Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 911/357/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Попікової О.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року

у справі № 911/357/13-г

господарського суду Київської області

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України"

до Приватно-орендної агрофірми "Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України

про визнання правочину недійсним

за участю представників

позивача - Макаренко В.А.

відповідача - Соколов А.О., Пархомчук Р.І.

третьої особи - Білопольська Н.А.

ВСТАНОВИВ:

Державне сільськогосподарське підприємство "Головний селекційний центр України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватно-орендної фірми "Україна" про визнання недійсним Договору про надання послуг № 1 (51/2010), укладеного 31 березня 2010 року між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду Київської області від 15 квітня 2013 року (суддя Щоткін О.В.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року (судді Тарасенко К.В., Корсакова Г.В., Сулім В.В.) у справі № 911/357/13-г позовні вимоги задоволені повністю, визнано недійсним договір про надання послуг за № 1 (51/2010), укладений 31 березня 2010 року між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" з моменту укладення та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Приватно-орендна агрофірма "Україна" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Київської області від 15 квітня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 березня 2010 року між Приватно-орендною агрофірмою "Україна" (виконавець) та Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" (замовник) було укладено договір про надання послуг №1 (51/2010).

Відповідно до умов Договору, з метою залучення ресурсів і фахівців для організації та виконання бізнес-процесів (робіт (послуг) у рослинництві), концентрації ресурсів і зусиль на ключових напрямах діяльності, економії витрат на реалізацію завдань та проектів, істотного зниження ризиків (операційних, фінансових, управлінських, облікових та ін. бізнес-ризиків) та досягнення замовником господарських цілей: по вирощуванню сільськогосподарських товарів (кукурудзи, пшениці, ріпаку, сої, соняшнику, ті ін.) на всіх площах, які обробляє замовник; торгівлі (продажу) зерном, насінням та кормами для тварин; заготівлі, виробництва та переробки сільськогосподарських товарів (продукції), замовник замовляє, а виконавець зобов'язується надавати послуги у рослинництві та послуги супутні веденню сільськогосподарської діяльності, а саме: передпосівна підготовка полів і насіння сільськогосподарських культур; посів і садіння сільськогосподарських культур; обприскування сільськогосподарських культур; надання послуг із збирання врожаю та підготування продукції до первинної реалізації: очищення, різання, сортування, сушіння, дезінфекція, покривання воском, полірування, пакування, лущення, замочування, охолодження чи пакування навалом включно з фасуванням у без кисневому середовищі; захист рослин від хвороб і шкідників; агрохімічне обслуговування; надання послуг сільськогосподарською технікою разом з обслуговуючим персоналом; збирання врожаю та його складування (брикетування); проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин; пакування та підготовка до продажу, в тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції; зберігання сільськогосподарської продукції; надання послуг з використання сільськогосподарської техніки; знищення бур'яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин; надання консультативних послуг з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління.

Згідно з п. 1.3 Договору замовник задля як найскорішого та ефективного досягнення своїх господарських цілей, враховуючи згоду, зацікавленість та відповідний досвід виконавця, бере на себе безумовне та безвідкличне зобов'язання доручити виключно виконавцю реалізувати (продати) сільськогосподарську продукцію (товари) з врожаю, зібраного за цим договором виконавцем, на умовах Договору комісії, узгоджених Сторонами не пізніше дати підписання цього Договору.

Положеннями п. 8.1 Договору сторони погодили, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року.

Розцінки за виконані роботи (послуги) визначені в додатку № 2 до Договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання цього договору Державним сільськогосподарським підприємством "Головний селекційний центр України" 01 серпня 2010 року надано Приватно-орендній агрофірмі "Україна" технічне завдання на 2010-2011 рр., з якого вбачається, що замовник замовляє виконавцю виконати частину обумовлених договором послуг на площі 954 га земельної ділянки, зокрема, щодо вирощування кукурудзи, сої, озимого ріпаку, озимої пшениці, вівса.

У відповідності до п.п. 2.4-2.6 Договору вартість наданих послуг зазначається в актах наданих послуг, які підписуються сторонами.

Розрахунки за цим Договором проводяться в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахуванням замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця та/або шляхом надання замовником виконавцю за Актом приймання-передачі сільськогосподарської продукції (товарів) та/або шляхом припинення зобов'язань зарахуванням чи за домовленістю Сторін.

Після підписання Акту наданих послуг оплата наданих за цим Договорам послуг здійснюється замовником не пізніше 3-х (трьох) днів після підписання Акту наданих послуг. Оплата наданих за цим Договором послуг вважається здійсненою замовником у разі погашення зобов'язань замовника за цим Договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог чи за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 3.1 Договору після підписання акту надання послуг оплата наданих за цим договором послуг здійснюється замовником не пізніше 3 днів після підписання акту наданих послуг. Винна особа несе відповідальність згідно умов договору та чинного законодавства.

Суди попередніх інстанцій визнали договір недійсним з моменту укладення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 277 Цивільного кодексу України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Застосовуючи вищезазначені приписи суди попередніх інстанцій не зазначили, необхідність наявності якого саме дозволу (ліцензії) мало передувати укладенню спірного договору, крім того судами не з'ясовано чи у позивача був відсутній відповідний дозвіл на момент вчинення правочину та чи на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, позивач отримав ліцензію.

У відповідності до Статуту Державного сільськогосподарського підприємства "Головний селекційний центр України", останнє перебуває у загальнодержавній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики (орган управління майном).

Статутом підприємства також визначено, що його керівник самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції Органу управління майном та інших органів управління цього підприємства.

В свою чергу, керівник підприємства укладає договори на виконання робіт, пов'язаних із здійсненням програм селекції у скотарстві України, а також інші договори та угоди.

Згідно з розділом 8 Статуту, основним узагальнюючим показником фінансових результатів діяльності підприємства є прибуток. Прибуток направляється на розвиток виробництва, соціальний розвиток, матеріальне заохочення та інші цілі.

Пунктом 5 ст. 75 Господарського кодексу України визначено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Однак, судами не встановлено яке саме майно, що належить до основних фондів передавалось позивачем відповідачу та згоду якого органу управління необхідно було отримати для укладення спірного договору.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 року № 921 "Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (в редакції станом на момент укладення спірного Договору), державна закупівля - придбання товарів, робіт і послуг за державні кошти в установленому цим Положенням порядку.

Договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари, в тому числі на умовах лізингу, за державні кошти.

Пунктом 9 зазначеної постанови № 921 передбачено, що замовник - розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в установленому цим Положенням порядку. Пунктом 18 Постанови, розпорядники державних коштів - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи та організації, визначені Конституцією України і законодавством, підприємства, а також підприємства, установи чи організації, уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань і здійснення платежів.

Для застосування вищезазначених норм судам необхідно зазначити чи спірний договір підпадає під категорію державних закупівель та з'ясувати яким саме чином відбувається фінансування позивачем договірних зобов'язань.

Крім того, судам необхідно з'ясувати чи зобов'язання за цим договором виконувалось відповідачем та чи можливо здійснити правові наслідки у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції).

А також, судам необхідно з'ясувати чи до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 3 пункту 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, а саме повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід приймати до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватно-орендної агрофірми "Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2014 року та рішення господарського суду Київської області від 15 квітня 2013 року скасувати.

3. Справу № 911/357/13-г передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О. В. Попікова

С. С. Самусенко