Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року Справа № 910/5187/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіністерства оборони Українина постанову та на рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року господарського суду міста Києва від 22.05.2015 рокуу справі господарського судуміста Києваза позовомМіністерства оборони Українидотовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс"простягнення 62 899,20 грн.,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з"явився,- відповідача:Мироновська А.О.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Міністерство оборони України звернулось до господарського суду міста Києва з позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" про стягнення 62 899,20 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договору закупівлі товару за державні кошти № 343/3/23 від 27.11.2014р. щодо поставки товару у строки, визначені договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2015 року (суддя Мельник В.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року (колегія суддів у складі: Куксова В.В. - головуючого, суддів: Гончарова С.А., Шаптали Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду від 22.05.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 27.11.2014р. між Міністерством оброни України (замовник) та ТОВ "Укрінтросервіс" (постачальник) укладено договір № 343/3/23 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався до 20.12.2014 року поставити інструменти та прилади вимірювальні, контрольні та випробувальні, інші (26.51.6) (прилади ПЗК-10 (ПЗУ) до автокранів)- 3 найменування у асортименті, кількості та за цінами зазначеними в Специфікації постачання товарів, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Згідно з пунктом 5.1 Договору постачання товарів здійснюється після підписання Договору Відповідачем до 20.12.2014 року.

Ціна договору становить 936000,00 грн., в т.ч. ПДВ (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору, сторони беруть на себе зобов'язання виконувати всі умови цього Договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та договором.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення терміну виконання зобов'язання з відповідача стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів або за відмову від постачання, додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вказаної вартості.

В пункті 10.1 договору сторони погодили строк дії до 31.12.2014р., а з питань розрахунків - до повного виконання сторонами зобов"язань по цьому договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору відповідачем лише частково виконано своє зобов'язання за договором, а саме 19.12.2014 поставлено позивачу 2 одиниці товару на суму 31 200,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі №1.

Таким чином, не виконаним залишилось зобов'язання відповідача за договором з поставки 48 одиниць товару на суму 898 560,00 грн.

Порушення відповідачем строків поставки, обумовлених договором стало підставою для звернення позивача з претензією до відповідача з вимогою про сплату ним на підставі п.7.3 договору пені у розмірі 9884,16 грн. та штрафу у розмірі 62 899,20 грн.

ТОВ "Укрінтросервіс" сплатило Міністерству оборони України 9884,16 грн. пені за порушення строків поставки товару; від сплати штрафу відповідач відмовився.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо поставки товару у строки, передбачені договором стали підставою для нарахування позивачем штрафу відповідно до п.7.3 договору у розмірі 62899,20 грн., стягнення яких є предметом спору у даній справі.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог виходили з того, що з моменту, коли відповідач мав поставити товар - 20.12.2014р., і до закінчення дії договору не пройшло 30 днів, а тому відповідач після закінчення дії договору не мав права здійснювати поставку, внаслідок чого відсутнє прострочення понад 30 днів за межами дії договору.

Проте, з такими висновками попередніх судових інстанцій колегія суддів не може погодитись враховуючи наступне.

Згідно з ч.2 ст. 11 ЦК України договори є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ст. 712 ЦК України передбачено, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 500 ЦК України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведені у главі 50 ЦК України, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.

Отже, враховуючи системний аналіз вказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, що строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожним.

Саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину, зокрема щодо поставки товару та не звільняє сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі №904/5381/14).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону, висновок попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу, нарахованого на підставі п.7.3 договору, за неналежне виконання ним своїх зобов'язань щодо поставки товару у строки, обумовлені договором.

За вказаних обставин, судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті при неправильному правозастосуванні норм матеріального права, при цьому колегія суддів враховуючи, що судами попередніх інстанцій було повністю встановлено всі обставини справи, які мають значення для даної справи вважає за можливим не направляти справу на новий розгляд, а прийняти нове рішення.

Поряд з цим, колегія суддів враховує наступне.

Згідно п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з загальними нормами, які визначають підстави для такого зменшення.

Так, відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Окрім того, згідно ч.2 відповідної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У даній справі обставиною, яка має істотне значення і заслуговує на увагу при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки, є те, що вказаним порушенням позивачу не заподіяно збитків, у розмірі, який є рівним заявленому розміру неустойки або більше такого розміру, а тому суд вважає за можливе зменшити розмір штрафу до 12579,84 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у повному обсязі, без врахування зменшення.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2015 року у справі №910/5187/15-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" на користь Міністерства оборони України 12579,84 грн. штрафу.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтросервіс" на користь Міністерства оборони України 1827,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 438,48 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази, згідно зі ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова