Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.11.2016 року у справі №910/5837/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року Справа № 910/5837/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж. О. - головуючого (доповідач), Грека Б. М., Малетича М. М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016у справі№ 910/5837/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"ДоДержавного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" Про за участю від позивача: від відповідача: стягнення 289945 грн.16 коп., Драчова М. С., Петренко С. В.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі № 910/5837/16 (суддя Плотницька Н. Б.) позов задоволено частково. Стягнуто із Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, ідентифікаційний код 00100227) на користь Публічного акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, ідентифікаційний код 03327664) плату за скид стічних вод в систему каналізації м. Києва без умов на скид стічних вод у розмірі 171197 (сто сімдесят одна тисяча сто дев'яносто сім) грн 30 коп. та витрат з оплати судового збору у розмірі 2567 (дві тисячі п'ятсот шістдесят сім) грн 30 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 (у складі колегії суддів: Баранця О. М.-головуючого, Пашкіної С. А., Сітайло Л. Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва, і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ "АК "Київводоканал".

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Державним комунальним підприємством "Київводоканал" (постачальник за договором) та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (абонент за договором) 11.01.2000 укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 7471/1-5-05, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вказані послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.

Відповідно до пункту 5.1 договору даний договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до пункту 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим правилами.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особами, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України визначається правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - правила), які є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 1.4 правил приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно із пунктом 1.2 правил № 37 правила поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Відповідно до пункту 1.4 правил № 37 стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Згідно із пунктом п. 2.4 правил № 37 підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Відповідно до статей 30, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; статей 1, 2, 35, 38, 39, 42, 44, 70, 95, 99, 110, 111 Водного кодексу України (із змінами і доповненнями); статей 1 - 3, 5, 16, 19, 24, 31 - 35, 39 - 41, 47, 51, 68 - 70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами і доповненнями); Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 403/6691; інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 402/6690; пунктів 1.2, 1.4, 2.3, розділів 3 - 5, 11 - 15 правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2008 за № 936/15627, та з метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод, в межах функцій органу місцевого самоврядування, виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011 № 1879 затверджені правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - правила № 1879), які встановлюють, зокрема, вимоги до абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов'язки абонентів і водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення .

Згідно із пунктом 2.4 правил № 1879 абоненти зобов'язані, зокрема, отримати умови на скид та укласти договір з водоканалом відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Відповідно до положень пункту 3.3 правил № 1879 абоненти зобов'язані отримати у водоканалі умови на скид згідно з додатком 2. умови на скид видаються на один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2009 Управлінням екологічного нагляду Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" Державному підприємству "Національна енергетична компанія "Укренерго" надано умови на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва за реєстраційним № 108 за строком дії до 12.10.2010. Крім цього, зазначені умови продовжено до 02.09.2010 та до 12.10.2011 відповідно, про що свідчить відповідна відмітка та про що вказує позивач.

Абонент не має права скидати стічні води без одержання умов на скид. За скидання стічних вод без умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності (пункт 8.1 правил № 1879).

Згідно із пунктом 4.1 інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів та правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, плата за скид стічних вод підприємств у системи каналізації населених пунктів уноситься підприємствами згідно з розрахунками водоканалів та виставленими ними рахунками на розрахункові рахунки водоканалів у порядку та в терміни, передбачені договором.

Відповідно до пункту 8.6 правил № 1879 при порушенні цих правил та правил користування № 190 водоканал: за період самовільного (при відсутності чинного договору) користування міською каналізацією виконує розрахунок обсягу стічних вод згідно з пунктом 7.8 розділу 7 цих правил з моменту початку такого користування, але за період не більше трьох років і до усунення порушення; має право розглядати весь обсяг стічних вод (за розрахунковий період) як такий, що перевищує договірний, і плата за його скидання встановлюється в п'ятикратному розмірі тарифу за водовідведення, зокрема, у разі відсутності у абонента умов на скид чи закінчення строку їх дії.

Позивач зазначив, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства України відповідач у період з 01.03.2012 по 28.02.2015 здійснював скид стічних вод у систему каналізації міста Києва з об'єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25 без отримання умов на скид стічних вод у зв'язку з чим відповідачу нарахована плата за скид стічних вод без умов на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва за період з 01.03.2012 по 28.02.2015 у розмірі 278 011 грн 87 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлено лист-попередження від 25.03.2015 про виявлення факту порушення правил приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва з розрахунком № 15/ВУ-Ф-01/279-02-2015 від 25.03.2015, який отримано останнім 17.04.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 02217 04871488.

Крім цього, на адресу відповідача направлено вимогу № 4547/12/36/02-15 від 19.10.2015 про оплату у семиденний термін, з моменту отримання даної вимоги, боргу за скид стічних вод без умов стічних вод у систему каналізації міста Києва, яка отримана останнім 29.10.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 01015 05413742.

Відповідно до пункту 3.3.5. правил № 1879, якщо абонентом заявлено про відсутність змін у його водовідведенні умови на скид на наступний рік подовжуються. Абонент повинен звернутися до водоканалу із письмовим запитом про подовження Умов на скид за один місяць до закінчення строку їх дії.

Судами встановлено, що відповідач 01.09.2011 звернувся до позивача із листом № 07/07-5/10619 про продовження терміну дії умов на скид, а також відповідачем заявлено про відсутність змін у його водовідведенні. Зазначений запит отримано позивачем 06.09.2011 та зареєстровано за вхідним номером 3965, що підтверджується відповідною відміткою.

З урахуванням положень пункту 3.3.5. правил № 1879 та листа відповідача № 07/07-5/10619 від 01.09.2011 умови на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва за реєстраційним № 108 від 29.10.2009 є такими, що продовжилися до 12.10.2012 за запитом абонента.

Надані відповідачем листи № 07/07-5/4751 від 19.07.2012 про скид стічних вод, № 07/07-5/9147 від 09.11.2012 про скид стічних вод, № 07/08/5/555 від 17.01.2013 про скид стічних вод, № 07/07-5/4219 від 10.04.2013 про проведення контрольної проби та № 07/07-5/8600 від 18.07.2013 про проведення контрольної проби не можуть бути прийняті судом в якості доказів звернення до позивача із запитами про продовження дії умов на скид стічних вод, оскільки зазначені листи стосуються відбору проб стічних вод, а не продовження умов.

Враховуючи зазначене, у позивача виникло право на відшкодування плати за скид стічних вод відповідачем без отримання умов на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва з об'єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, за період з 13.10.2012 по 28.02.2015 у розмірі 225487 грн. 81 коп., що не спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів наявності у відповідача відповідних умов водоканалу на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва у період з 13.10.2012 по 28.02.2015, а також доказів про оплату виставленого позивачем рахунку № 15/ВУ-Ф-01/279-02-2015 від 25.03.2015.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 219 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 235 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватись оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

За скидання стічних вод без умов на скид або після закінчення строку їх дії абонент сплачує в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності (пункт 8.1 правил № 1879).

Пунктом 8.1 правил № 1879 передбачено відповідальність абонента за скидання стічних вод без умов на скид або після закінчення строку їх дії в п'ятикратному розмірі тарифу на послугу з водовідведення за весь період їх відсутності (пункт 8.1 правил № 1879).

Зі змісту вказаних положень чинного законодавства рішення постачальника про донарахування абоненту 225487грн. 81 коп. вартості послуг з водовідведення за весь період відсутності умов на скид є оперативно-господарською санкцією.

За частинами першою, другою статті 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарської санкції є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди із застосуванням такої санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Відповідно до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що з огляду на наведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку щодо отримання умов на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва за період з 13.10.2012 по 28.02.2015, позивач має право на застосування до відповідача оперативно-господарської санкції у вигляді застосування п'ятикратного розміру тарифу на послугу з водовідведення, яка за розрахунком суду складає 225487 грн. 81 коп.

Щодо заявленої вимоги відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву, про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення плати за скид води без умов, яка на думку відповідача є неустойкою (штрафом), судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Донарахування абоненту п'ятикратної вартості послуг з водовідведення без умов на скид не є неустойкою, а є оперативно-господарською санкцією, тому суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що підстав для застосування спеціальних (скорочених) строків відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України немає.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи рекомендації, викладені в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Пункт 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Таким чином перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Таким чином відповідно до норм чинного законодавства України порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального 3-річного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 31.03.2016, що підтверджується відбитком штемпеля канцелярії суду, а також не було встановлено наявності поважних причин пропуску позовної давності, суд апеляційної інстанції правомірно погодився з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача оперативно-господарської санкції у розмірі 54290грн. 21 коп., нарахованої за період з 13.10.2012 по 31.03.2013, не підлягають задоволенню за спливом позовної давності.

Вимоги позивача про нарахування та стягнення з відповідача оперативно-господарської санкції у вигляді застосування п'ятикратного розміру тарифу на послугу з водовідведення без умов на скид стічних вод у систему каналізації міста Києва підлягають частковому задоволенню у розмірі, яка за правильним розрахунком суду першої інстанції складає 171197 грн. 30 коп.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо сплати боргу за скид стічних вод у систему каналізації міста Києва без умов на скид стічних вод, позивач просив стягнути з відповідача 8962 грн. 75 коп. інфляційних втрат та 2970 грн. 54 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення за період з 06.11.2015 по 14.03.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Статтю 625 розміщено в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому, важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таким чином системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити суму оперативно-господарської санкції не є зобов'язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому до відповідних правовідносин не застосовується положення частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8962 грн. 75 коп. інфляційних страт та 2970 грн. 54 коп. 3 % річних визнаються необґрунтованими, і такими, що не підлягають задоволенню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 у справі № 910/5837/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Грек Б. М. Малетич М. М.