Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року Справа № 916/2243/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Студенця В.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ Л ЕС ГРУП"на рішеннягосподарського суду Одеської області від 21.10.2013 р.та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р.у справі № 916/2243/13 господарського суду Одеської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Європлей"до1. товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ Л ЕС ГРУП", 2. громадської організації інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра"провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з`явилися;

відповідача 1: не з`явилися;

відповідача 2: не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Європлей" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ Л ЕС ГРУП" та Громадської організації інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №20-05/13-5/2 від 20.05.2013р., укладеного між ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" (який є правонаступником ТОВ "ДІ ЕЛ ЕС ГРУП") в особі директора Іскізарова Олександра Миколайовича, що діяв згідно Статуту з однієї сторони, та Громадською організацією інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" в особі Старухіна Олександра Вікторовича, що діяв на підставі довіреності від 17.01.2013 року, з другої сторони. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам закону, його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому має бути визнаний судом недійсним.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2013 року (суддя Щавинська Ю.М.) позов ТОВ "Європлей" задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги №20-05/13-5/2 від 20.05.2013р., укладений між ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" та Громадською організацією інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра". Мотивуючи своє рішення, господарський суд зазначив, що укладення спірного договору від 20.05.2013р. мало на меті, фактично, надання поворотної фінансової допомоги ГОІ "Реабілітаційний центр "Довіра". Договір від 20.05.2013р. направлений на стягнення з боржника сум, належних іншій особі, з подальшим їх поверненням з інших джерел, не відповідає основній діяльності громадської організації та приписам статуту ГОІ "РЦ "Довіра", у зв'язку з чим є таким, що вчинений за межами цивільної правоздатності юридичної особи Громадської організації інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" та її господарської компетенції, що, в свою чергу, зумовлює визнання його недійсним в судовому порядку.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року (головуючий суддя: Будішевська Л.О., судді: Бєляновський В.В., Мишкіна М.А.), рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2013 року у справі №916/2243/13 залишено без змін, а апеляційні скарги ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" та Громадської організації інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ Л ЕС ГРУП" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні вимог.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Позивач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржених судових актів.

Сторони, згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Скаржник до суду надіслав клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.08.2011р. між ТОВ "ДІ ЕЛ ЕС ГРУП" в особі директора Іскізарова Олександра Миколайовича, що діяв згідно Статуту з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю "Європлей" в особі директора Філяніна Сергія Миколайовича, що діяв на підставі Статуту було укладено договір №38/01/09-11 про надання послуг.

20.10.2011р. та 30.01.2012р. до вказаного договору були укладені додаткові угоди №1 та №2.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ "ДІ ЕЛ ЕС ГРУП" зобов'язувалося надавати ТОВ "Європлей" юридичні послуги з питань, що виникають в результаті підприємницької діяльності останнього, а саме: здійснювати представництво інтересів ТОВ "Європлей" у адміністративних судах за позовами щодо скасування податкових повідомлень-рішень. Пунктом 4.1 цього договору було передбачено, що у разі отримання рішення, що задовольняє позовні вимоги ТОВ "Європлей", воно додатково сплачує ТОВ "ДІ ЕЛ ЕС ГРУП" премію у розмірі 5 (п'яти) % від суми оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

20.05.2013 року між ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" (правонаступник ТОВ "ДІ ЕЛ ЕС ГРУП") в особі директора Іскізарова Олександра Миколайовича, що діяв згідно Статуту з однієї сторони та Громадською організацією інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" в особі Старухіна Олександра Вікторовича, що діяв на підставі довіреності від 17.01.2013 року, з другої сторони було укладено договір про відступлення права вимоги №20-05/13-5/2.

Згідно зазначеного договору Первісний кредитор - ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" відступив, а новий кредитор - ГОІ "РЦ "Довіра" набув право вимоги, належне первісному кредитору на підставі абз.2 п.п."К" п.2.1. договору №38/01/09-11 від 29 серпня 2011 року. Право вимоги, що відступається, встановлено сторонами у сумі 30 192,70 грн. (п.2.1 договору).

У відповідності до розділу 3 вказаного договору, первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги, а новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору суму, зазначену у п.2.1 цього договору.

Як свідчать матеріали справи, в подальшому, 27.05.2013р. сторонами укладено додаткову угоду, згідно з якою сума, визначена п.2.1 договору сплачується новим кредитором у строк до 20.05.2014р., при цьому новий кредитор має право сплачувати відстрочену суму частинами.

Вважаючи зазначений договір про відступлення права вимоги №20-05/13-5/2 від 20.05.2013 року недійсним, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Суди попередніх інстанцій, правомірно відхилили доводи позивача щодо недійсності договору, як такого, що укладений в порушення вимог Закону України "Про об'єднання громадян" та у зв'язку з недодержанням письмової форми правочину, а також з нескріпленням печаткою ГО підпису Старухіна О.В.

Крім того, суди правомірно визнали недоведеними твердження позивача про недійсність договору від 20.05.2013р., як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Разом з тим,є обгрунтованими висновки господарських судів попередніх інстанцій про недійсність спірного правочину на підставі ч.2 ст.203 ЦК України, як такого, що не відповідає основній діяльності громадської організації та приписам Статуту ГОІ "РЦ "Довіра", у зв'язку з чим є таким, що вчинений за межами її цивільної правоздатності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст.203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

Статтею 86 ЦК України встановлено, що непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян, включаючи релігійні організації, профспілки тощо) можуть поряд із своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність за умов, що інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Отже, недодержання зазначених умов при вчиненні непідприємницьким товариством правочину є підставою для визнання останнього недійсним.

Відповідно до п.2. ч.2. ст.21 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання зі статусом юридичної особи має право здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Реєстру громадських об'єднань.

Як вбачається зі Статуту громадської організації інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра", право на здійснення підприємницької діяльності ним не передбачене.

Крім того, судами було встановлено, що укладення оспорюваного договору від 20.05.2013р. мало на меті, фактично, надання поворотної фінансової допомоги Громадському об'єднанню, оскільки ГО "Довіра" мало стягнути суму, зазначену у договорі, у розмірі 30192,70 грн., використати її з метою надання благодійної допомоги, а, у подальшому, повернути її ТОВ "ДІ Л ЕС ГРУП" у відповідності з додатковою угодою від 27.05.2013р.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права при оцінці тих обставин, що Громадською організацією інвалідів "Реабілітаційний центр "Довіра" при укладенні договору про відступлення права вимоги №20-05/13-5/2 від 20.05.2013р. були порушені вимоги ст.86 ЦК України та п.2. ч.2. ст.21 Закону України "Про громадські об'єднання", що є підставою для визнання його недійсним відповідно до ч.2 ст.203, ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, укладення спірного договору порушує право ТОВ "Європлей" на виконання зобов'язання належному кредитору.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що судом апеляційної інстанції при здійсненні перегляду рішення місцевого господарського суду дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ Л ЕС ГРУП" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2013 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. у справі № 916/2243/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Студенець В.І.