ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 915/131/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони Українина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 06.07.2016у справі№915/131/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомЗаступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаївдо 1.Військової частини А1890; 2. Фермерського господарства "Алеся"провизнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №350 від 24.09.2009,за участю представників сторін:від прокуратури:не з'явився;від позивача 1:не з'явився;від позивача 2:не з'явився;від відповідача 1:не з'явився;від відповідача 2:не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв до Військової частини А1890 та Фермерського господарства "Алеся" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №350 від 24.09.2009, укладеного між відповідачами

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.04.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №915/131/15, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Міністерство оборони України з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодилось та звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.12.2016 задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на подання касаційної скарги, відновлено строк на її подання, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 20.12.2016 Вищий господарський суд України задовольнив клопотання скаржника про продовження строку розгляду касаційної скарги по даній справі, продовжив строк її розгляду на п'ятнадцять днів та відклав розгляд касаційної скарги.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 10.01.2017 сторони уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Міністерства оборони України.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, у 1989 році Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського військового округу Української РСР виконавчим комітетом Миколаївської районної ради депутатів трудящих Миколаївської області видано державний акт серії Б № 062777 на право постійного користування земельною ділянкою площею 29319,3 га в межах згідно з планом землекористування, для Широколанівського учбового центру.

Правонаступником Квартирно-експлуатаційної частини Миколаївського району Червонопрапорного Одеського військового округу є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, що підтверджується витягом з директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 №Д-322/1/014, довідкою Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 23.03.2015 №303/22/7/137.

Правонаступником Широколанівського учбового центру на підставі директив Генерального штабу Збройних сил СРСР від 16.02.1991 №314/3/0310 та Міністерства оборони України від 30.03.2016 №115/3/03 є військова частина А1890, що підтверджується довідкою від 24.03.2015 №317.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.09.2009 між Військовою частиною А1890 та Фермерським господарством "Са.Єр." укладений договір №350 про спільний обробіток землі, умовами якого сторони визначили спільну діяльність без утворення юридичної особи для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація з використанням земельної ділянки військової частини загальною площею 1210 га, терміном на 5 сільськогосподарських років, до 31.12.2014 і можливостей господарства по виконанню комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції для отримання додаткових джерел фінансування Військової частини А1890 та отримання прибутку господарством. Грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене сторонами в результаті їх діяльності, є їх власністю, а земельна ділянка - власністю держави.

Додатковими угодами до вищезазначеного договору сторони продовжували строк дії договору, уточнювали розмір земельних ділянок залучених до спільної діяльності та внесків сторін, а 07.11.2014 між відповідачами та ФГ "СА.ЄР." укладений договір про заміну сторони у договорі, за яким ФГ "СА.ЄР." передало, а ФГ "Алеся" прийняло на себе права та обов'язки ФГ "СА.ЄР." у договорі.

Вирішуючи спір у даній справі, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановили, що спірна земельна ділянка, що обліковується за Військовою частиною А1890, належить їй на праві оперативного управління, за змістом якого остання не мала права розпоряджатись земельною ділянкою у будь-який спосіб без згоди землекористувача КЕВ м.Миколаїв та на час укладення спірного договору таке погодження було відсутнє та відбулось лише через сім місяців, тобто не може розглядатись як належний доказ дотримання встановленого порядку передачі земель оборони у тимчасове користування.

В процесі судового розгляду даної справи, Військовою частиною А 1890 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011р. за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Так, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Міністерство оборони України здійснюючи повноваження власника майна, могло і повинно було дізнатись про факт укладення спірного правочину ще в 2011 році під час здійснення ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини А1890.

При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій враховано, що в силу приписів ст. 264 ЦК України, 26.01.2012 мало місце переривання перебігу позовної давності, оскільки 26.01.2012 Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звертався до господарського суду з позовом, пред'явленим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсним договору про спільну діяльність №350 від 24.09.2009 та ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.01.2012 у справі №5016/136/2012(17/19) порушено провадження.

З огляду на те, що строк позовної давності сплив 27.01.2015, а з даною позовною заявою прокурор звернувся до суду 03.02.2015, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що останній звернувся до суду із пропуском строку позовної давності.

Крім того, апеляційною інстанцією зазначено, що причини пропуску позовної давності документально не обґрунтовані та клопотання про його поновлення не заявлялись.

Отже, встановлення обставин пов'язаних із спливом строку позовної давності свідчить про правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій ч. 4 ст. 267 ЦК України.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №915/131/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №915/131/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Міністерства оборони України - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач