Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року Справа № 914/3418/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 рокуу справі№ 914/3418/13господарського судуЛьвівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"доМалого колективного підприємства "ГеяНа"простягнення 18 123,16 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Ігнатенко В.Л. дов. № 33-21/41173 від 20.12.2013 року- відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі за текстом - ПАТ "УкрСиббанк") звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до малого колективного підприємства "ГеяНа" (далі за текстом - МКП "ГеяНа") про стягнення 18 123, 16 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2013 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2013 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року у справі № 914/3418/13 апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.11.2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року у справі № 914/3418/13, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 526, 598, 599, 1073 Цивільного кодексу України.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.11.2005 року між акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") та МКП "ГеяНа" укладено кредитний договір № 14/05/С-236/294, згідно з п. 1.1. якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в національній валюті з лімітом заборгованості 371 346, 70 гривень (триста сімдесят одна тисяча триста сорок шість гривень 70 копійок) у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі.

Положеннями п. п. 1.2.1. - 1.2.2. вказаного Договору сторони погодили, що надання кредиту здійснюється у наступний термін, з 21.11.2005 року до 21.11.2012 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п. п. 2.3., 5.3., 5.5., 5.6., 5.8., 7.4., ч. 2 п. 9.2. цього договору. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку. Позичальник повинен повернути основну суму кредиту на рахунок № 20735032788400 в АКІБ "УкрСиббанк".

Відповідно до п. п. 1.3.1., 1.3.2. Договору за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 15 % (п'ятнадцять процентів) річних.

Судами досліджено, що процентна ставка була змінена шляхом укладення додаткової угоди № 1 до кредитного договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005. Так, відповідно до п. п. 2.2. - 2.4. даної угоди за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14, 8 % річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони закріпили, що позичальник зобов'язується використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені договором терміни.

Згідно п. 7.1. Договору за порушення термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню з розрахунку 0, 2 відсотка від суми зазначеної заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що на виконання умов даного кредитного договору між сторонами було укладено графік погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року), згідно якого, позичальник зобов'язався виплати банку суму кредиту у наступний строк з 05.01.2007 року по 21.11.2012 року щомісячно у сумі 5 157, 00 грн.

Так, судами досліджено, що позивач виконав взяті на себе обов'язки в повному обсязі та надав відповідачу кредит в сумі 371 346, 70 грн. для використання за цільовим призначенням, а саме купівля нежитлового приміщення за адресою: м. Дрогобич, вул. П.Орлика, 3-а, його облаштування та реконструкцію, що підтверджується виписками про рух коштів по рахунку № 26007032788400.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судами, з метою досудового врегулювання спору, 21.08.2013 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про погашення заборгованості позичальника по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що становить 18 107, 02 грн. У зв'язку з відсутністю оплати заборгованості, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 18 123, 16 грн., з яких 10 000, 00 грн. заборгованість по кредиту; 8 107, 02 грн. заборгованість по процентам; 9, 97 грн. пеня за прострочення сплати кредиту та 6, 17 грн. пеня за прострочення сплати процентів.

Так, позивач у поданій ним позовній заяві зазначив, що відповідач умови кредитного договору №14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року виконав частково.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 20.11.2012 року банком зараховано останній платіж по даному кредитному Договору в сумі 5 163, 11 грн. (двома сумами 5 114, 54 та 48, 57 грн.), що підтверджується виписками по кредитному договору за період з 21.11.2005 року по 05.09.2013 року, а тому станом на 21.11.2012 сальдо по кредиту становило 0, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджувалось судами, згідно позовної заяви заборгованість у сумі 10 000, 00 грн. по кредитному Договору виникла внаслідок здійснення банком 19.02.2013 року корегування оплат через помилку, яка була виявлена в процесі судового розгляду справи № 23/241 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до МКП "ГеяНа" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 36/05/С-236/294 від 20.01.2006 року. Згідно з платіжним дорученням № 1 від 04.11.2009 року здійснено оплату в сумі 10 000, 00 грн. на погашення процентів за користування позикою згідно договору № 36/05/С-236/294 від 20.01.2006 року, а згідно з платіжним дорученням № 2 від 04.11.2009 року здійснено оплату в сумі 5 157, 00 грн. на погашення позики згідно договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року та банк, допустивши помилку, обидві суми перерахував на погашення заборгованості по кредитному договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року.

