Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2014 року Справа № 923/1712/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,розглянув касаційну скаргу ТОВ "Видавництво Дніпро"на постановувід 03.06.2014 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі№923/1712/13 господарського суду Херсонської областіза позовомТОВ "Видавництво Дніпро"доФОП ОСОБА_4за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. ФОП ОСОБА_5; 2. ФОП ОСОБА_6провитребування майна з чужого незаконного володінняза участю представників:

позивача: н/з;

відповідача: н/з;

третіх осіб: н/з;

ВСТАНОВИВ:

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату колегією суддів відхилено.

Ухвалою суду першої інстанції від 12.03.2014р. здійснено заміну первісного відповідача на належного - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 та залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

12.03.2014р. позивач подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, в якій просить витребувати у ФОП ОСОБА_4 на його користь нежитлове приміщення під НОМЕР_1 площею 7,3 кв.м., нежитлове приміщення під НОМЕР_2 площею 6,9 кв.м., нежитлове приміщення під НОМЕР_3 площею 16,1 кв.м., що знаходяться у будівлі під літерою "А" за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_4 звільнити і передати вищезазначені нежитлові приміщення ТОВ «Видавництво Дніпро» відповідно до положення ч.1 ст.387 ЦК України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.03.2014 (суддя В. Литвинова) позов задоволено, витребувано у ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ «Видавництво Дніпро» спірне нежитлове приміщення.

Рішення вмотивоване посиланнями на норми ч.1 ст.182, ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ч.1 ст.387, ст.ст.16,396,391 ЦК України та тим, що позивачем доведено належними доказами, що ТОВ «Видавництво Дніпро» є власником спірних приміщень, а відповідач незаконно, без відповідної правової підстави заволодів зазначеними приміщеннями та надав їх в оренду. Реєстрація права власності на спірні нежитлові приміщення підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №14658564 від 16.12.2013р., в той час як відповідачем не надано документального підтвердження державної реєстрації за ним права власності саме на нежитлове приміщення під НОМЕР_1 площею 7,3 кв.м., нежитлове приміщення під НОМЕР_2 площею 6,9 кв.м., нежитлове приміщення під НОМЕР_3 площею 16,1 кв.м. Посилання ФОП ОСОБА_4 на те, що йому належить 1/50 частина будівлі АДРЕСА_1 і саме вона складається із спірних приміщень не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32, 34 ГПК України. Також суд першої інстанції у своєму рішенні з посиланням на ст.ст.251,252,257,256, 261 ЦК України не погодився з думкою відповідача щодо того, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки, враховуючи обставини справи, точка зору відповідача є недоведеною та необґрунтованою.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 (судді М. Мишкіна, Л. Будішевська, В. Жеков) рішення господарського суду Херсонської області від 24.03.2014 скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, ТОВ "Видавництво Дніпро" - позивач у справі, - звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014, а рішення господарського суду Херсонської області від 24.03.2014 залишити без змін. Вважає, що апеляційний суд, в порушення вимог процесуального права, зокрема ст.ст. 43,22,33,34,43 ГПК України України ухилився від дослідження доказів щодо складу майна позивача починаючи з 1990 року. Не застосував ст. 35 ГПК України. В рішенні Генічеського райсуду Херсонської області від 20.09.2010 (справа №2-160/10) встановлено, яке майно входить в 49/50 нерухомого майна позивача: літ. А площею 778,4 кв.м. прибудови з підвалом літ. Б, площею 145 кв.м., сауни, площею 47,8 кв.м. та сторожки літ. Д, площею 6,8 кв.м. Тобто, спірні приміщення належать позивачу. Відповідач - ФОП ОСОБА_4 не надав суду жодних письмових доказів, що 1/5 частина майна була виділена у 2000-2002 році за погодженням з ВАТ "Херсонська міська друкарня" як власника майна з 1997 року.

Таким чином, постанова апеляційного суду винесена з порушенням вимог ст.ст. 317,319,321,387 ЦК України щодо непорушності та захисту прав власності. Відповідач незаконно перебрав на себе права власника майна, що підтверджується матеріалами справи.

В порушення вимог ст.ст. 22,101 ГПК України апеляційний суд не задовольнив клопотання позивача та не залучив нові докази у справі, які ТОВ "Видавництво Дніпро" не мало змоги подати до суду 1 інстанції.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Апеляційним судом встановлено наступне.

ТОВ «Видавництво Дніпро» на момент звернення до суду із позовом (18.12.2013р.) та розгляду справи в суді першої інстанції є власником частки 49/50 в об'єкті нерухомого майна - «будівлі нежитлові», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, форма власності - приватна; вид спільної власності - спільна часткова.

Вказана обставина підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.12.2013р. №14658564 (т.1, а.с.102), де зазначено у розділі «Відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна», що об'єкт складається з: будівлі адміністративної літера «А» загальною площею 778,4кв.м.; прибудови з підвалом під літерою «Б» загальною площею 236,2 кв.м.; складу літера «В» загальною площею 145кв.м.; сауни літера «Г» загальною площею 47,8кв.м., сторожки літера «Д», загальною площею 6,8кв.м.

У Витязі від 16.12.2013р. зазначено, що підставою виникнення права власності є рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 20.09.2010р. у справі №2-160/10.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 20.09.2010р. у справі №2-160/10 визнано за ТОВ «Видавництво Дніпро» право власності на 49/50 частки нерухомого майна, розташованого в АДРЕСА_1, яке складається з: будівлі адміністративної літера «А» загальною площею 778,4кв.м.; прибудови з підвалом під літерою «Б» загальною площею 236,2 кв.м.; складу літера «В» загальною площею 145кв.м.; сауни літера «Г» загальною площею 47,8кв.м., сторожки літера «Д», загальною площею 6,8кв.м.

В цій частині рішення Генічеського районного суду Херсонської області залишено без змін рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07.12.2010р., тобто рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 20.09.2010р. набрало законної сили 07.12.2010р.

Визнаючи право власності на частку 49/50 за ТОВ «Видавництво Дніпро» у нерухомому майні, загальний суд виходив з того, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Генічеським ДБТІ 17.11.2006р. на підставі рішення господарського суду Херсонської області від 16.10.2006р. у справі №8/238-ПН-06 зареєстроване право власності ТОВ «Видавництво Дніпро» на 49/50 частки нежитлових будівель АДРЕСА_1

Також установлено та не оспорюється позивачем, що ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбав у ТОВ «Транспортно-експедиційне комерційне підприємство «Транстехсервіс» 1/50 частину приміщення Трансагенства, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1, та в цілому складається з типографії під літерою «А», нежилої площі 778,4кв.м.; типографії під літерою «Б» нежилої площі 236,2кв.м., а також підвал «пд», склад «В», сауна «Г», сторожка «Д» (т.1 а.с.135).

За даними Витягу про державну реєстрацію прав від 02.11.2010р. №27850805 ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/50 частина нежитлових будівель АДРЕСА_1 (т.1 а.с.137).

ТОВ «Видавництво Дніпро» вважає, що саме йому на праві приватної власності належать окремі приміщення у складі будівлі під літерою «А» під НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3, та вони входять до складу придбаного ним у ВАТ « Херсонська міська типографія» згідно договору №2 купівлі-продажу від 30.01.2003р. та акту приймання-передачі від 24.03.2003р., перебувають у складі належної йому частки в об'єкті нерухомого майна - «будівлі нежитлові» за вищевказаною адресою.

ТОВу «Видавництво Дніпро» та відповідачу на праві спільної часткової власності належить об'єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_1, що складається з будівлі адміністративної літера «А» загальною площею 778,4кв.м.; прибудови з підвалом під літерою «Б» загальною площею 236,2 кв.м.; складу літера «В» загальною площею 145кв.м.; сауни літера «Г» загальною площею 47,8кв.м., сторожки літера «Д», загальною площею 6,8кв.м., у частках 49/50 та 1/50 відповідно, що підтверджується поданими доказами проведенням у встановленому законом порядку державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а також іншими доказами у справі.

Сторони не досягли згоди щодо здійснення права спільної часткової власності та/або порядку володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю, а також не реалізували своє право вимагати надання їм у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності.

Позивач вважає, що саме відповідач незаконно заволодів спірними приміщеннями, хоча ФОП ОСОБА_4 придбав їх 26.02.2002р., коли юридична особа ТОВ «Видавництво Дніпро» ще не була зареєстрована, оскільки державна реєстрація була проведена тільки 12.04.2002р. ( т.1 а.с.10).

ОСОБА_4 набув права власності на частку в нерухомому майні 1/50 за договором від 26.02.2002р., що був нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за №808, та 13.03.2002р. на договорі вчинено реєстраційний напис за №48, реєстрова книга 1, Генічеським ДБТІ.

