Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 905/7811/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників:від позивача:не з'явився; від відповідача:Культе Д.В., дов. б/н від 11.04.2014р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2014р.у справі господарського суду№905/7811/13 Донецької областіза позовомРегіонального відділення Фонду державного майна по Донецькій областідо Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське"провнесення змін до договору орендиВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.01.2014р. (складене 17.01.2014р.) у справі №905/7811/13 у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. у справі №905/7811/13 вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволені позовні вимоги. Внесені зміни до договору оренди №ЦМК6/2009 від 11.02.2009р. шляхом викладення пункту 3.1, 3.8 договору в редакції Договору №6 про внесення змін до договору оренди №ЦМК6/2009 від 11.02.2009р., а також доповнено його текстом, зміст якого викладено в резолютивній частині постанови апеляційної інстанції.

Відповідач, Товариство з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське", з прийнятою постановою апеляційної інстанції не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити без змін рішення господарського суду першої інстанції.

Товариством з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське" було також заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. у справі №905/7811/13 до закінчення її перегляду в порядку касації.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.04.2014р. задоволено вищезазначене клопотання, зупинено виконання постанови апеляційної інстанції, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 14.04.2014р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 11.02.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) та Товариством з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління імені В.І. Чапаєва" (орендар), яке перейменовано в Товариство з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське", укладений договір оренди цілісного майнового комплексу №ЦМК6/2009 строком на 25 років, що діє з 11.02.2009р. до 11.02.2034р. включно, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, що належить до державної власності - цілісний майновий комплекс "Державне підприємство "Шахтоуправління імені В.І. Чапаєва", розташований за адресою: 86200, Донецька обл., м. Шахтарськ, вул. Ленінградська.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За змістом п. 3.4 договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Водночас, згідно п. 10.3 договору зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні.

Умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлені правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань (п. 10.2 договору).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що договорами від 01.02.2010р., 10.02.2010р., 01.10.2010р., 19.05.2011р. та 26.10.2012р. про внесення змін до договору оренди сторонами змінювались умови договору, зокрема, щодо зміни вартості майна і його оцінки, порядку розрахунку орендної плати, розміру орендної ставки, строку дії договору, який визначений сторонами до 11.02.2058р. включно.

Посилаючись на прийняття Постанови Кабінета Міністрів України від 14.09.2011р. №961, якою внесено зміни до Методики розрахунку орендної плати, зокрема, встановлено нову формулу розрахунку орендної плати та збільшено розмір орендних ставок, позивач звернувся до відповідача з листом №11-06-02-09066 від 25.07.2013р., в якому зазначив про необхідність внести відповідні зміни в договір та, починаючи з 20.09.2011р. визначити розмір орендної плати з урахуванням нової формули та нових орендних ставок, направивши також орендарю проект договору №6 про внесення відповідних змін.

Відповідач листом №01-02/1370 від 02.08.2013р. відмовився від прийняття запропонованих позивачем змін та від підписання договору №6.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є домовленістю двох або більше сторін.

Пунктом 3 ст. 3 ЦК України встановлено принцип свободи договору, який конкретизований у ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правомірно зазначили про можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

Разом з тим, для реалізації права сторони на зміну умов договору в судовому порядку необхідно враховувати момент, з якого зобов'язання можуть змінюватись.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 632 зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що станом, як на час ініціювання внесення запропонованих змін до договору оренди, так і на час розгляду справи, зобов'язання відповідача зі сплати орендної плати були виконані належним чином (що підтверджується платіжними дорученнями), а відтак дійшов до вірного та обґрунтованого висновку, що зобов'язання орендаря за спірний період вважаються припиненими.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем для визначення розміру орендної плати було використано оцінку станом на 31.08.2008р. та 30.04.2010р., що порушує п. 8 Методики, відповідно до вимог якої результати незалежної оцінки є чинними протягом шести місяців. Отже, розрахунок розміру орендної плати за запропонованим проектом змін є неприйнятним через невідповідність чинному законодавству, що регламентує визначення розміру орендної плати.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом), законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Аналогічне положення закріплено і в п. 2 ст. 284 Господарського кодексу України та відтворені в п. 10.2 спірного договору.

Відповідно до абз. 6 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005р. № 8-рп/2005 звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей особи, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Місцевий господарський суд, проаналізувавши умови договору №6 про внесення змін до договору оренди на укладенні якого наполягає позивач, правомірно зазначив, що останній фактично стосуються збільшення розміру орендної плати за даним договором, у зв`язку з чим погіршують становище відповідача як орендаря.

Апеляційним господарським судом не було враховано, що відхилення орендарем запропонованої пропозиції не може вважатися порушенням та мати наслідки примусового (у судовому порядку) внесення змін до договору оренди, оскільки відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що місцевий господарський суд, на відміну від апеляційної інстанції, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. у справі №905/7811/13 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Донецької області від 15.01.2014р. (складене 17.01.2014р.) у справі №905/7811/13 - залишенню без змін.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське" - задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. у справі №905/7811/13 - скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 15.01.2014р. (складене 17.01.2014р.) у справі №905/7811/13 - залишити без змін.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (83001, м. Донецьк, вул. Артема, 97, код ЄДРПОУ 13511245) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Орендне підприємство "Шахтоуправління "Благовіщенське" (86200, Донецька область, м. Шахтарськ, вул. Ленінградська, код ЄДРПОУ 35879173) - 852,60грн. витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Донецької області доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков