Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2014 року Справа № 922/3736/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівЄвсікова О.О., Кролевець О.А. (доповідач у справі), Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 р. у справі № 922/3736/13 господарського суду Харківської областіза позовомЗаступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі: 1. Харківської міської ради, 2. Державної екологічної інспекції у Харківській областідоХарківського спеціалізованого будівельно-монтажного управління Публічного акціонерного товариства "Млинмонтаж"простягнення 1 661 815,13 грн.за участю представників:

прокуратури: Томчук М.О.

позивача-1: не з'явився

позивача-2: не з'явився

відповідача: Віскунов О.В.

в с т а н о в и в :

Заступник прокурора Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Державної екологічної інспекції у Харківській області (далі - Інспекція) з позовом до Харківського спеціалізованого будівельно-монтажного управління Публічного акціонерного товариства "Млинмонтаж" (далі - Товариство) про стягнення 1 661 815,13 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме засмічення земельної ділянки будівельними та побутовими відходами.

Позовні вимоги мотивовані нормами ст. ст. 17, 33 Закону України "Про відходи", ст. ст. 35, 46 "Про охорону земель", ст. ст. 20, 55, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та положеннями "Методики визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства" (наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 р. № 171 із змінами, внесеними Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 р. № 149; далі - Методика № 171).

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.10.2013 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2014 р. скасовано рішення господарського суду Харківської області від 14.10.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 р., а справу № 922/3736/13 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.2014 р. (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними з огляду на відсутність протоколу про адміністративне правопорушення як необхідної підстави для здійснення розрахунку розміру шкоди. Також суд, з посиланням на описову та мотивувальну частини постанови Жовтневого районного суду міста Харкова від 29.10.2012 р. у справі № 2012/5698/2012 (1/2012/696/2012), дійшов висновку, що шкоду в розмірі 1 661 815,13 грн. відшкодовано, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 р. (судді Черленяк М.І., Бондаренко В.П., Ільїн О.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.08.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивачі не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог Закону України "Про відходи" Товариством, за результатами якої складено відповідний Акт № 366/09-18 від 17 - 20.04.2012 р.

Під час проведення Інспекцією перевірки встановлено, що на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Чуваська, 8, на якій здійснює свою діяльність Товариство, розміщено відходи I класу небезпеки - люмінесцентні лампи, III класу небезпеки - лампи розжарювання відпрацьовані, IV класу небезпеки - тверді побутові відходи та сміття з території, за відсутності відповідних дозволів та лімітів на розміщення відходів, що є порушенням ст. ст. 32, 33 Закону України "Про відходи". Також перевіркою встановлено, що первинний облік утворення, збору, зберігання та руху відходів по формі № 1-ВТ, що утворюються, зберігаються та видаляються, Товариством не ведеться, статистична звітність по формі № 1-відходи не здається, що є порушенням ст. 17 Закону України "Про відходи".

Також при проведенні перевірки Інспекцією виявлено розміщення будівельних та твердих побутових відходів на відкритій земельній ділянці загальною площею 175,74 кв.м., що зафіксовано відповідним актом обстеження засміченої земельної ділянки від 17.04.2012 р. № 366/09-18 засм1, складеним Інспекцією.

З метою усунення вказаних порушень природоохоронного законодавства Інспекцією внесено відповідачу припис № 03-27/92 від 24.04.2012 р.

На підставі Акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, у відповідності з положеннями Методики № 171, Інспекцією здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних відповідачем державі внаслідок засмічення на відкритому ґрунті будівельними та побутовими відходами земельних ділянок площею 23,94 кв.м. та 151,8 кв.м., який дорівнює 1 661 815,13 грн., стягнення яких є предметом спору у даній справі.

Колегія суддів оцінює висновки судів як необґрунтовані з огляду на наступне.

Статтею 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, забезпечувати захист земель, у тому числі, від засмічення.

Будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення, є відходами згідно з ст. 1 Закону України "Про відходи".

