ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/22639/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Могил С.К., Стратієнко Л.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЖитлово-будівельного кооперативу "Геолог-1"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.16у справі№910/22639/15господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доЖитлово-будівельного кооперативу "Геолог-1"простягнення заборгованостіза участю представників від:позивачаКирищука В. П. (дов. від 17.10.16),відповідачаКобилецького В.В. (дов. від 24.11.15), Луценко Н.В. (з/з від 28.10.92)В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Геолог-1", з урахуванням зменшення суми позовних вимог, про стягнення 162 392,61 грн., пені на суму 40 694,24 грн., інфляційних на суму 150 314,21 грн. та 3% річних на суму 13 133,31 грн., на загальну суму заборгованості 366 534,37 грн. за не виконання умов договору 17.04.00 №1030055 за період з 01.11.12 по 01.08.15.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.16 у справі №910/22639/15 (суддя Мельник В.І.) у задоволенні позов відмовлено повністю, оскільки, позивач у справі щорічно отримує субвенції щодо різниці у тарифах, а тому задоволення даного позову призведе до подвійного стягнення з відповідача.

За результатом апеляційного перегляду, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Власов Ю.Л., судді: Корсакова Г.В., Станік С.Р.) рішення місцевого суду скасовано. Позиція апеляційної інстанції обґрунтована порушенням покладеного на відповідача законом та договором обов'язку по своєчасній оплаті за використану ним теплову енергію, внаслідок чого, за період поставки з 01.11.12 по 01.08.15 у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 162 392,61 грн. відповідачем зазначена заборгованість на час розгляду справи місцевим судом сплачена не була, а тому нараховані штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, відповідач просив їх скасувати повністю, рішення місцевого суду залишити без змін. Мотивуючи касаційну скаргу, скаржник зазначив, що апеляційною інстанцією фактично проігноровані доводи відповідача про те, що позивач у справі отримає субвенції від держави та повторно (у подвійному розмірі за рахунок інфляції та пені) стягує з ЖБК заборгованість, яка виникла внаслідок різниці у тарифах. У результаті вказані ЖБК стають банкрутами, а ПАТ "Київенерго" отримає фактично потрійну плату за свої послуги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17.04.00 сторони уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №103-0055, предметом якого за п.1.1. договору є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п.2.2.1 договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію - у період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; у кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору.

Відповідно до п.п.2.3.1.-2.3.2. вказаного договору відповідач зобов'язався дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії у терміни та за тарифами, зазначеними у додатку №4.

Згідно з п.5.5. договору при відсутності приладів обліку або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена відповідачу, визначається позивачем як виняток - розрахунковим способом.

Згідно з п.1 додатку №4 до вказаного договору відповідач щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту №3 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п.3 додатку №4 сплату відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому у разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується відповідачем не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

На виконання умов вказаного договору позивач передав, а відповідач приймав теплову енергію, що підтверджується обліковими картками, відомостями обліку теплової енергії, проте відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував, не здійснював вчасно оплату отриманої теплової енергії.

26.04.13 між позивачем та відповідачем підписаний узагальнений розрахунок заборгованості перед позивачем за теплову енергію, згідно з яким за період з 2002 по 2010 роки наявна заборгованість на суму 73 377,72 грн.

Відповідно до виписки з рахунку враховуючи КЕКВ за 27.09.13 була перерахована дотація для погашення заборгованості за теплову енергію перед позивачем згідно узагальненого реєстру на суму 73 377,72 грн. Зазначені кошти були перераховані у погашення заборгованості за теплову енергію згідно узагальненого реєстру на сумі 73 377,72 грн.

25.03.15 відповідач направив на адресу позивача лист, в якому визнав наявність заборгованості на сумі 326 382,77 грн. та просив дозволити укласти договір реструктуризації заборгованості.

Таким чином, оскільки відповідач належним чином свої зобов'язання не виконував, не здійснював вчасно оплату отриманої теплової енергії, у зв'язку з чим за період поставки з 01.11.12 по 01.08.15 у нього виникла заборгованість на суму 162 392,61 грн. Крім того нараховані штрафні та фінансові санкції за не належне (невчасне і не повне) виконання зобов'язань за договором поставки по сплаті боргу, що і стало предметом розгляду даної справи.

