Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 923/259/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Поляк О.І., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР"на постановувід 03.08.2016 Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 923/259/16господарського суду міста Києваза позовомПриватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР"до1) Херсонської обласної державної адміністрації 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області 3)Державної казначейської служби Україниза участюПрокуратури Херсонської областіпровнесення стягнення 177785,63грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача-1, 2, 3:Мілько Т.В. не з'явилисьвід прокуратури:Савицька О.В.В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Карабань Я.А.) від 16.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Агрикова О.В., судді - Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г.) від 03.08.2016, у справі №923/259/16 в задволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.58, 141, 142 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст.ст.8, 91 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.1, 4, 6, 48, 51, 85 Водного кодексу України (далі ВК України), ст.43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 заперечує проти її задоволення.

Відповідачі у справі не скористались наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" (далі ПП агрофірма "Амур") звернулось до господарського суду з позовом до Херсонської обласної державної адміністрації, Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 177785,63грн, шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, які є майновою шкодою, завданою відповідачем-1.

Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, відповідно до яких сплата єдиного податку за земельні ділянки загальною площею 499,3га після спливу місячного строку від дня подачі позивачем заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками та до скасування зазначеного речового права є шкодою, завданою позивачу бездіяльністю відповідача-1 при здійсненні ним своїх повноважень.

Судами встановлено таке.

ПП агрофірма "Амур" на праві постійного користування земельними ділянками, належать земельні ділянки загальною площею 566,3га, що розташовані на території Каланчацької селищної ради та Роздольненської сільської рад Каланчацького району, та Тарасівської сільської ради Скадовського району на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС № 001906, серії І-ХС № 001907 та серії І-ХС №001908 від 20.11.2000.

06.05.2015 ПП агрофірма "Амур" звернулось до Херсонської обласної державної адміністрації із заявою про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками, які були передані позивачу для товарного сільськогосподарського використання загальною площею 499,3га та надання часу на вилов залишку риби до 31.12.2015.

Оскільки Херсонська обласна державна адміністрація не прийняла рішення про припинення права користування земельними ділянками, позивач звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонської обласної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про припинення права постійного користування земельними ділянками.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 по справі №923/1577/15 залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 09.02.2016 припинено право постійного користування земельними ділянками позивача за Державними актами на право постійного користування землею серії І-ХС №001906, серії І-ХС №001907, серії І-ХС №001908 від 20.11.2000.

Реєстрація скасування вказаного речового права позивача відбулась у лютому 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції правомірно виходили з такого.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1173 ЦК України допускається можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб'єкта владних повноважень, тобто за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками).

Згідно з ч.2 ст.22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Податок - це встановлений вищим органом державної законодавчої влади обов'язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет у розмірах і в строки, передбачені законом. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили.

Відповідно до ст.10 Податкового кодексу України (далі ПК України) до місцевих податків належать, зокрема, єдиний податок.

Згідно з п.292-1.1. ст.292-1 ПК України об'єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 292-1.3. ст. 292-1 ПК України встановлено, що підставою для нарахування єдиного податку платникам четвертої групи є дані державного земельного кадастру та/або дані з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, до припинення права постійного користування земельними ділянками, яке виникло на підставі Державних актів на право постійного користування землею серії І-ХС №001906, серії І-ХС №001907, серії І-ХС №001908 від 20.11.2000, у позивача існували зобов'язання по оплаті єдиного податку з площі земельних ділянок, які перебували у нього у користуванні.

Статтею 1 ВК України визначено поняття водного об'єкту, це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Як вбачається із державних актів на право постійного користування позивачу зокрема надавався водний об'єкт "Каланчацький лиман", розташований на спірній земельній ділянці.

Статтею 85 ВК України встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

За таких обставин, юридичне і фактичне право користуватися водним об'єктом для господарських потреб (риборозведення) до 31.12.2015, враховуючи, що саме позивач просив надати йому час на вилов залишку риби до 31.12.2015, покладає на позивача обов'язок по сплаті єдиного податку за користування в тому числі земельними ділянками водного фонду, з якими нерозривно пов'язаний цей водний об'єкт, що виключає можливість розцінювати сплату єдиного податку в якості завданої позивачу шкоди.

Судами встановлено, що позивач не заперечував факт використання водного об'єкту, який знаходиться на земельній ділянці, право користування якою він просив припинити; про цей факт позивачем зазначалось і у вищезгаданій заяві від 06.05.2015.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Організаційно-процедурні питання внутрішньої діяльності місцевих державних адміністрацій регулюються їх регламентами, що затверджуються головами відповідних місцевих державних адміністрацій, з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Типові регламенти місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України. (п.7 ч.1 ст.13, п.2 ч.1 ст.21, ст.45 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Відповідно до преамбули Закону України "Про звернення громадян" цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Наведені норми, а також відсутність у законодавстві строку прийняття органом державної влади розпорядження про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичної особи, спростовують доводи скаржника про можливість застосування аналогії закону (ч.1 ст.20 Закону України "Про звернення громадян") щодо повноважень органу державної влади, які здійснюються в порядку компетенції/відання по розпорядженню землями державної власності за регламентом з наданням певних прав для реалізації наданих повноважень (ст.28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Таким чином позивачем не доведено як спричинення йому шкоди бездіяльністю відповідача-1, так і існування причинного зв'язку між витратами, понесеними у зв'язку зі сплатою єдиного податку з земель, які перебували у фактичному та юридичному користуванні позивача до припинення права постійного користування, та неприйняттям відповідачем-1 рішення на момент звернення до суду з позовом про припинення права, які є невід'ємними елементами складу правопорушення.

Враховуючи викладене висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові є законними та обґрунтованими; підстав для задоволення скарги та скасування ухвалених у справі судових актів не вбачається.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Приватне підприємство - Агрофірма "АМУР" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2016 у справі № 923/259/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

І.Ходаківська