Вимоги щодо зберігання та видалення відходів встановлено статтею 33 Закону України "Про відходи". Так, згідно з приписами ч. 4 ст. 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Відповідно до ч. 7 ст. 33 Закону України "Про відходи" забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у тому числі побутових у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про охорону земель" на підприємства, установи, організації, а також громадян, діяльність яких пов'язана з накопиченням відходів, покладено обов'язок забезпечувати своєчасне вивезення відходів на спеціальні об'єкти, що використовуються для їх збирання, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Заборону ведення будь-якої господарської діяльності, пов'язаної з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів закріплено нормами ст. 32 Закону України "Про відходи".

Несанкціоноване скидання і розміщення відходів заборонено (ст. 33 Закону України "Про відходи"). Недопущення зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах віднесено п. з) ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи" до обов'язків суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами.

Стаття 43 Закону України "Про відходи" закріплює, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ст. 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для звернення прокурора з позовом стало вчинення відповідачем правопорушення, зафіксованого Актом перевірки дотримання вимог Закону України "Про відходи" № 366/09-18 від 17 - 20.04.2012 р. з додатком - актом обстеження засміченої земельної ділянки від 17.04.2012 р. № 266/09-08-засм1.

Процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначено Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 р. № 464 (далі - Порядок № 464).

Пунктом 1.4 Порядку № 464 визначено, що акт перевірки - документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Відповідно до п. 4.13 Порядку № 464 в редакції, чинній на час проведення Інспекцією перевірки дотримання вимог Закону України "Про відходи" Товариством, за результатами проведеної перевірки, в тому числі спільної з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається акт перевірки вимог природоохоронного законодавства.

Не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами (п. 4.14 Порядку № 464).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що при розгляді справ судам слід в першу чергу встановлювати, чи мало місце правопорушення, основним доказом чого є зафіксований факт правопорушення в акті перевірки, який відповідно до п. 1.4 Порядку № 464, є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Крім того, факти забруднення (засмічення) земель, відповідно до п. 3.3 Методики № 171, встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель.

Порядок визначення розмірів шкоди, завданої засміченням земель, визначено розділом 5 Методики № 171. Так, згідно з п. 5.1 Методики № 171 розміри шкоди внаслідок засмічення земель обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель, протягом шести місяців з дня виявлення.

Отже, за приписами п. п. 3.3 та 5.1 Методики № 171 факт засмічення земель встановлюються окрім актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення також на підставі інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель.

Колегія суддів зазначає, що з вищенаведених приписів чинного законодавства України не вбачається, що відсутність протоколу про адміністративне правопорушення унеможливлює притягнення винної особи до цивільної відповідальності за забруднення чи засмічення земельної ділянки. Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про неможливість встановлення факту здійснення відповідачем правопорушення з огляду на відсутність протоколу про адміністративне правопорушення є помилковим.

Також колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на описову та мотивувальну частини постанови Жовтневого районного суду міста Харкова від 29.10.2012 р. у справі № 2012/5698/2012 (1/2012/696/2012) як на доказ відшкодування шкоди в розмірі 1 661 815,13 грн.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно ж до вимог, які ставляться до судового рішення, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, чого у даному випадку судами дотримано не було.

Однак, господарськими судами, всупереч приписам ст. ст. 43, 11112 ГПК України, не досліджено належним чином питання щодо відшкодування Товариством або ОСОБА_7 завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства шкоди.

Колегія суддів також звертає увагу, що Інспекцією було проведено перевірку дотримання вимог Закону України "Про відходи" саме Товариством, за результатами якої встановлено порушення вимог природоохоронного законодавства саме Товариством.

При цьому слід зазначити, що за приписами статті 56 Закону України "Про охорону земель", статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища, у тому числі земельних ресурсів.

Тому закриття кримінального провадження відносно директора Товариства за наявності доказів, які підтверджують факт засмічення земель саме внаслідок дій Товариства не може бути підставою для звільнення останнього від цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам.

Також колегія суддів касаційної інстанції повторно звертає увагу на те, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що складений Інспекцією Акт № 366/09-18 від 17 - 20.04.2012 р. в установленому законом порядку оскаржено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, судами попередніх інстанцій не було враховано вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.03.2014 р. про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Пунктом 3 частини 1 статті 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2014 р. у справі № 922/3736/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяО. Євсіков СуддіО. Кролевець О. Попікова