіс" Свідерському Г.М. Дана довіреність посвідчена нотаріально та зареєстрована в реєстрі за № 4165. На підставі даної довіреності діяв Свідерський Г.М. при укладенні оскаржуваного договору.

З огляду на викладене, вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що при наданні від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозволу № 140/6/1626/19 від 15.12.2004 р. на відчуження закріпленого за вказаним підприємством на праві господарського відання майна начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності № 220/2071, виданої йому Міністром оборони України. Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.

Приписами статті 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Так, у рішенні "Федоренко проти України", де уряд оспорював угоду, укладену особою приватного права з державним органом з посиланням на перевищення останнім своєї компетенції, Європейський суд з прав людини посилався на те, що орган державної влади при укладенні угоди, вважав себе компетентним на її укладення, національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладення угоди і укладення таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Враховуючи дане, а також наведені вище норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання оскаржуваного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 16.09.2008 р. недійсним.

Також колегія суддів дійшла висновку про вірне обчислення судами попередніх інстанцій позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Проте, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Твердження, викладені в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 24.07.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 р. у справі № 914/2002/13 залишити без змін.

Головуючий суддяО. Євсіков СуддіО. Кролевець О. Попікова