Відмовляючи у задоволення позову, місцевий суд зробив висновок, що підстав для задоволення позову не вбачається, оскільки, у результаті щорічного складення позивачем, відповідачем та органами державної влади чи місцевого самоврядування зведених тристоронніх актів, в яких сторонами підтверджується різниця у тарифах, позивачу відшкодовується така різниця у вигляді субвенцій, на підставі постанови КМУ від 04.06.15 №375. А тому, задоволення даного позову призведе до подвійного стягнення з відповідача вказаних суми.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційна інстанція дійшла висновку про задоволення суми основної заборгованості у розмірі 162 392,61 грн., бо відповідач у порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по своєчасній оплаті за використану ним теплову енергію не здійснив, внаслідок чого, сума основного боргу підлягає задоволенню повністю. При цьому, причиною виникнення заборгованості по теплу є різниця між можливими фактичними витратами на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання) та фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими для населення тарифами (тобто різниця у тарифах) та відображеними у договірних відносинах.

Суд апеляційної інстанції вказав, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості, на підставі довідки, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору.

Проте, відповідачем не подано суду відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України доказів укладення відповідного договору про організацію взаєморозрахунків або звернення з метою його укладення та отримання субвенцій з державного бюджету.

Посилання відповідача щодо неврахування позивачем 73 377,72 грн. при розрахунку заборгованості, не прийняті судом апеляційної інстанції в якості доказу оплати за надані послуг у спірний період, оскільки зазначені кошти були перераховані позивачеві на погашення заборгованості за теплову енергію згідно узагальненого реєстру за період з 2002 по 2010 роки.

Перевіривши нарахування позивача, апеляційний суд частково задовольнив вимогу про стягнення пені на суму 40 694,24 грн., інфляційні на суму 144 174,17 грн., 3% річних на суму 13 133,31 грн. за період з 01.11.12 по 01.08.15 за розрахунком суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду та місцевого суду передчасними, зважаючи на таке.

Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.8 ЗУ "Про теплопостачання" державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Згідно ст.20 ЗУ "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці у порядку, встановленому законодавством.

На виконання ЗУ "Про Державний бюджет України на 2014 рік", КМУ була прийнята постанова від 29.01.14 №30, якою затверджено порядок та умови надання у 2014 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Пунктом 4 вказаної постанови передбачено, що підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості.

Посилаючись на вимоги вказаної постанови КМУ від 29.01.14 №30 та вказуючи на складання зведених тристоронніх актів, в яких сторонами підтверджується різниця у тарифах, що повинна бути відшкодована позивачу у вигляді субвенцій, місцевим судом не досліджувалося взагалі питання складання, витребовування та наявності у сторін цих актів.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ "Київенерго" і стверджуючи про категоричну відсутність доказів укладення відповідного договору (тристороннього акту) про організацію взаєморозрахунків або звернення з метою його укладення та отримання субвенцій з державного бюджету, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив лист ЖБК "Геолог-1" про намір і дозвіл укласти договір реструктуризації заборгованості за вказаний оспорюваний період, датований 25.03.15 та отриманий нарочно позивачем, про що міститься відповідний штамп ПАТ "Київенерго" (а.с.129 т.1). При цьому, залишаючи поза увагою відповідні погоджувальні, ігноруючи або категоричні дії/бездіяльність з боку позивача щодо реагування на вказаний лист про намір укласти тристоронній договір про реструктуризації боргу відповідно до положень вказаної постанови КМУ від 29.01.14 №30.

Крім того, право на справедливий суд, передбачене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це, зокрема, і право на обґрунтоване рішення. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст.32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У той же час, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України (положення ст. 1117 ГПК України не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями). Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Геолог-1" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.16 та рішення господарського суду міста Києва від 25.01.16 у справі №910/22639/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді С. К. Могил

Л. В. Стратієнко