Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 926/359/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. - головуючий, судді Палій В.В. і Селіваненко В.П.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці,

на рішення господарського суду Чернівецької області від 28.03.2016

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016

зі справи № 926/359/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Підприємець)

до Чернівецького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення), м. Чернівці,

про визнання рішення недійсним,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Підприємець звернувся до господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 29.12.2015 № 38 "Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (далі - Рішення АМК).

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 28.03.2016 (суддя Швець М.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (колегія суддів у складі: Малех І.Б. - головуючий суддя, судді Желік М.Б., Костів Т.С.), у задоволенні позову відмовлено.

Прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статті 221 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" та статей 50, 52 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. У додаткових письмових поясненнях позивач, посилаючись на нездійснення технічної фіксації процесу в судовому засіданні апеляційного суду 16.05.2016, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Відділення подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Касаційною інстанцією здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу та задоволено клопотання Підприємця щодо трансляції даного судового засідання в мережі Інтернет.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами:

- Відділенням під час здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист від недобросовісної конкуренції при розміщенні реклами в друкованих засобах масової інформації встановлено, що в друкованому засобі масової інформації - газеті "Молодий буковинець" від 24.09.2015 № 77 на сторінці 20 поширювалася реклама з інформацією: "Вікна Корса", "Алютех", "100 % німецька якість", "професійний монтаж згідно з європейськими стандартами", "RЕНАU". Подальшим дослідженням встановлено, що замовником даного рекламного оголошення є Підприємець;

- з метою підтвердження інформації, зазначеної в досліджуваному рекламному оголошенні, відповідачем на адресу позивача надіслано вимогу (про надання інформації) від 04.11.2015 № 01-20/1118, згідно з якою позивачеві в п'ятиденний термін з дня отримання вимоги необхідно було надати певну інформацію та належним чином завірені копії документів такого змісту: "1. Чи співпрацюєте Ви із компаніями "КОРСА" та "АЛЮТЕХ". 2. У разі ствердної відповіді на перше питання надайте документальне підтвердження Вашої співпраці, а саме: довіреність, положення, інші правовстановлюючі документи. 3. Перелік профілів, які використовуються Вами при виробництві та реалізації вікон. Надати документальне підтвердження походження цих профілів (накладні, сертифікати). 4. Документальне підтвердження співпраці з фірмою профілів "RЕНАU". 5. Роз'яснення щодо написів "Професійний монтаж згідно з європейськими стандартами" та "100 % німецька якість". 6. Іншу інформацію, документи, які, на Вашу думку, заслуговують на увагу";

- 07.11.2015 Підприємець отримав зазначену вимогу № 01-20/1118;

- відповідно до вимоги позивачеві необхідно було надати інформацію в п'ятиденний термін з дня отримання цієї вимоги, тобто до 13.11.2015;

- 11.11.2015 позивач на адресу відповідача направив листа такого змісту: "На Ваш лист № 01-20/1118 від 04 листопада 2015 року повідомляю, що я, ОСОБА_2, на підставі статті 63 Конституції України, відмовляюсь давати інформацію, пояснення та документи, зазначені у вашому листі";

- розпорядженням адміністративної колегії Відділення від 25.11.2015 № 37 проти Підприємця розпочато розгляд справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання Відділенню інформації на вимогу голови територіального відділення у встановлені ним строки;

- розпорядження адміністративної колегії Відповідача № 37 стосується саме Підприємця (ідентифікаційний код - НОМЕР_1), направлене супровідним листом від 26.11.2015 № 01-20/1180 за належною адресою: АДРЕСА_1 та отримане позивачем 30.11.2015, що підтверджується оригіналом рекомендованого повідомлення, наданого відповідачем для огляду безпосередньо в судовому засіданні місцевого суду;

- 11.12.2015 відповідачем складено подання про попередні висновки у справі № 02-27/35 від 25.11.2015, яке позивач отримав 17.12.2015;

- 22.12.2015 за № 01-20/1300 на адресу Підприємця надіслано запрошення на засідання адміністративної колегії, яке позивач отримав 24.12.2015;

- 25.12.2015 Головне управління ДФС у Чернівецькій області листом № 4062/9/24-13-17-02 повідомило Відділення про отриманий Підприємцем у 2014 році дохід у сумі 930 290 грн., що також підтверджується інформацією поданою позивачем листом від 17.12.2015 № 208/1494;

- Рішенням АМК:

дії Підприємця, які полягають в неподанні інформації на вимогу голови територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.11.2015 № 01-20/1118 у встановлений ним строк, визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподанні інформації Відділенню у встановлені його головою строки (пункт 1);

за вчинення зазначеного порушення на Підприємця накладено штраф у розмірі 8 372 грн. (пункт 2);

зобов'язано Підприємця припинити порушення, зазначене у пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК, шляхом надання відповіді на згадану вимогу голови Відділення від 04.11.2015 № 01-20/1118 у термін до 31.01.2016 (пункт 3).

