Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 910/9040/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Кролевець О.А.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - Зінченко С.О.,

відповідача - Барсук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015

та на рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015

у справі № 910/9040/15

за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області

до Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод"

про спонукання до виконання умов договору

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" про спонукання до виконання умов договору у зв'язку з порушенням відповідачем п. 17.9. іпотечного договору від 12.11.2009 в редакції додаткової угоди від 22.05.2014 щодо зобов'язання передати на зберігання оригінали документів, якими засвідчується право власності відповідача на предмети іпотеки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.06.2015 (суддя Грєхова О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 (колегія суддів у складі: суддя Мальченко А.О. - головуючий, судді Жук Г.А., Суховий В.Г.), позов задоволено. Зобов'язано ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" передати Національному банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області оригінали правовстановлюючих документів на предмети іпотеки згідно з іпотечним договором, а саме: договір купівлі-продажу майна державного підприємства, посвідчений 14.04.1993 державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 5д-1070, дублікат якого виданий 15.09.2005 державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори за реєстровим № 2-5077; реєстраційне посвідчення від 27.09.2005 № 003595, видане Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна". Приймаючи вказані рішення, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за іпотечним договором у встановлений строк не передав іпотекодержателю на збереження оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 27, 104 ГПК України, ст.ст. 252, 253, 628, 936, 939 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про іпотеку". Так, на думку відповідача, господарськими судами безпідставно не застосовано до правовідносин сторін вимоги ЦК України, які регулюють договори зберігання; не взято до уваги те, що Національний банк України не має права надавати послуги зберігання правовстановлюючих документів, а також не має права їх вилучати у іпотекодавців; п. 17.9 іпотечного договору не містить чіткого строку виконання зобов'язання щодо передачі відповідних документів банку. Крім того, господарськими судами не залучено до участі у справі ПАТ "Банк "Фінанси і Кредит", тоді як вимоги позивача стосуються його прав і обов'язків, а також не залучено мажоритарних акціонерів відповідача, чим порушено їх права.

До початку розгляду касаційної скарги до Вищого господарського суду України від відповідача надійшло клопотання про залучення мажоритарних акціонерів відповідача (юридичних осіб-нерезидентів, які знаходяться у Великобританії) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, та відкладення розгляду справи з урахуванням необхідного часу направлення та вручення судової кореспонденції цим акціонерам у порядку, встановленому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про його відхилення з огляду на те, що таке клопотання вже було предметом розгляду у господарському суді апеляційної інстанції, який обґрунтовано відмовив у його задоволенні у зв'язку з тим, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки цих осіб.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- Національним банком України та ВАТ "Фінанси та Кредит" (в подальшому перейменовано в ПАТ "Фінанси та Кредит") були укладені кредитні договори від 21.10.2008 № 48, від 16.02.2009 № 03/4, від 18.05.2009 № 03/18, від 10.07.2009 № 03/28, від 12.11.2009 № 03/33, від 02.09.2009 № 03/35, від 11.03.2010 № 03/36, від 04.11.2008 № 63/1 та від 18.11.2008 № 63/3;

- з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 12.11.2009 № 03/33, Національним банком України (іпотекодержатель), ЗАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" (в подальшому перейменовано в ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод", іпотекодавець) та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (позичальник) укладено іпотечний договір від 12.11.2009 (далі - іпотечний договір), відповідно до умов якого в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, іпотекодавець надав в іпотеку належні йому на праві власності нежилі будівлі загальною площею 43 440,90 м2, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8;

- термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, зазначеним у п. 1 цього договору, та усіма додатковими угодами до нього (п. 25 іпотечного договору);

- 22.05.2014 сторонами підписано договір про внесення змін до іпотечного договору та доповнено п. 17 статті "Права і обов'язки сторін" іпотечного договору підпунктом 17.9 такого змісту: "іпотекодавець зобов'язується протягом 30 календарних днів передати за актом приймання-передачі оригінали документів, що встановлюють право власності на предмет іпотеки, іпотекодержателю на збереження до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором";

- договір про внесення змін набуває юридичної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і нотаріального посвідчення та є невід'ємною частиною іпотечного договору (п. 9. договору про внесення змін);

- позивач листами від 20.09.2014 № 06-106/16464, від 10.10.2014 № 06/105-18568 "Про ненадання оригіналів правовстановлюючих документів" звертався до відповідача з вимогою про сплату встановленого договором штрафу за порушення умов пунктів 17.9.-17.10. іпотечного договору;

- листом № 475/41 від 24.09.2014 відповідач відмовив позивачу у наданні оригіналів правовстановлюючих документів, посилаючись на необхідність їх пред'явлення в ході господарської діяльності під час планових та позапланових перевірок підприємства контролюючими органами, а також при отриманні відповідних ліцензій та дозволів;

- рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2015 у справі №910/27770/14 з ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" стягнуто на користь Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області 30 000,00 грн. штрафу за порушення умов п. 17.9. іпотечного договору від 12.11.2009 в редакції договору про внесення змін від 22.05.2014.

