Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року Справа № 925/483/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі)розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києвана рішення господарського суду Черкаської області від 08.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. у справі № 925/483/13 господарського суду Черкаської областіза позовомЧеркаського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Черкаській областідоСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко"простягнення 31 486,20 грн.за участю представників:

прокуратури: Сіромашенко Р.Л.

позивача: не з'явився

відповідача: Головня С.Д.

в с т а н о в и в :

Черкаський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Черкаській області (надалі - "Інспекція") до господарського суду Черкаської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агроко" (надалі - "СТОВ "Агроко") про стягнення 31 486,20 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, а саме самовільного використання водних ресурсів.

Позовні вимоги мотивовані нормами статей 40, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 44, 48, 49, 111 Водного кодексу України та положеннями Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389; надалі - "Методика № 389").

Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.10.2013 р. (суддя Анісімов І.А.) позов задоволено повністю та стягнуто з СТОВ "Агроко" на користь Мельниківської сільської ради Чорнобаївського району 31 486,20 грн. шкоди, а в доход Державного бюджету України - 1 720,50 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності здійснення відповідачем забору підземних вод із свердловини у період з 01.01.2012 р. по 29.02.2012 р. за відсутності дозволу, що дає підстави для задоволення позовних вимог на підставі норм законодавства, вказаних прокурором в якості нормативного обґрунтування позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (судді Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В., Кропивна Л.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що факт вчинення відповідачем правопорушення не доведено, оскільки відповідач, в силу приписів статей 21, 23 Кодексу України про надра, мав право видобувати підземні прісні води без спеціальних дозволів, а тому підстави для застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення збитків в розмірі 31 486,20 грн. відсутні. Підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції стало неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 08.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства СТОВ "Агроко", на підставі якої складено Акт від 29.02.2012 р.

Під час проведення перевірки Інспекцією встановлено, що СТОВ "Агроко", в порушення вимог статей 48, 49 Водного кодексу України, у період з 01.01.2012 р. по 29.02.2012 р. здійснювало самовільне водокористування за відсутності дозволу на спеціальне водокористування.

Судами, з посиланням на довідку СТОВ "Агроко" № 217 від 29.02.2012 р., встановлено, що кількість використаної відповідачем води у період з 01.01.2012 р. по 29.02.2012 р. становить 970 м3.

Інспекцією, у відповідності з положеннями Методики № 389, здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних СТОВ "Агроко" державі внаслідок порушення вимог чинного природоохоронного законодавства за період з 01.01.2012 р. по 29.02.2012 р., який дорівнює 31 486,20 грн., стягнення яких є предметом позову у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, в свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що забір води - це вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них.

В той же час, забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів є спеціальним водокористуванням згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України.

Водокористувачі, в силу п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 Водного кодексу України, зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Колегія суддів зазначає, що ч. ч. 2, 3 ст. 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Отже, законом передбачено наявність спеціальних нормативних актів, які пов'язані з відносинами, що виникають під час водокористування. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а й іншими законодавчими актами, зокрема Кодексом України про надра.

Надра, згідно з ст. 1 Кодексу України про надра, - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Відповідно до ст. 6 Кодексу України про надра корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з Переліком корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994 р. (надалі - "Постанова № 827"), підземні прісні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Визначення корисних копалин як копалин загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання.

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

За приписами ст. 21 Кодексу України про надра в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях.

Разом з тим, статтею 23 Кодексу України про надра в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

При цьому, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, стаття 23 Кодексу України про надра не конкретизує, без яких саме спеціальних дозволів землевласники і землекористувачі мають право видобувати підземні води, а відтак, таке право не обумовлюється наявністю будь-яких дозволів.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що статтею 23 Кодексу України про надра чітко передбачено, що без дозволу можуть видобуватись і підземні води, які згідно з Постановою № 827 належать до корисних копалин загальнодержавного значення.

З огляду на викладене, колегія суддів оцінює як правомірний висновок суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог з огляду на недоведеність факту здійснення відповідачем правопорушення шляхом самовільного водокористування без відповідного дозволу.

Твердження, викладені в касаційній скарзі, даних висновків апеляційного господарського суду не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. у справі № 925/483/13 залишити без змін.

Головуючий суддяА. Демидова СуддіІ. Волік О. Кролевець