Спірні приміщення НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 є приміщеннями у складі нежитлової будівлі під літерою «А» за адресою АДРЕСА_1. Позивач не набув речових прав на них, зокрема, права власності. Позаяк ТОВ «Видавництво Дніпро» не виділяло в порядку ст.364 ЦК України в натурі свою частку у розмірі 49/50 із майна, що є об'єктом права спільної часткової власності із відповідачем.

На даний час відсутній договір про виділ в натурі частки позивача з нерухомого спільного майна, укладений відповідно до ч.3 ст.364 ЦК України, а також судове рішення з цього питання, що не заперечується сторонами.

Також не відбувся поділ майна, що є у спільній часткові власності сторін даного спору, відповідно до ст.367 ЦК України.

Тільки після виділу ТОВ «Видавництво Дніпро» своєї частки 49/50 в об'єкті нерухомого майна в натурі та включення у це майно приміщень під НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 позивач набуває право власності на спірні приміщення у разі проведення державної реєстрації права власності на виділене в натурі майно.

Оскільки спірні нежитлові приміщення не були виділені в натурі із спільного майна на вимогу ТОВ «Видавництво Дніпро» будь-яким шляхом (на підставі договору або за судовим рішенням), відповідно не поставало питання про державну реєстрацію права власності ТОВ «Видавництво Дніпро» на ці приміщення у складі нежитлової будівлі під літерою «А».

Спростовуючи висновки місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову, апеляційним судом зазначено таке.

Так, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази у розумінні положень ст.34 ГПК України стосовно обставини приналежності ТОВ «Видавництво Дніпро» на праві власності приміщень під НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 як об'єктів нерухомого майна, щодо яких Законом вимагається проведення державної реєстрації речових прав, зокрема, права власності.

Апеляційним судом констатовано, що місцевий господарський суд припустився неправильного застосування норм процесуального права (ст.33 ГПК України), повністю переклавши тягар доказування обставин, що мають значення для справи, на відповідача.

Саме ТОВ «Видавництво Дніпро» як позивач мало довести приналежність йому на праві власності приміщень НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 у будівлі під літерою «А», оскільки ст.33 ГПК України покладає на нього цей процесуальний обов'язок у разі, якщо позивач витребовує майно як його власник, від особи, яка ним заволоділа.

ФОП ОСОБА_4 не висував зустрічних позовних вимог, пов'язаних із захистом його права власності на 1/50 частки у спільному майні, отже тягар доказування в даному спорі щодо наявності або відсутності підстав для витребування майна на свою користь несе саме ТОВ «Видавництво Дніпро».

Фактично суд першої інстанції вмотивував свої висновки та результати вирішення спору доведеністю позовних вимог позивача недоведеністю стверджень відповідача всупереч загальним принципам господарського судочинства - змагальності, рівності сторін, диспозитивності, та правилам розподілу тягара доказування у спорі (ст.33 ГПК України).

В порушення ст.358 ЦК України за відсутності згоди співвласників щодо здійснення права спільної часткової власності на об'єкт нерухомості АДРЕСА_1, а також домовленості про порядок володіння і користування майном спільної власності місцевий господарський суд безпідставно надав перевагу позивачу як співвласнику, витребувавши майно у відповідача.

ФОП ОСОБА_4 набув права власності на спірне майно до набуття позивачем права власності на 49/50 частин у спільному нерухомому майні. Докази зворотнього, як і докази вибуття спірних приміщень з володіння позивача, в справі відсутні, отже таке володіння не може вважатись незаконним.

Разом із цим, відповідачем наданий поверховий план будівлі літера «А» АДРЕСА_1 , зі штампом Генічеського ДБТІ (а.с.136, т.1), який складено при вчиненні реєстраційного напису на договорі купівлі-продажу ОСОБА_4 від 26.02.2002р., в якому відображені саме приміщення НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 в цій будівлі.

На противагу цьому позивачем не надано будь-яких належних доказів, які б спростовували обставину законності володіння ФОП ОСОБА_4 саме цими приміщеннями.

Витребування майна від ОСОБА_6 вимагає його залучення до участі у справі в якості відповідача, що є неможливим у господарському процесі виходячи з вимог ст.ст.1,21 ГПК України.

Посилання на придбання ФОП ОСОБА_4 інших, ніж спірні, приміщень, які увійшли до складу його частки 1/50 в нерухомому майні (приміщення площею 28кв.м. та КПП 30кв.м.) колегія суддів відхиляє, оскільки у складі об'єкта нерухомості «нежитлові будівлі» згідно Витягу від 16.12.2013р. (т.1, а.с.102) такі об'єкти такої площі відсутні.

Відтак, апеляційний суд скасував рішення господарського суду Херсонської області від 24.03.2014р. у зв'язку із порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам, що мають значення для вирішення спору, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Видавництво Дніпро».

Переглядаючи оскаржувану постанову у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій достеменно з'ясовано, що за позивачем - ТОВ "Видавництво Дніпро" - зареєстровано 49/50 частки спірного майна на праві приватної власності, а за відповідачем - ФОП ОСОБА_4 - зареєстровано 1/50 частку спірного майна на праві приватної власності. Право власності і позивача і відповідача підтверджуються належними доказами.

Приписами ст. 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Апеляційним судом встановлено, що жодних угод чи судових рішень про виділ майна в натурі сторони у справі суду не надали. Тобто, достеменно з'ясувати яке майно входить у 1/50 частку відповідача неможливо. Ні позивачем, ні відповідачем не надано беззаперечних доказів того, що спірні приміщення НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3 входять у їх частку спільного часткового майна.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що в рішенні Генічеського райсуду Херсонської області від 20.09.2010 (справа №2-160/10) встановлено, яке майно входить в 49/50 нерухомого майна позивача: літ. А площею 778,4 кв.м. прибудова з підвалом літ. Б, площею 145 кв.м., сауна, площею 47,8 кв.м. та сторожка літ. Д, площею 6,8 кв.м. Так як цим судовим рішенням не встановлено, що до 49/50 нерухомого майна входять спірні приміщення НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3.

Недоречними є посилання ТОВ "Видавництво Дніпро" на те, що відповідач - ФОП ОСОБА_4 не надав суду жодних письмових доказів, що 1/5 частина майна була виділена у 2000-2002 році за погодженням з ВАТ "Херсонська міська друкарня" як власника майна з 1997 року. ТОВ "Видавництво Дніпро" заявлено позов про витребування майна з незаконного чужого володіння. Відтак, предметом доказування є наявність чи відсутність прав на спірне майно, а не правомірність набуття таких прав. В силу вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, з врахуванням ст. 34 ГПК України, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційним судом не було досліджено ряд документів - рішення виконавчого комітету Генічеської міської ради від 14.02.1990 №88, схематичний план Генічеської райтипографії від 29.10.1991, акти прийому-передачі майна від 22.03.1996 та від 20.06.1997 тощо. Позивачем не заявлено вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/50 частини майна від 26.02.2002 та скасування державної реєстрації права власності відповідача. Відтак, суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог у даній справі та з'ясовувати правомірність набуття відповідачем прав на спірне майно.

Колегія також залишає поза увагою висновки скаржника про те, що апеляційним судом встановлено право власності відповідача на спірні приміщення НОМЕР_1,НОМЕР_2,НОМЕР_3. В оскаржуваній постанові, апеляційним судом неодноразово наголошено на неможливості встановити кому саме - позивачу чи відповідачу належить спірне майно.

Таким чином, з огляду на те, що до виділення часток в натурі неможливо встановити приналежність спірного майна позивачу або відповідачу, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову в позові. Доводи скаржника про те, що постанова апеляційного суду винесена з порушенням вимог ст.ст. 317,319,321,387 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про порушення апеляційним судом вимог ст.ст. 22,101 ГПК України.

Приписами ст. 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Подаючи клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів (т. 2, арк. 186) позивач взагалі не обґрунтував неможливість подання цих доказів до місцевого суду. Відтак, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні цього клопотання, про що зазначено у протоколі судового засідання від 03.06.2014 (т. 2, арк. 204).

Колегія суддів констатує, що справа розглянута апеляційним судом відповідно встановленим обставинам справи, з правильним застосуванням до спірних правовідносин ст.ст. 317,319,321,387 ЦК України. Ним дотримано вимоги ст.ст. 42,43,43 ГПК України. Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України,? Вищий господарський суд України, ?

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Видавництво Дніпро" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2014 у справі №923/1712/13 - без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін Судді:Є. Чернов В. Цвігун