Так, судами досліджено, що згідно рішення у справі № 23/241 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до МКП "ГеяНа" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 36/05/С-236/294 від 20.01.2006 року, яке набрало законної сили, позовної заяви № 26-4/2344 від 26.11.2009 року, заяви про уточнення позовних вимог, розрахунку суми позову у справі № 23/241, сума 10 000 грн. перерахована згідно платіжного доручення № 1 від 04.11.2009 року, не врахована як така, що сплачена по кредитному договору № 36/05/С-236/294 від 20.01.2006 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Судами досліджено, що 19.02.2013 року позивачем здійснено корегування оплат, у зв'язку з виявленням в процесі судового розгляду справи № 23/241 за позовом ПАТ "УкрСиббанк" до МКП "Геяна".

Згідно п. 1.6. постанови Національного банку України "Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 року № 22 банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Положеннями п. 1.7. вказаної Постанови передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Отже, вірним є висновок судів про те, що законних та обґрунтованих підстав для проведення корегування оплат позивач не мав.

Крім того, згідно п. 2.38. Постанови банк, з вини якого кошти списано з рахунку неналежного платника, зобов'язаний повернути на рахунок цього платника помилково списану суму, списавши її з рахунку того платника, з якого ці кошти підлягали списанню, а також сплатити неналежному платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншу відповідальність. Повернення платнику коштів, що списані банком з рахунку платника без законних підстав або з ініціативи неналежного стягувача, або в разі порушення банком умов договору банківського рахунку чи іншого договору про надання банківських послуг в частині здійснення договірного списання, або внаслідок інших помилок банку, здійснюється в судовому порядку. За списання коштів з рахунку платника без законних підстав банк має сплатити платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншої відповідальності.

Відповідно до п. 2.39. Постанови працівники банку, з вини яких здійснено помилковий переказ коштів, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Помилкове списання/зарахування коштів, згідно п. 1.4. Постанови, - це списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що дії банку здійсненні без достатніх правових підстав, оскільки вищенаведена постанова НБУ чітко визначає порядок повернення платнику коштів, що списані банком внаслідок помилки, якого не дотримався позивач.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.2.2. Договору сторони погодили, що кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку.

Господарськими судами встановлено, що згідно виписки по кредитному договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року, за період з 21.11.2005 року по 20.11.2012 року, яка була надана позивачем на вимогу відповідача, вбачається, що станом на 21.11.2012 року залишок боргу становить 0, 00 грн., а тому відповідачем повністю виконано зобов'язання за кредитним договором № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року.

Враховуючи вищевикладене суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що термін дії кредитного договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року, становив з 21.11.2005 року по 21.11.2012 року, а відповідач, сплативши кошти згідно платіжних доручень № 1 від 04.11.2009 року на суму 10 000, 00грн. та № 2 від 04.11.2009 року на суму 5 157, 00 грн., які були зараховані позивачем як сплата по кредитному договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року, достроково виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим кредитний договір 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року припинив свою дію 21.11.2012 року.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Належним є виконання зобов'язання, що прийняте кредитором.

Судами досліджено, що позивач прийняв виконання відповідачем зобов'язання, зафіксував відсутність боргу по кредитному договору № 14/05/С-236/294 від 21.11.2005 року станом на 21.11.2012 року.

Згідно ч. 1 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обґрунтованим є висновок судів стосовно того, що помилкове зарахування коштів здійснене з вини банку, а тому дана обставина не може слугувати правовою підставою для корегування сплачених та зарахованих банком сум по договору, який припинив свою дію.

Посилання скаржника на п. 2.36. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22 стосовно того, що в разі, коли з вини банку кошти зараховані на рахунок неналежного отримувача, то банк зобов'язаний одразу після виявлення своєї помилки перерахувати ці кошти на рахунок отримувача, якому вони призначалися, але внаслідок помилки банку не були зараховані, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали про те, що в силу п. 2.38. зазначеної постанови банк, з вини якого кошти списано з рахунку неналежного платника, зобов'язаний повернути на рахунок цього платника помилково списану суму, списавши її з рахунку того платника, з якого ці кошти підлягали списанню, а також сплатити неналежному платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншу відповідальність. Повернення платнику коштів, що списані банком з рахунку платника без законних підстав або з ініціативи неналежного стягувача, або в разі порушення банком умов договору банківського рахунку чи іншого договору про надання банківських послуг в частині здійснення договірного списання, або внаслідок інших помилок банку, здійснюється в судовому порядку. За списання коштів з рахунку платника без законних підстав банк має сплатити платнику пеню у визначеному законодавством України розмірі, якщо договором не передбачено іншої відповідальності.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року у справі № 914/3418/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2014 року у справі № 914/3418/13 залишити без змін.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко