Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року Справа № 916/3390/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Кузьменко М.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області, м. Одеса,

на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2015

зі справи № 916/3390/14

за позовом приватно - орендного підприємства "Мрія", с. Ананьїв Перший Ананьївського району Одеської області (далі - Підприємство),

до: Ананьївської Першої сільської ради Ананьївського району Одеської області, с. Ананьїв Ананьївського району Одеської області (далі - Сільрада);

сільськогосподарського виробничого кооперативу "Маяк", с. Ананьїв Ананьївського району Одеської області (далі - Кооператив),

про визнання права власності за набувальною давністю.

Судове засідання проведено за участю:

представника Підприємства - Бойка О.О.,

представника Сільради - не з'яв.,

представника Кооперативу - не з'яв.,

прокурора - Суходольського С.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно: вагову (вул. Лісова, 59-а); склад (вул. Лісова, 61); заправку (вул. Лісова, 63); контору, кухню, підсобне приміщення (вул. Лісова, 64), літній душ (б/номера) (далі - Нерухоме майно).

Рішенням господарського суду Одеської області від 08.12.2014 (суддя Погребна К.Ф.): позов задоволено; за Підприємством визнано право власності за набувальною давністю на Нерухоме майно.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 (колегія суддів у складі: Поліщук Л.В. - головуючий, Таран С.В. і Туренко В.Б.) припинено апеляційне провадження у справі (порушене за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Одеси) на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України заступник прокурора Одеської області просить скасувати оскаржувану ухвалу Одеського апеляційного господарського суду з даної справи та передати останню до названого суду "на апеляційний розгляд". Скаргу з посиланням на статті 19, 121 Конституції України, статтю 361 Закону України "Про прокуратуру", статті 29, 107 ГПК України, а також практику Європейського суду з прав людини і Верховного Суду Українимотивовано порушенням апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти її доводів, зазначаючи про їх безпідставність, і просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Кооперативу відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

У прийнятті оскаржуваної ухвали апеляційний господарський суд виходив з таких обставин і висновків.

Позовні вимоги зі справи було мотивовано таким.

Підприємство з 2001 року здійснює господарську діяльність, в якій використовує нежитлові приміщення, а саме - складське приміщення, майстерню, вагову та інше майно, яке раніше знаходилося у користуванні КСП "Перемога", проте не було його власністю, а тому не було включене в список майна, яке підлягало розподілу (розпаюванню). Рішенням 21-ї сесії Сільради від 01.02.2012 № 04 "Про присвоєння адреси на нежитлові будівлі" присвоєно адреси нежитловим будівлям, що входять до складу Нерухомого майна. Як зазначає Підприємство, воно добросовісно володіло та користувалося цими нежитловими будівлями більше 10 років, у зв'язку з чим просило на підставі частини першої статті 344 з урахуванням пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати за ним право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Сільрада просила суд задовольнити позовні вимоги.

Заступник прокурора м. Одеси просив апеляційний господарський суд рішення місцевого господарського суду від 08.12.2014 з даної справи скасувати і в позові відмовити, з посиланням на те, що: в матеріалах справи відсутні докази добросовісності Підприємства при заволодінні спірним майном, відкритості користування та безперервності володіння ним протягом строку, встановленого статтею 344 ЦК України; Сільрада не є власником Нерухомого майна та не має відношення до земельної ділянки, на якій це майно розташоване, а тому не може бути відповідачем у даній справі.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін встановлено, що Нерухоме майно не було об'єктом державної або комунальної власності.

Прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою, не зазначив норми законодавства, на підставі яких ним подано скаргу, і не вказав, у чому саме полягає порушення матеріальних чи інших інтересів держави й не обґрунтував необхідності захисту таких інтересів. Відтак апеляційну скаргу зі справи прийнято судом помилково.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода прокурора з припиненням апеляційним господарським судом апеляційного провадження зі справи на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до цього пункту господарський суд припиняє провадження у справі якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Як вбачається з матеріалів справи, у тому числі оскаржуваної ухвали, заступником прокурора у поданні апеляційної скарги з даної справи не вказано, в чому конкретно полягає порушення прав та законних інтересів держави і яких саме прав та інтересів, з посиланням на відповідну норму (норми) законодавства, а лише процитовано положення статті 361 Закону України "Про прокуратуру". При цьому посилання заступника прокурора на те, що предмет позову стосується інтересів територіальної громади та мешканців, що отримали майнові сертифікати на майно, нічим не підтверджене, оскільки невідомо, чи перебувало майно в пайовому фонді, які саме громадяни отримали майнові сертифікати і якого саме суб'єкта господарювання, ким і коли видавалися такі сертифікати.

Стосовно доводів скаржника про незалучення судом до участі у справі Ананьївської районної державної адміністрації, яка "здійснює повноваження власника земель державної власності за межами селища" (Ананьїв), слід зазначити, що заступником прокурора не обґрунтовано наявність будь-якого відношення названого державного органу до Нерухомого майна; що ж до "земель державної власності", то вони не були предметом спору в даній справі.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України, заступник прокурора в касаційній скарзі не вказав, яким саме чином слід застосувати відповідну судову практику та яке відношення вона має до даної справи, - при тому, що в зазначених скаржником судових рішеннях названих судів, як вбачається з їх змісту, йдеться про інші за своїм правовим характером та підставами вимоги і про інші обставини, ніж у даній справі № 916/3390/14, і відтак вони не можуть мати прецедентного характеру щодо цієї останньої.

Таким чином, апеляційний господарський суд у винесенні оскаржуваної ухвали дійшов обґрунтованих висновків про недоведення заступником прокурора наявності підстав для його представництва в даній справі та, в зв'язку з цим, - про помилковість прийняття його апеляційної скарги до апеляційного провадження і про необхідність припинення такого провадження.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 зі справи № 916/3390/14 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя М. Кузьменко

Суддя В. Палій