Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2015 року Справа № 918/1349/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішенняГосподарського суду Рівненської області від 16.10.2014 та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2014у справі№918/1349/14 Господарського суду Рівненської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Дубнокомуненергія"простягнення заборгованості в сумі 80 522,78 грн.за участю представників сторінвід позивача:Букоємський Р.В.від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" про стягнення 1695,66 грн. інфляційних втрат, 7845,23 грн. 3% річних, 30997,05 грн. пені, 39984,84 грн. 7% штрафу з простроченої суми.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.10.2014 (суддя Політика Н.А.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 13639,03 грн. пені, 19992,42 грн. штрафу, 7179,59 грн. 3% річних, 1695,66 грн. інфляційних втрат, а в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 (колегія суддів: Мельник О.В., Грязнов В.В., Савченко Г.І.) рішення суду першої інстанції змінено щодо стягнення з відповідача на користь позивача 15189,75 грн. пені, 19992,42 грн. штрафу, 7723,13 грн. 3% річних, 1695,66 грн. інфляційних втрат.

Судові рішення мотивовані частковою обґрунтованістю позовних вимог та зменшенням розміру неустойки на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 15807,30 грн. пені та 19992,42 грн. штрафу, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір №12/551-БО-28 від 28.08.2012 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), за умовами якого позивач (продавець) зобов'язався передати у власність відповідача (покупець) у 2012 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.08.2012 по 31.12.2012 газ обсягом до 730 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м): жовтень - 100; листопад - 270; грудень - 360; IV кв. - 730.

Пунктом 5.2 Договору передбачено до сплати за 1000 куб. м природного газу всього з ПДВ - 4661,74 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

У п. 7.2 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

При цьому строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлений п. 9.3 Договору тривалістю у 5 років.

На виконання умов Договору протягом жовтня-грудня 2012 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 2509198,05 грн. Відповідач розрахунок за поставлений природний газ здійснював частинами і сплатив загальну суму по договору 2509198,05 грн. з простроченням строків оплати.

У зв'язку з такими обставинами позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, заявивши вимоги про стягнення 1695,66 грн. інфляційних втрат, 7845,23 грн. 3% річних, 30997,05 грн. пені, 39984,84 грн. 7% штрафу з простроченої суми.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Вказана правова норма кореспондується з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, та пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на положення наведених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, 3% річних, пені та штрафу. При цьому суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги частково з огляду на здійснення позивачем правильного розрахунку розміру інфляційних втрат, але помилкове нарахування пені та 3% річних за день фактичної сплати заборгованості. Так, здійснивши перерахунок пені з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в межах шестимісячного строку та щодо кожного підписаного акту приймання-передачі природного газу окремо, суд апеляційної інстанції встановив, що її розмір становить 30379,5 грн.

Водночас, розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені, а також штрафу, суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили клопотання відповідача, зменшивши розмір неустойки на 50%. При цьому суди оцінили в сукупності обставини щодо майнового стану відповідача; використання ним придбаного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, через низький ступінь розрахунків та скрутне матеріальне становище яких і виникла заборгованість; невідшкодування різниці в тарифах на послуги централізованого теплопостачання, надані населенню; а також розмір інфляційних втрат та річних, що підлягають стягненню з відповідача. Зокрема, суд апеляційної інстанції врахував надану відповідачем довідку Державного ощадного банку України №289 від 14.10.2014 про залишки на рахунках КП "Дубнокомуненергія" станом на 10.10.2014 та звіт про фінансові результати за півріччя 2014 року.

З огляду на встановлені судами обставини та принцип співрозмірності колегія вважає, що положення ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України застосовані правильно.

Звертаючись з касаційною скаргою, позивач заперечує висновки судів у частині відмови у стягненні 15807,30 грн. пені та 19992,42 грн. штрафу та посилається на неправильне застосування ст. 233 ГК України, оскільки, за його доводами, розмір збитків кредитора судом не оцінювався взагалі.

Однак з встановлених судами обставин не вбачається доведення позивачем під час розгляду справи наявності певної суми збитків, заподіяних йому через неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання. У касаційній скарзі позивач також не зазначає про наявність у матеріалах справи певних наданих ним доказів, які в порушення вимог процесуального законодавства не отримали належної правової оцінки під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Тобто доводи скаржника по суті зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції. Натомість, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.10.2014 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 у справі №918/1349/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.Євсіков

Судді О.Кролевець

О.Попікова