У зв'язку з тим, що відповідач так і не виконав свій обов'язок, передбачений п. 17.9. іпотечного договору в редакції договору про внесення змін до іпотечного договору від 22.05.2014 щодо передачі іпотекодержателю на збереження оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказував на те, що встановлення у п. 17.9. обов'язку ПАТ "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" передати на збереження іпотекодержателю оригінали правовстановлюючих документів, свідчить про укладення сторонами змішаного договору, який містить елементи договору зберігання. У цьому зв'язку, на думку відповідача, до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 1 ст. 936 ЦК України, згідно якої зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

Переглядаючи в касаційному порядку прийняті господарськими судами рішення, Вищий господарський суд України дійшов наступних висновків:

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ст.ст. 509, 526 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону і правомірно зазначили про те, що відповідач, укладаючи іпотечний договір з Національним банком України, погодився з усіма його умовами, що визначені в ньому та є обов'язковими для виконання сторонами, а отже зобов'язався здійснювати його виконання належним чином.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Крім того, господарськими судами надано оцінку твердженням відповідача про те, що цей договір є змішаним та до нього підлягають застосуванню вимоги ст. 936 ЦК України і дійшли висновку, що в ньому відсутні ознаки змішаного договору.

Так, ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

В даному випадку Національний банк України не є професійним зберігачем метою якого є отримання прибутку, оскільки ст. 51 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку України, у зв'язку з чим НБУ не може надавати платні послуги зберігання.

Водночас згідно з п. 1 ч. 1 ст. 42 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює операції з надання кредитів банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

Постановою Правління Національного банку України від 30.09.2010 № 445 затверджено Технічний порядок проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, відповідно до п. 4.12. якого банк одночасно з укладенням кредитного договору, договору застави передає до територіального управління оригінали документів, що підтверджують право власності банку/майнового поручителя на передане Національному банку забезпечення.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Отже, основним зобов'язанням іпотечного договору є забезпечення повернення банком кредиту рефінансування шляхом надання відповідачем в іпотеку належних йому на праві власності нежилих будівель, а додатковим зобов'язанням цього договору є умова про передачу оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, що передбачено п. 4.12. Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України.

Відтак твердження відповідача про відсутність у Національного банку України повноважень вимагати передачі на зберігання оригінали документів, що встановлюють право власності на предмет застави, є безпідставними, оскільки така умова передбачена в іпотечному договорі відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Доводам відповідача про відсутність можливості встановити строк виконання зобов'язання, який передбачено п. 17.9. іпотечного договору в редакції договору про внесення змін від 22.05.2014, господарські суди дали відповідну оцінку і правомірно зазначили, що вказаним пунктом передбачено чіткий строк - протягом 30 календарних днів іпотекодавець зобов'язується передати за актом приймання-передачі оригінали документів. Отже, перебіг вказаного строку починається з 23.05.2014 та закінчується 21.06.2014, оскільки договір про внесення змін до іпотечного договору укладено 22.05.2014.

Враховуючи встановлені господарськими судами обставини справи та вимоги чинного законодавства, висновок обох інстанції про задоволення позовних вимог є правильним, оскільки відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за іпотечним договором у встановлений строк не передав іпотекодержателю на збереження оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки. При цьому, встановлений у договорі обов'язок відповідача передати позивачу оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки не створює жодних перешкод у користуванні заставленим майном, оскільки у разі потреби передані оригінали документів можуть бути надані Національним банком України відповідачу на підставі його клопотанням для вчинення ним необхідних дій.

З касаційної скарги також вбачається, що заперечення скаржника зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було задоволені його клопотання про залучення мажоритарних акціонерів відповідача та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, чим порушено приписи ст. 27 ГПК України.

Відповідно до вимог ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Як вбачається з матеріалів справи, господарськими судами були розглянуті клопотання відповідача про залучення вказаних осіб до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та обґрунтовано відмовлено у їх задоволенні з огляду на те, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки цих осіб.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно з ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновки господарських судів попередніх інстанцій ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваних рішенні та постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 08.06.2015 у справі № 910/9040/15 залишити без змін.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: О. Кролевець В. Картере