Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року Справа № 915/542/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит" в особі філії „Південне регіональне управління" ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 (головуючий суддя Принцевська Н.М., судді Діброва Г.І., Журавльов О.О.) та на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015 (суддя Дубова Т.М.)у справі№ 915/542/15 Господарського суду Миколаївської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доПублічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит" в особі філії „Південне регіональне управління" ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит"простягнення 856892,05 грн.,

за участю представників:позивачане з'явились,відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015 у справі №915/542/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2015, позовні вимоги задоволено повністю, з відповідача на користь позивача стягнуто 856892,05 грн. заборгованості, з яких: 800000,00 грн. депозитний вклад, 12387,94 грн. відсотків, 42000,00 грн. збитків від інфляції, 2104,11 грн. 3 % річних та 17137,84 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з банку 3% річних в розмірі 2104,11 грн., відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення питання про стягнення з відповідача трьох відсотків річних в розмірі, зазначеному позивачем, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 625 ЦК України, ст. 33, 34, 36 ГПК України. На думку заявника, подані позивачем докази на підтвердження перерахування позивачем коштів на вкладний рахунок, зокрема копії платіжного доручення № 2 від 26.06.2014 на суму 800000,00 грн. та виписки по рахунках не підтверджують факту перерахування коштів, а позовні вимоги ґрунтуються на недоведених фактах. Крім того заявник наголошує на ненадісланні позивачем банку вимоги про сплату 3 % річних та інфляційних витрат.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі начальника відділення № 12 у м. Херсоні Петракової М.А. 26.06.2014 укладено договір банківського вкладу "Класичний" № 43 (Далі - Договір).

За умовами п. п. 1.1, 1.2 та 1.3 Договору позивач надає відповідачу суму грошових коштів (далі - вклад) у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а відповідач виплачує позивачу таку суму та проценти, нараховані на неї. Вклад складається із вкладних траншів, що розміщені позивачем згідно з умовами цього договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана позивачем на вкладний рахунок в порядку та на умовах, передбачених цим договором та додатками, укладеними в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною (надалі - додатки). Цей Договір діє до 28.07.2014.

Як визначено сторонами в укладеному 26.06.2014 у Додатку № 43-1 до Договору, для розміщення вкладного траншу ФОП ОСОБА_4 зобов'язалася не пізніше 26.06.2014 здійснити перерахування грошових коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 800000,00 грн. на строк до 28.07.2014, з процентною ставкою 23,50 % річних.

В подальшому сторонами за Договором підписано ряд додаткових угод, а саме: № 43-1/1 від 28.07.2014, № 43-1/2 від 29.08.2014, № 43-1/3 від 29.09.2014, № 43-1/4 від 29.10.2014, № 43-1/5 від 01.12.2014, № 43-1/6 від 12.01.2015, якими змінено строк дії договору та річну процентну ставку.

Так, Додатковою угодою № 43-1/6 від 12.01.2015 сторонами встановлено строк дії договору до 13.02.2015 та нарахування процентів, виходячи з процентної ставки у розмірі 22,50 % річних.

Як встановлено судами, позивач зобов'язання за Договором щодо перерахування грошових коштів на вкладний рахунок № НОМЕР_1 у розмірі 800000,00 грн. виконав належним чином, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 26.06.2014.

Однак станом на час вирішення спору відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав, у встановлений строк до 13.02.2015 вклад у повному обсязі не повернув, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 812387,94 грн., з яких 800000,00 грн. складає депозитний вклад та 12387,94 грн. - 22,5 % відсотків за депозитним вкладом за період з 12.01.2015 по 12.02.2015.

Після закінчення строку розміщення вкладного траншу позивач звертався до відповідача з листом № 1 від 23.02.2015 з вимогою про перерахування вкладу у розмірі 800000,00 грн. та процентів у розмірі 12387,94 грн.

Листом № 20 від 13.03.2015 ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" запропонував ФОП ОСОБА_4 звернутися до її персонального клієнт-менеджера, тим самим залишивши її вимоги без задоволення.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилався на те, що відповідач суму вкладу на вказаний у листі № 1 від 23.02.2015 рахунок вкладника вчасно не перерахував, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача суму боргу за договором банківського вкладу в розмірі 800000,00 грн., проценти за користування коштами в розмірі 12387,94 грн. та 42000,00 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 2104,11 грн.

Як зазначено судами, доказів перерахування вкладу на рахунок позивача відповідач судам не надав, в той же час останнім днем строку повернення вкладу та строку оплати процентів, відповідно до Договору та додаткової угоди № 43-1/6, є 13.02.2015.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Оскільки між сторонами у справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України договір є підставою для виникнення зобов'язань, є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення глави 72 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Частина 1 ст. 1058 ЦК України визначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Приписами ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Як передбачено ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відтак, у зв'язку з неповернення відповідачем позивачу вкладу зі спливом встановленого договором строку судами правомірно стягнено з відповідача суму вкладу в загальному розмірі 800000,00 грн. та 12387,94 процентів за вкладом.

При цьому доводи скаржника щодо безпідставного стягнення 2104,11 грн. - 3% річних відхиляються з огляду на таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому нарахування процентів здійснюється до фактичного повернення вкладу навіть якщо строк дії договору вкладу закінчився, а за прострочення повернення такого вкладу можуть бути нараховані 3 % річних та інфляційні втрати (аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.05.2013 у справі № 6-39цс13).

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що проценти на вклад нараховуються до дня фактичного повернення вкладу позивачу, а тому, оскільки відповідачем не надано судам попередніх інстанцій доказів повернення суми банківського вкладу, обґрунтованим є висновок про стягнення з відповідача сум трьох відсотків річних у сумі 2104,11 грн. за період з 14.02.2015 по 17.03.2015 та інфляційних втрат у розмірі 42000,00 грн. за лютий 2015 року, розмір яких перевірено судами.

Як роз'яснено в п. п. 1.3, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", грошовим, за змістом ст. ст.524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З урахуванням приписів ст. 549, ч.2 ст. 625 ЦК України та ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, відповідно до п. 1.8 вказаної постанови Пленуму ВГСУ № 14, попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог. Наведеним спростовуються доводи скаржника щодо необхідності надіслання банку претензії стосовно виконання його зобов'язань зі сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів, зокрема платіжного доручення №2 від 26.06.2014 на суму 800000,00 грн. та виписок з рахунків, та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Банк „Фінанси та Кредит" в особі філії „Південне регіональне управління" ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі №915/542/15- без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова