Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року Справа № 911/1652/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Плюшка І.А.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Мележик Н.І.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р.у справі№ 911/1652/13 господарського суду Київської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України"доспоживчого товариства "Настуся"простягнення 72 784, 55 грн.за участю представників сторін:

від позивача: Бочкова А.Ю., дов. від 10.01.2014

від відповідача: Поляруш О.О. - директор, Островерх В.П., дов. від 09.01.2014,

Балицький Т.М., дов. від 10.01.2014

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" звернулося до господарського суду з позовом до споживчого товариства "Настуся" про стягнення 72 970, 25 грн., з яких: 54 996, 60 грн. - сума основного боргу, 15249, 15 грн. - сума штрафу за прострочення виконання зобов'язання за договором у розмірі 25% від вартості товару, 161, 00 грн. - сума інфляційних втрат, 2563, 50 грн. - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем повністю та своєчасно договірного зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 23.12.2013р. (суддя Саванчук С.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" на користь споживчого товариства "Настуся" 2944, 00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів факту поставки відповідачу товару, зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011р., у зв'язку з чим у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату його вартості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий, Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 23.12.2013р. - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати для перегляду судом апеляційної інстанції в іншому складі суддів. При цьому скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 15.04.2011р. між товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Сади України" (продавець, позивач) та споживчим товариством "Настуся" (покупець, відповідач) укладено договір купівлі продажу № 90500173, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець - прийняти та оплатити на умовах даного договору сільськогосподарську продукцію - насінний матеріал (насіння гібрид соняшника "Титанік" та "Каньон") (далі за текстом - товар) в асортименті, кількості та за ціною, визначеною в таблиці № 1 договору.

Відповідно до п.п. 3.2., 3.3., 3.4. договору строк поставки товару - до 30.04.2011р. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару на його адресу. Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.

Порядок оплати товару передбачено в розділі 4 договору, згідно п.п. 4.1., 4.2. якого загальна вартість товару складає 60996,60 грн. (з урахування ПДВ). Покупець здійснює кінцевий розрахунок за поставлений товар в строк з 20.08.2011р. по 01.10.2011р. включно.

Договір діє з 15.04.2011р. до 31.12.2011р. (пункт 10.1. договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як зазначає позивач, ним 20.04.2011р. на виконання умов договору поставлено відповідачу обумовлений договором товар на суму 60 996, 60 грн. (з урахуванням ПДВ), на підтвердження чого позивач надав накладну № 91200863 від 20.04.2011р., довіреність на отримання цінностей № 27 від 20.04.2013р. та рахунок-фактуру № 90500173 від 15.04.2011р. За твердженнями позивача, відповідач після поставки товару здійснив лише часткову оплату вартості товару у розмірі 6000,00 грн., на підтвердження чого позивач надав банківські виписки.

Таким чином, на думку скаржника, ним належним чином виконано взяті на себе за договором зобов'язання, але всупереч умов договору відповідач не повністю оплатив отриманий товар, чим порушив взяті на себе зобов'язання та внаслідок чого в нього виникла перед позивачем заборгованість в розмірі 54996,60 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує наявність у нього заборгованості перед позивачем за договором № 90500173 від 15.04.2011р. у розмірі 54996,60 грн. та зазначає, що товар за вказаним договором йому позивачем не передавався, а підпис особи зі сторони відповідача - ОСОБА_11 на накладній № 91200863 від 20.04.2011р. та довіреності № 27 від 20.04.2013р. підроблено.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій у даній справи призначено судову почеркознавчу експертизу. Згідно висновків експертів № 10203/102104/13-32 від 29.11.2013р. підписи від імені представника відповідача ОСОБА_11 в графі: "Одержав" у видатковій накладній № 91200863 від 20.04.2011р. та в графі: "Підпис засвідчую" довіреності № 27 від 20.04.2011р. виконані не ОСОБА_11, а іншою особою з наслідування якомусь справжньому підпису ОСОБА_11

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій при дослідженні наданих позивачем накладної № 91200863 від 20.04.2011р. та довіреності № 27 від 20.04.2013р. дійшли висновку, що зазначені документи не є належними доказами поставки та передачі товару позивачем відповідачу, оскільки накладна № 91200863 від 20.04.2011р. не відповідає вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а довіреність № 27 від 20.04.2011р. не відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, провернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", дотримуючись положень яких позивач повинен був відпускати свій товар відповідачу. Крім того, судами також встановлено, що довіреність № 27 від 20.04.2013р. була видана на отримання цінностей за рахунком-фактурою № 90500174 від 15.04.2011р., який не стосується накладної № 91200863 від 20.04.2011р.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту поставки відповідачу та отримання останнім товару, передбаченого умовами договору купівлі-продажу № 90500173 від 15.04.2011р. і зазначеного у накладній № 91200863 від 20.04.2011р., а відтак, зазначили, що у зв'язку з цим у відповідача не виник обов'язок здійснити оплату вартості товару за вказаним договором.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними, зробленими без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно ст. 16. ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 14.1.178. ПК визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Однак, суди попередніх інстанцій не врахували вищевикладеного та не з'ясували чи складалась позивачем податкова накладна на постачання товарів за укладеним між ним та відповідачем договором купівлі-продажу № 90500173 від 17.04.2011р., тобто не з'ясували, чи зафіксовано факт відвантаження товару в асортименті, передбаченому вказаним договором, в податкових документах позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування своїх вимог надав до матеріалів справи Реєстр виданих та отриманих податкових накладних за звітний період - квітень 2011р. (т. 1, а.с.131-162), а також лист Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області № 100/10/20-15-40-11 від 11.02.2014р. (т.2, а.с. 69). Однак, суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку зазначеним доказам на предмет відображення господарської операції з поставки позивачем відповідачу товару за договором № 90500173 від 15.04.2011р. в обліку податкової звітності.

Крім того, суди не дослідили обставин, посилання на які містить вказаний лист Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області № 100/10/20-15-40-11 від 11.02.2014р., зокрема встановлені за результатами зустрічної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ "Сади України" з СТ "Настуся" відомості щодо включення СТ "Настуся" до податкового кредиту Декларації з податку на додану вартість за квітень ПДВ у загальній сумі 17 105, 45 грн. згідно податкових накладних, виданих ТОВ "Сади України".

У зв'язку з цим суди не врахували, що відповідно до ч.ч. 198.1., 198.2. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, надавши оцінку лише накладній № 901200863 від 20.04.2011р., довіреності № 27 від 20.04.2011р.та рахунку-фактурі № 90500173 від 15.04.2011р., залишили поза увагою інші наявні в матеріалах справи засоби доказування на підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару за договором № 90500173 від 15.04.2011р., зокрема податкову документацію, та не врахували вимоги податкового законодавства.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінку всім належним і допустимим доказам, наявним в матеріалах справи, порушено норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.1117 ГПК України). Відтак, встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Сади України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 23.12.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2014р. у справі № 911/1652/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

Н. Мележик