Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2014 року Справа № 901/458/13-г

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Скайд"на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 р. (головуючий суддя Фенько Т.П., судді Антонова І.В., Заплава Л.М.)у справі№ 901/458/13-г Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовомКримського республіканського виробничого підприємства "Кримтролейбус"доПриватного підприємства "Скайд",за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонду майна Автономної Республіки Крим,пророзірвання договору оренди,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачівне з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Кримське Республіканське виробниче підприємство "Кримтролейбус" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Приватного підприємства "Скайд" про розірвання договору оперативної оренди нежитлового приміщення, укладеного між сторонами 01.03.2002 р.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013 р. у справі № 901/458/13-г в позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2013р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013 р. у справі № 901/458/13-г скасовано, прийняти нове рішення, яким позов задоволено: розірвано договір оперативної оренди державного майна (нежитлове приміщення) від 01.03.2002 р. № 06-171/02-В, укладений між Державним кримським виробничим підприємством "Кримтролейбус" та Приватним підприємством "Скайд".

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 783 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційним судом було розглянуто справу за відсутності представника відповідача, не повідомленого про час та місце розгляду справи. Крім того, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку, що відповідачем не здійснювався ремонт орендованого приміщення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2002 р. між Державним кримським виробничим підприємством "Кримтролейбус" (орендодавець) та Приватним підприємством "Скайд" (орендар) укладений договір оперативної оренди державного майна (нежитлове приміщення) № 06-171/02-В.

На виконання умов спірного договору між сторонами було підписано акт приймання - передачі в оперативну оренду державного майна, а орендодавцем було зроблено розрахунок оплати за оренду державного нерухомого майна, згідно з яким орендна плата склала 555,00 грн. на місяць.

Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за оренду державного майна, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3.3 договору передбачено, що сплата орендної плати проводиться орендодавця щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним.

Відповідно до п. 4.1.6 договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з орендодавцем за орендований об'єкт.

Пунктом 4.1.4 передбачений обов'язок орендаря застрахувати орендоване майно.

Пунктом 7.1 договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Згідно з п. 8.2 договору умови договору зберігають свою силу протягом всього строку дії і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлюються правила, що погіршують стан орендаря.

Строк договору оренди визначений п. 8.1, за яким договір діє з 01.03.2002 р. по 01.03.2012 р. із наступною пролонгацією ще на 5 років.

Одним з прав орендодавця за спірним договором відповідно до п. 6.2.2 є розірвання договору оренди в односторонньому порядку у випадках невнесення орендної плати протягом 3 місяців, погіршення стану орендованого приміщення чи його використання не за цільовим призначенням (з попередженням орендаря за 1 місяць).

Згідно з п. 8.4 договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

01.01.2007 р. між орендодавцем та орендарем укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до розділу 1 "Предмет договору" спірного договору, а саме викладено його у іншій редакції: "Розділ 1. Предмет договору. Орендодавець передає, а орендатор приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення (далі - майно), площею 75,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Ялта, вул. Московська, 61, що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого визначена згідно з актом оцінки та складає за експертною оцінкою на 11.09.2000 р. 69.500,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення магазина (S = 54,5 м2, торгівля товарами, крім товарів підакцизної групи) та кафе (S = 21 м2, торгівля товарами підакцизної групи)".

Також доповнено спірний договір розділом "9. Додатки" у наступній редакції: "Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною та мають юридичну силу у випадку, якщо вони укладені (складені) у тій же формі, що і цей Договір. До цього договору додається розрахунок орендної плати (додаток 4)".

Відповідно до нового розрахунку орендної плати згідно з додатком 4 вартість орендної плати склала 1.057,70 грн.

Підставою для звернення КРВП "Кримтролейбус" до суду з позовною заявою про розірвання договору оренди визначено систематичне порушення відповідачем умов договору оренди.

Враховуючи, що договір оренди був укладений у 2002 році, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦКУРСР, ЦК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", інших законодавчих актів України.

Згідно з п. 4 та п. 9 Прикінцевих положень ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 01.01.2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Дана норма кореспондується з ч. 1 ст. 286 ГК України, якою передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Частиною 5 статті 762 ЦК України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначалось вище, п. 3.3 Договору передбачає, що сплата орендної плати проводиться орендодавцю щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним.

З урахуванням додаткової угоди від 01.01.2007 р. розмір орендної плати за базовий місяць (січень 2007 року) склав 1057,70 грн.

Відповідно до п. 4.1.6 договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з орендодавцем.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічні положення встановлені ст. 161 ЦК УРСР (на час укладення спірного договору) та ст. 526 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 269 ЦК УРСР наймодавець може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму, якщо наймач: 1) користується майном не відповідно до договору або призначення майна; 2) навмисно або з необережності погіршує стан майна; 3) не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, а за договором побутового прокату - протягом одного місяця, якщо більш короткі строки не установлені типовим договором; 4) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт лежить на обов'язку наймача.

Аналогічні правила встановлені ст.ст. 782, 783 Цивільного кодексу України.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно зі ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Приписами ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлені істотні умови договору оренди, однією з котрих визначена орендна плата з урахуванням її індексації.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю), а визначена ст. 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів, що відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній у постанові Пленуму № 12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи, зокрема, висновком судової економічної експертизи №205/13 від 27.11.2013 р., підтверджується, що відповідачем за період з січня 2010 року по грудень 2012 року зобов'язання з оплати орендної плати виконувались з порушенням умов спірного договору, а саме: відповідач не сплачував орендну плату у наступних місяцях: січень, лютий серпень, грудень 2010 року, квітень, липень, серпень 2011 року, січень - червень, листопад 2012 року.

При цьому апеляційним судом підставно не взято до уваги дані експертного дослідження щодо факту переплати орендної плати відповідачем за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. у сумі 2.759,84 грн., оскільки визначальним є саме критерій не проведення сплати орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Так, згідно з п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Беручи до уваги, що відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов'язань за спірним договором стосовно своєчасної оплати за майно, що орендується, апеляційний суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивача щодо розірвання договору оренди.

При цьому апеляційний суд підставно відхилив посилання відповідача на затримку сплати орендної плати у зв'язку з несвоєчасним виставлянням рахунків позивачем, оскільки з умов спірного договору не вбачається обов'язку орендодавця виставляти такі рахунки, навпаки п. 4.1.6 договору, із врахування положення п. 3.3, встановлює обов'язок орендаря своєчасно, тобто щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним, та в повному обсязі проводити розрахунки з орендодавцем за орендованим об'єктом.

Також колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що апеляційним судом було розглянуто справу за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи, виходячи з на наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи в ході апеляційного провадження неодноразово відкладався. У судове засідання, призначене на 23.12.2013 р., з'явилися представники позивача та третьої особи. Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Скайд" залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 р. у справі № 901/458/13-г - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков