Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № Б11/166-12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргипублічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. Соловйової, м. Київна постанову та постановувід 17.12.2013 р. Київського апеляційного господарського суду від 09.01.2013 р. господарського суду Київської областіу справі№ Б11/166-12 господарського суду Київської областіза заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Генезис", м. Київдо боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпошив", м. Васильків Київської областіпровизнання банкрутомліквідаторТОВ "Генезис"в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. СоловйовоїСаєнко В.В., довір.,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2012 року порушено провадження у справі № Б11/166-12 про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтерпошив" (далі - Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Генезис" (далі - Кредитор) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін - далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Київської області від 09.01.2013 року (суддя - Л.Я. Мальована) Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Боржника призначено ініціюючого кредитора, якого зобов'язано здійснити дії у процедурі ліквідації Боржника відповідно до вимог Закону про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.04.2013 року (суддя - Л.Я. Мальована) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Боржника, останнього ухвалено ліквідувати, а провадження у справі припинено.

Не погодившись із вказаними постановою та ухвалою суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі-Банк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року і ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року та припинити провадження у справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 року апеляційну скаргу задоволено частково, постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року та ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року скасовано, а справу скеровано для подальшого розгляду до господарського суду Київської області.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.11.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

При новому апеляційному розгляді постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року (головуючий суддя - Верховець А.А., судді: Остапенко О.М., Шипко В.В.) апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року скасовано, постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року залишено без змін, а справу скеровано для подальшого розгляду до господарського суду Київської області.

Не погоджуючись з цим судовим рішенням апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. Соловйової звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року, а також постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 року та ухвалу господарського суду Київської області від 03.04.2013 року та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 1, 23, 31, 32, 40, 52 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 року Банку відмовлено в прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали господарського суду Київської області від 03.04.2013 року у зв'язку з її скасуванням оскаржуваною постановою апеляційного суду, та прийнято до провадження в частині оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 року та постанови господарського суду Київської області від 09.01.2013 року.

Здійснюючи касаційне провадження у справі за скаргою Банку, колегія суддів виходить з того, що і в апеляційній, і в касаційній скаргах заявник, з посиланням на додані до своєї апеляційної скарги докази, вказав на те, що Банком за укладеним з Боржником договором надавались в кредит грошові кошти, які не були повернуті, а тому Фонд гарантування вкладів на виконання своїх повноважень, визначених нормами ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з метою повернення вказаних кредитних коштів, заперечив законність ухвалених у справі судових рішень та звернувся в інтересах Банку зі скаргами у справі.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, місцевий суд вказав, що для цього є всі правові підстави та докази у справі, оскільки в Єдиний державний реєстр внесена інформація про відсутність юридичної особи Боржника за своєю юридичною адресою, а кредиторські вимоги, що виникли на підставі векселю, підтверджуються виконавчими документами (у тому числі про відкриття виконавчого провадження). Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками судів, оскільки вони зроблені всупереч та з порушенням норм законодавства про банкрутство.

Так, норми ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, які полягають, зокрема у необхідності підтвердження відсутності керівних органів боржника - юридичної особи, за їх місцезнаходженням.

Поряд з цим, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як безспірність кредиторських вимог зберігає свою обов'язковість і при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ст. 52 Закону про банкрутство. Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, а вказані умови складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство.

Як встановили суди попередніх інстанцій, на підтвердження та в обґрунтування виникнення заборгованості Товариства перед ініціюючим кредитором, суди послалися на вексель, копія якого наявна у справі (а.с. 8).

Виходячи з правового аналізу норм ст.ст. 16, 67, 68, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі, ст.ст. 4, 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі дослідження правовідносин, що виникли між сторонами за векселем та дослідженні обставин, чи виникли зобов'язання за таким векселем, господарському суду у матеріали справи або для огляду має надаватись оригінал векселю.

Як вже зазначено вище та вбачається із тексту оскаржуваних судових рішень, оригінал згаданого векселю у справу не надавався та судами попередніх інстанцій не досліджувався.

Таким чином, за відсутністю дослідження з боку судів саме оригіналу вказаного векселю, твердження судів про підтвердженність грошових вимог ініціюючого кредитора до Боржника є хибним та не відповідає вимогам ст.ст. 47, 32-34, 43 ГПК України та ст. 1, ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство.

До викладеного також слід додати наступне.

Згідно норм ч. 5 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель підписується від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель. Підписи скріплюються печаткою.

Між тим із наявної у матеріалах справи копії векселю серії АА 0405040 від 20.08.2012 року жодних підписів не вбачається, а з відтиску печатки не вбачається, від імені кого поставлена така печатка, оскільки відтиск є нерозбірливим.

До того ж, в порушення норм ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України, матеріали справи не містять статутні документи Боржника, довідку з Єдиного державного реєстру (лише є витяг), згідно яких можна дослідити та встановити обставини щодо уповноваженої особи, що мала право підписувати вексель від імені Товариства на момент його видачі.

Жодний же із судів попередніх інстанцій не досліджував та не встановлював вказаних обставин справи.

При встановленні факту відсутності Боржника за його місцезнаходженням місцевий суд в постанові про визнання Боржника банкрутом керувався та послався на відомості згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія АБ, № 567816 від 19.12.2012 року, який містить запис про відсутність Боржника за його місцезнаходженням (а.с. 12-13). Однак касаційний суд зазначає про безпідставність такого посилання та висновку суду.

Відповідно до ст. 19 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Нормами ч. 12 цієї статті передбачено, що у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

Якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Однак, витяг з Єдиного державного реєстру, яким керувалися суди обох інстанцій, не містить повної інформації щодо внесених до реєстру записів про боржника. Такі відомості містяться у довідці з Єдиного державного реєстру

Проте ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції в порушення вказаних норм та норм ст.ст. 32-34 ГПК України незаконно - без урахування порядку, встановленого ст. 19 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", встановили на підставі витягу з Єдиного державного реєстру факт підтвердженності обставини щодо відсутності Боржника за його місцезнаходженням.

Витребування ж додаткових доказів на підтвердження грошових вимог ініціюючого кредитора до відсутнього боржника та стосовно відсутності керівних органів Боржника за їх місцезнаходженням, які б відповідали наведеними вище нормам законодавства, суперечить порядку порушення та здійснення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника.

Так, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство за правилами ст. 52 Закону про банкрутство загальні та спеціальні підстави для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника мають існувати, а належні документи на підтвердження наявності цих підстав повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та не можуть бути витребувані судом (виходячи також з положень ст. 38 ГПК України) або надані у справу після порушення справи про банкрутство.

У зв'язку із викладеним апеляційний суд, підтримавши висновки місцевого суду в постанові про визнання Товариства банкрутом та вказавши про обґрунтованість та підтвердженість підстав для порушення провадження у даній справі та визнання Товариства банкрутом в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, дійшов необґрунтованого та неправомірного висновку, оскільки ці висновки судів суперечать та порушують норми ч. 3 ст. 6, ч. 10 ст. 7, ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство. А тому оскаржувані постанова судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, як незаконні.

За приписами положень п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" (на які послався і апеляційний суд в оскаржуваній постанові) Законом про банкрутство не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, обставини справи, які свідчать про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство можуть бути підставою для оскарження у встановленому законом порядку судових рішень у такій справі, а провадження у цій справі може бути припинене як безпідставно порушене за результатами здійснення апеляційного або касаційного перегляду у цій справі - незалежно від стадії, на якій триває провадження у такій справі.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю підстав для порушення та подальшого здійснення провадження у справі про банкрутство Товариства (із визнанням його банкрутом), провадження у такій справі підлягає припиненню на підставі норм п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України - за відсутністю предмету спору.

При цьому, касаційний суд підтримує правомірність скасування апеляційним судом і ухвали про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу Товариства та припинення провадження у справі, але за підстав, що викладені у даній постанові.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. 19 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст.ст. 16, 67, 68, 75, 76, 77 Уніфікованого закону про прості векселі та переказні векселі, ст.ст. 4, 5, 7 Закону України "Про обіг векселів в Україні" та ст.ст. 41, 47, 32-36, 43, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 105, 106 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Таврика" Н.А. Соловйової задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 р. та постанову господарського суду Київської області від 09.01.2013 р. у справі № Б11/166-12 скасувати.

3. Провадження у справі № Б11/166-12 припинити.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 06.03.2014 року.