Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 901/3258/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарствана рішеннягосподарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 р.та постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 р.у справі № 901/3258/13 господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомСакського міжрайонного управління водного господарствадо1. акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2", 2. приватного підприємства "Кримфудекспорт"провизнання угоди недійсноюв судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Калабська С.В. (дов. від 07.02.2014р.);

відповідача 1: не з`явилися;

відповідача 2: не з`явилися;

УСТАНОВИВ:

Сакське міжрайонне управління водного господарства звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2", приватного підприємства "Кримфудекспорт" в якому просить суд визнати недійсним договір від 16.11.2012 №256 про переведення боргу за договором №88 про надання послуг з постачання дніпровської води від 08.05.2012, укладений між акціонерним товариством з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2", приватним підприємством "Кримфудекспорт" та Сакським міжрайонним управлінням водного господарства.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідачі уклали договір про переведення боргу за договором № 88 про надання послуг з постачання дніпровської води від 08.05.2012 року без наміру реального його виконання та навмисне ввели позивача в оману щодо платоспроможності приватного підприємства "Кримфудекспорт".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 року (суддя: Мокрушин В.І.) у справі №901/3258/13 у позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивачем не надані належні докази в підтвердження заявлених позовних вимог. Невиконання сторонами договору про переведення боргу не є підставою для визнання його недійсним.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 р. (головуючий суддя: Заплава Л.М., Антонова І.В., Градова О.Г.), апеляційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства залишено без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 року у справі № 901/3258/13 залишено без змін.

Сакське міжрайонне управління водного господарства подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням пояснень від 11.03.2014р. №203-08/18 до касаційної скарги), в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 року у справі №901/3258/13, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД ГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2" надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.05.2012 року між Сакським міжрайонним управлінням водного господарства (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2" (замовник) укладено договір №88 про надання послуг з постачання дніпровської води.

Згідно п.1 договору постачальник бере на себе зобов'язання забезпечити подачу води з точок водовиділу на міжгосподарській меліоративній мережі до внутрігосподарської меліоративної мережі замовника - для поливу сільськогосподарських культур на умовах цього договору у випадку відсутності заборгованості за послуги з подання води та використаної електроенергії за попередні роки. Замовник зобов'язаний здійснити оплату вартості послуг з постачання отриманих обсягів води та використаної електроенергії на умовах цього договору.

16.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2" (первісний боржник), приватним підприємством "Кримфудекспорт" (новий боржник) та Сакським міжрайонним управлінням водного господарства (кредитор) укладено договір про переведення боргу №256 за договором №88 про надання послуг з постачання дніпровської води від 08 травня 2012 року.

Згідно п.2 даного договору первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 455520,19 грн., що виник на підставі основного договору, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між кредитором та первісним боржником, який є невід'ємною складовою частиною даного договору. Новий боржник зобов'язаний сплатити зазначену суму кредитору не пізніше 10.12.2012 або на інших умовах, визначених в додатковій угоді до цього договору, яка укладається між новим боржником та кредитором без участі первісного боржника.

Відповідно до п.3 договору Кредитор не заперечує проти заміни первісного боржника новим боржником в основному договорі і, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених договором, а також на внесення змін до основного договору в частині заміни компанії "Замовника" - ТОВ "АСТОН ЛЛОЙД АГРИКАЛЧЕРЕЛ КОМОДИТИЗ 2" за основним договором на відповідні данні та реквізити нового боржника (замовника за основним договором) - приватне підприємство "Кримфудекспорт".

Пунктом 4 договору встановлено, що з моменту підписання між сторонами даного договору про перевід боргу, новий боржник стає повноправним правонаступником усіх прав та обов'язків первісного боржника за основним договором, у тому числі, як боргу зазначеного в п.2 цього договору, так і будь-яких майбутніх зобов'язань, Нового боржника перед кредитором за цим договором та/або основним договором.

Згідно п.5 договору сторони домовились, що з моменту підписання ними цього договору кредитор та/або новий боржник не будуть мати до первісного боржника матеріальних чи інших претензій щодо усіх та будь-яких аспектів основного договору, пов'язаного з ним боргу, а також, щодо первісного боржника не буде виникати чи застосовуватись право регресу за будь-якими зобов'язаннями сторін, включно з двостороннім зобов'язанням нового боржника та кредитора укласти додаткову угоду до цього договору, зазначену в п.2 даного договору.

Відповідно до пункту 8 строк договору починає свій перебіг з 16.11.2012р. та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання у повному обсязі цього договору сторонами.

Із невиконанням приватним підприємством "Кримфудекспорт" умов даного договору щодо оплати заборгованості Сакське міжрайонне управління водного господарства звернулось до суду з позовом до приватного підприємства "Кримфудекспорт" про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.04.2013р. у справі №901/967/13-г позов задоволено. Вирішено стягнути з приватного підприємства "Кримфудекспорт" на користь Сакського міжрайонного управління водного господарства борг за договірними зобов'язаннями у сумі 455520,19 грн., пеню у сумі 13633,48 грн., штраф за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань у сумі 31886,41 грн. та судовий збір у сумі 10020,80 грн.

Проте, в ході примусового виконання вказаного рішення Залізничним ВДВС Сімферопольського МУЮ АРК встановлено відсутність грошових коштів на рахунках боржника в банківських закладах та відсутність нерухомого майна, зареєстрованого за приватним підприємством "Кримфудекспорт", про що свідчить лист Сімферопольського МУЮ АР Крим № 4907/03-14 від 16.07.2013 року, що й стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про переведення боргу. Дані правовідносини регулюються цивільним кодексом України, господарським кодексом України та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений другою особою тільки за згодою кредитора.

Згідно ч.1 ст.528 Цивільного кодексу України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому випадку кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215 216 ЦК України, статтями 207 208 ГК України. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, підстави недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України, якою обумовлено, що такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова Пленуму № 11) у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Також, пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно (надані послуги) такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Правові наслідки порушення зобов'язання визначені статтею 611 Цивільного кодексу України і передбачають, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Заявляючи позов, позивач посилався на ст.ст. 230, 234 ЦК України, які передбачають оману та фіктивність правочину, однак в обґрунтування омани та фіктивності правочину посилався на гарантійний лист приватного підприємства "Кримфудекспорт", яким гарантувалась оплата по договору переводу боргу, та невиконання цього договору переводу боргу. Інших доказів в обґрунтування позову суду не надано.

За таких обставин, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання сторонами договору не є підставою для визнання його недійсним, а отже у суду відсутні правові підстави для визнання договору недійсним з підстав, наведених позивачем у своєму позову, та задоволення позову.

Доводи скаржника, які по суті стосуються переоцінки обставин справи та доказів у справі, були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано ними відхилені, не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі. Так, відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, а тому оскаржувані рішення та постанова залишаються без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сакського міжрайонного управління водного господарства залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.10.2013 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 р. у справі № 901/3258/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.