Причиною виникнення даного судового спору є питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Згідно з статтею 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 1 Закону № 2210 передбачено, що терміни, що вживаються в цьому Законі, мають таке значення, зокрема, суб'єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність.

За роз'ясненням Міністерства юстиції України від 14.01.2011 "Статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства", фізична особа - підприємець у цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою.

Згідно з статтею 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" голову територіального відділення Антимонопольного комітету України наділено повноваженнями вимагати, зокрема, від суб'єктів господарювання інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках.

Аналогічні за змістом приписи містить й підпункт 5 пункту 8 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням названого Комітету від 23.02.2001 № 32-р.

Відсутність законодавчих обмежень щодо підстав витребування Відділенням необхідної йому інформації підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в його постанові від 14.08.2012 зі справи № 08/03/26/64/2011 та інших.

При цьому закон не визначає певної форми витребування інформації, у зв'язку з чим його може бути здійснено в будь-якій письмовій формі, крім тієї, щодо якої є пряма заборона закону, з урахуванням, однак, того, що в разі заперечення суб'єктом господарювання факту отримання ним запиту про надання інформації орган Антимонопольного комітету України з огляду на вимоги статті 33 ГПК має подати господарському суду належні докази надсилання такого запиту. Відповідні докази мають свідчити про надіслання запиту за місцезнаходженням суб'єкта господарювання, визначеним згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і про отримання його від підприємства зв'язку уповноваженою на це особою відповідно до Правил надання поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

З іншого боку, законодавством України не передбачено і якоїсь спеціальної форми, а так само і порядку надсилання відповіді на запит про надання інформації. Отже, така інформація може надаватися в будь-якій не забороненій законом формі та спосіб, з огляду, водночас, на те, що заперечення органом Антимонопольного комітету України подання суб'єктом господарювання інформації потребує подання останнім належних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно належного виконання обов'язку з надання витребуваної інформації.

Такі правові позиції викладено і в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Отже, Відділення у межах наданих йому повноважень мало право витребувати у Підприємця відповідну інформацію та використало його.

Водночас згідно з пунктом 13 статті 50 Закону № 2210 неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Положення статті 63 Конституції України не стосуються спірних правовідносин, оскільки в даному випадку не йдеться про притягнення позивача саме як фізичної особи до відповідальності за відмову давати відповідні показання або пояснення. При цьому Підприємця, який вважає наявними для цього підстави, не позбавлено права на подання конституційної скарги (стаття 1511 Конституції України). З огляду на наведене касаційною інстанцією відхилено клопотання Підприємця щодо ініціювання звернення до Конституційного Суду України з приводу конституційності пункту 13 статті 50 Закону № 2210.

За таких обставин попередні судові інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених норм матеріального і процесуального права та з наведенням у судових рішенні та постанові зі справи необхідного мотивування, встановивши обґрунтованість висновків відповідача стосовно наявності в діях Підприємця порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді неподання інформації Відділенню у встановлені його головою строки, перевіривши прийняття відповідачем Рішення АМК у межах наданих йому повноважень, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним, а тому й правомірно відмовили Підприємству в задоволенні його позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що неподання інформації Антимонопольному комітету України та його територіальному відділенню є адміністративним правопорушенням, передбаченим статтею 1664 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не спростовує наведеного щодо правомірності притягнення його Відділенням до відповідальності як суб'єкта господарювання за названими приписами Закону № 2210.

Нездійснення технічної фіксації процесу в судовому засіданні апеляційного суду 16.05.2016 не може бути підставою для скасування прийнятої ним постанови зі справи через відсутність відповідної вимоги учасників судового процесу (до суду апеляційної інстанції; стаття 811 ГПК України).

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Клопотання позивача про зупинення дії Рішення АМК касаційною інстанцією відхилено через завершення відповідного касаційного перегляду.

Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 28.03.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 зі справи № 926/359/16 залишити без змін, а касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.

Суддя Б.Львов

Суддя В.Палій

Суддя В.Селіваненко