Постанова ВГСУ від 13.03.2014 року у справі №5002-33/71-2012

Друк

Пошук

328

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.03.2014 року у справі №5002-33/71-2012

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 року Справа № 5002-33/71-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача, відповідача, третіх осіб: не з'явились, повідомлені належно касаційну скаргуПриватного підприємства Фірми "Авеста"на постановуСевастопольського апеляційного господарського судувід22.01.14у справі№5002-33/71-2012 Господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомПриватного підприємства Фірми "Авеста"до треті особиСімферопольської міської ради 1. Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційне об'єднання Центрального району міста Сімферополя" 2. Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по охороні культурної спадщинипровизнання права власності

Приватне підприємство Фірма "Авеста" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом Сімферопольської міської ради про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 234,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Сімферополь , вул. Пушкіна,7, літера "А". В обґрунтування позову, позивач посилався на те, що ним за власні кошти та за згодою наймодавця здійснені невід'ємні поліпшення спірного орендованого майна внаслідок чого було створено нову річ, вартість якої перевищує вартість існуючої раніше. Відтак, позивач вважав, що він за приписами частин 4 статей 332 та 778 Цивільного кодексу України набуває права власності на таке майно.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.02.12 (суддя Радвановська Ю.А.) в позові відмовлено. Господарський суд виходив з недоведеності позивачем факту введення новоствореного майна в експлуатацію та його державної реєстрації. Суд дійшов висновку про те, що згода на поліпшення об'єкта оренди, як то передбачено пунктом 7 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом Фонду Державного майна України №1523 від 03.10.06, орендодавцем не надавалася.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.01.14 (судді: Балюкова К.Г., Плут В.М., Гонтар В.І.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Апеляційний господарський суд визнав недоведеним матеріалами справи факт створення позивачем нової речі внаслідок проведення ремонтних робіт на спірному об'єкті.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Приватне підприємство Фірма "Авеста", в якій просить скасувати судові рішення у справі та задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на порушення судами приписів статей 331, 778 Цивільного кодексу України, статей 4, 43, 41, 42 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на тому, що позивачем за згодою наймодавця були здійснені невід'ємні поліпшення спірного орендованого майна внаслідок чого створено нову річ, а тому позивач за приписами статті 778 Цивільного кодексу України набуває права власності на таке майно. Він також посилається на те, що при прийнятті спірного майна в оренду його неможливо було використовувати за призначенням і лише після здійснення всіх поліпшень позивач зміг використовувати приміщення під магазин.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне.

Апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 31.01.92 між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Центрального району міста Сімферополя - орендодавцем та Фірмою "Авеста" (правонаступником якої є Приватне підприємство Фірма "Авеста") - орендарем був укладений договір оренди нежитлових приміщень №41. За умовами цього договору позивачу в оренду були передані нежитлові приміщення, загальною площею 92,5 кв.м, розташовані у м. Сімферополь, на вул. Пушкіна, 7. Крім того, 18.05.98 між Житлово-експлуатаційним об'єднанням Центрального району міста Сімферополя - орендодавець та Фірмою "Авеста" - орендарем був укладений договір оренди нежитлових приміщень №39, за яким останньому передані в оренду нежитлові приміщення, загальною площею 192,0 кв.м, на вул. Пушкіна, 7, у м. Сімферополі. Установлено судом апеляційної інстанції і те, що згідно з рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.04.07 у справі № 2-21/18539-2006 було продовжено дію договору оренди №41 2 до 31.01.12 та договору оренди №39 до 18.05.13. Приватне підприємство Фірма "Авеста" посилається на те, що ним за власні кошти та за згодою орендодавця було зроблено невід'ємні поліпшення орендованого майна на загальну суму 276214,80 грн. Відтак, як вважає позивач, внаслідок проведення реконструкції і ремонту орендованого майна у нього виникло право власності на спірну нерухомість. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Приватного підприємства Фірми "Авеста" заявлена до Сімферопольської міської ради про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення, загальною площею 234,5 кв.м, розташоване у м. Сімферополь на вул. Пушкіна,7, літера "А". Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За приписами статті 778 цього ж Кодексу наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містить і стаття 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якою орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переобладнання, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, у розумінні приписів наведених норм, у разі, коли внаслідок здійснених наймачем поліпшень орендованого майна було створено нову річ, тобто річ, яка має істотно інші ознаки у порівняні із попереднім об'єктом найму, то наймач стає її співвласником, якщо інше не встановлено договором оренди або законодавством. В процесі розгляду спору апеляційним господарським судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач звертався до орендодавця і просив його надати згоду на проведення ремонту та реконструкції спірного орендованого майна. Установлено апеляційним господарським судом і те, що орендодавець надав згоду лише на здійснення ремонту і реконструкції. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди установили, що внаслідок проведеної реконструкції спірних приміщень у ході їх ремонту в межах існуючої капітальної будівлі позивачем не було створено нової речі, право власності на яку може бути визнано за ним на підставі приписів частини 4 статті 778 Цивільного кодексу України. Окрім цього, судом апеляційної інстанції було враховано те, що підстав набуття права власності на спірне майно не містять і умови договорів оренди, натомість вони забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно (пункти 16 договорів). Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються обставинами установленими судом апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.