Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року Справа № 914/4333/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача-Росоха С.В., відповідача третіх осіб-Рібун Р.В., -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014у справі№914/4333/13за позовомМіністерства юстиції Українидо (треті особиПАТ "Львівобленерго" - Державна казначейська служба України, Сихівський відділ Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції)про стягнення збитків ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.12.2013 (суддя Щигельська О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Данко Л.С.), відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Міністерство юстиції України у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.тс.1166,1191 ЦК України та ст.33 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що неправомірні дії відповідача по несвоєчасному виконанню рішення Сокальського районного суду призвели до звернення ОСОБА_6 до Європейського суду з прав людини, в результаті чого державі були заподіяні збитки в розмірі 8445,02 грн. Разом з тим, на думку заявника, обов'язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості за судовим рішенням, а обов'язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від добровільного виконання покладених на нього обов'язків.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006 у справі №2-612/06, яке набрало законної сили 30.10.2006р., зобов'язано ВАТ "Львівобленерго" (після зміни найменування - ПАТ "Львівобленерго") відновити електропостачання у будинку та сплатити на користь ОСОБА_6 3000 грн. моральної шкоди та 91 грн. судових витрат по справі. На виконання вказаного рішення судом 21.11.2006р. видано виконавчий лист №2-612.

Постановами Державної виконавчої служби у Галицькому районі м.Львова від 18.12.2006 відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-612, виданого 21.11.2006р. ВП №2615689 та ВП №2614375.

28.11.2005р. на виконання положень Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та на підставі наказу Мінпаливенерго України №568 від 10.11.2005 ВАТ "Львівобленерго" внесене до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до вищенаведеного закону.

У зв'язку з вищевказаним, постановами Державної виконавчої служби у Галицькому районі м.Львова від 25.12.2006 виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-612 зупинено до закінчення дії процедури погашення, визначеної Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Однак, 17.12.2010р. ВАТ "Львівобленерго" в добровільному порядку виконало рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006 та сплатило на користь ОСОБА_6 3000 грн. моральної шкоди і 91 грн. судових витрат, у зв'язку з чим, постановами Сихівського ВДВС Львівського міського управління юстиції ВП №4596930 від 22.12.2010 та ВП №4597017 від 24.01.2011 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-612.

Відтак, фактичне виконання рішення суду, що набрало законної сили наприкінці 2006 року, в повному обсязі відбулось лише на початку 2011 року.

Зважаючи на тривалий строк виконання рішення, ухваленого на його користь, ОСОБА_6 звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою №49993/10.

При розгляді в Європейському суді справи "За заявою ОСОБА_7 №21013/07 та 10 інших заяв проти України" (в тому числі й заяви п.Паращинця В.Д.), Урядом України подано односторонні декларації з метою вирішення справ заявників. Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Людмила Єгупова проти України та інші заяви", цими деклараціями Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників, та зобов'язався виконати рішення, які досі підлягають виконанню. Уряд також запропонував сплатити заявникам різні суми відшкодування (розмір відшкодувань зазначено у таблиці, долученій до копії рішення).

Так, у зв'язку з тривалим невиконанням ВАТ "Львівобленерго" рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006 держава зобов'язалася сплатити ОСОБА_6 840 євро.

На виконання взятих Урядом України зобов'язань, з Державного бюджету України на рахунок ОСОБА_6 сплачено 8445,02 грн., що на день здійснення платежу еквівалентно 840 євро та підтверджується платіжним дорученням №1824 від 06.09.2012. Вказаним рішенням Європейського суду з прав людини встановлено, що зазначена сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Предметом даного спору є відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини. Позовні вимоги Міністерством юстиції України обґрунтовано тим, що порушення ВАТ "Львівобленерго" норм Конституції України, цивільного законодавства та зволікання із виконанням рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006 зумовило звернення ОСОБА_6 до Європейського суду з прав людини, що, у свою чергу, спричинило негативні наслідки у вигляді завдання збитків державі, оскільки для досягнення дружнього врегулювання у зазначеній справі проти України ОСОБА_6 виплачено 8445,02 грн.

Однак, апеляційний суд дійшов висновку про те, що тривале невиконання рішення суду, що набрало законної сили, зумовлено дотриманням органами Державної виконавчої служби України, які здійснювали примусове виконання рішення суду, законодавчо встановлених норм та не залежало від волі, дій чи бездіяльності боржника. При цьому, із встановлених обставин не вбачається наявності вини ПАТ "Львівобленерго" у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006, винесеного на користь ОСОБА_6, а також причинного зв'язку між діями підприємства і моральною шкодою, заподіяною органами державної влади України внаслідок тривалого невиконання вказаного судового рішення.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду таке.

Згідно з ч.1 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Підставою для стягнення з держави Україна на користь ОСОБА_6 8445,02 грн. було рішення Європейського суду з прав людини, під час прийняття якого Урядом України було визнано надмірну тривалість виконання рішення у справі вказаного заявника (рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006).

Отже, у даному випадку після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини присуджених 8445,02 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України, до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов'язань, а також причинного зв'язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено та скаржником не спростовано, що тривале невиконання рішення суду, що набрало законної сили, зумовлено саме дотриманням органами Державної виконавчої служби України, які здійснювали примусове виконання рішення суду, норм чинного на той час законодавства України. Зокрема, орган ДВС вчинив дії щодо зупинення виконавчого провадження у зв'язку з внесенням підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Крім того, суди встановили відсутність вини відповідача у тривалому невиконанні органами державної влади України рішення Сокальського районного суду Львівської області від 18.05.2006 та відсутність причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою, заподіяною ОСОБА_6 внаслідок тривалого невиконання рішення суду органами державної влади України та незабезпеченням державою права на ефективний правовий захист, чим спростовується твердження заявника про зворотне.

Таким чином, у даній правовій ситуації збитки завдані державі України не внаслідок бездіяльності відповідача, а внаслідок дій органу Державної виконавчої служби України щодо зупинення виконавчого провадження у цивільній справі №2-612/06, спрямованих на неухильне дотримання Законів України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виходячи зі змісту ст.ст.25,27 Закону України "Про виконавче провадження добровільне (самостійне) виконання боржником судового рішення у встановлений строк є правом, а не обов'язком боржника, у зв'язку з чим, касаційна інстанція не може прийняти до уваги твердження заявника про те, що збитки завдані державі внаслідок ухилення відповідача від виконання судового рішення в добровільному порядку.

Враховуючи викладене, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних зі стягненням в порядку регресу збитків, завданих внаслідок виконання рішення Європейського суду з справ людини (постанова ВСУ від 20.12.2010 у справі №20/21).

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2014 у справі №914/4333/13 залишити без змін, а касаційну скаргу Міністерства юстиції України - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун