Постанова ВГСУ від 07.10.2015 року у справі №5004/407/12

Друк

Пошук

282

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року Справа № 5004/407/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Короткевича О.Є. (доповідач у справі),суддів:Коваленка В.М., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд"на ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 рокуу справі№ 5004/407/12за заявою доУправління Пенсійного фонду України в м. Ковелі та Ковельському районі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд"пробанкрутство,

Представники сторін в судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2013 року (суддя - Войціховський В.А.) задоволено заяву ТОВ "Ковельрембуд" про зняття арешту та припинення обтяження із рахунку ТОВ "Ковельрембуд", відкритого в ВФ ПАТ "Кредитпромбанк"; зобов'язано відділ примусового виконання рішень ГУ юстиції у Волинській області скасувати арешт та обтяження, накладені на розрахунковий рахунок ТОВ "Ковельрембуд"; заборонено посадовим особам ТОВ "Ковельрембуд" здійснювати розпорядження грошовими коштами товариства без згоди розпорядника майна, а також спрямовувати ці кошти на інші потреби, окрім як на виплату заробітної плати працівникам товариства та сплату податків, зборів, інших обов'язкових державних платежів, на які не поширюється дія мораторію.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року (судді: Огороднік К.М. - головуючий, Тимошенко О.М., Коломис В.В.) у справі № 5004/407/12 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2013 року та вирішено повернути апеляційну скаргу на зазначений процесуальний документ.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції ухвалою, скаржник Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, якою просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року у справі № 5004/407/12 та передати справу для здійснення апеляційного провадження.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 53, 91 Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи Товариству з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2013 року, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності поважної причини пропуску процесуального строку для надання можливості боржнику для відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Згідно статті 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Статтею 53 ГПК України визначено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено апеляційним господарським судом, клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження скаржник мотивував тим, що про оскаржувану ухвалу йому стало відомо лише 08.06.2015 року із листа арбітражного керуючого Рабана М.Т., а з повним текстом оскаржуваної ухвали останній ознайомився на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Водночас, спростовуючи доводи скаржника, судом з'ясовано, що представники скаржника були присутні у судовому засіданні 05.08.2013 року при винесенні оскаржуваної ухвали у суді першої інстанції, тобто скаржнику (представникам скаржника) безпосередньо було відомо про винесення судом такої ухвали.

Також, факт надіслання оскаржуваної ухвали на адресу скаржника підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами поштових відправлень суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в судовому засіданні у суді першої інстанції 05.08.2013 року, крім оскаржуваної ТОВ "Ковельрембуд" ухвали, судом винесено ще дві ухвали, які оскаржувались в апеляційному порядку учасниками провадження по справі, про що також було повідомлено ТОВ "Ковельрембуд".

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що дійсною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 05.08.2013р. у справі № 5004/407/12 є суб'єктивні причини.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельрембуд" про відновлення строку на апеляційне оскарження не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги необґрунтовані та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

За приписами ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведені вище обставини, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 22 червня 2015 року слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд