Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 916/1321/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на рішеннягосподарського суду Одеської області від 23.01.2014 р.та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р.у справі № 916/1321/13 господарського суду Одеської областіза позовомБілгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в особі Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Державної екологічної інспекції в Одеській областідотовариства з обмеженою відповідальністю "Білгород-Дністровська паляниця"простягнення 262 650 грн.в судовому засіданні взяли участь представники від:

прокуратури: Сіромашенко Р.Л. (посв.від 09.10.2013р.);

позивача 1: не з`явилися;

позивача 2: Гудзенко Т.Є. (дов. від 09.01.2014р.);

відповідача: Єршов О.С. (дов. від 15.01.2013р.),

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Державної екологічної інспекції в Одеській області (далі - ДЕІ в Одеській області) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білгород-Дністровська паляниця" (далі по тексту - ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця") про стягнення 425 808,18 грн. збитків, заподіяних відповідачем внаслідок самовільного спецводокористування.

В подальшому заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора було уточнено позовні вимоги та зменшено розмір збитків, заподіяних відповідачем внаслідок самовільного спец водокористування, що підлягають стягненню до 262 650 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.01.2014 р. (колегія суддів у складі: Погребна К.Ф., Рога Н.В., Зайцев Ю.О.) у задоволені позовних вимог було відмовлено. З Білгород-Дністровської міської ради та ДЕІ в Одеській області на користь Державного бюджету України стягнуто по 2626,50 грн. судового збору з кожного.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 року (головуючий суддя: Лашин В.В., судді: Аленін О.Ю., Воронюк О.Л.), апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2014 р. у справі № 916/1321/13 без змін.

Заступник прокурора Одеської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Відповідач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржених судових актів.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.02.2013 року ДЕІ в Одеській області було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства України відповідачем, за результатами якої встановлено факт порушення п. 9 ст. 44 Водного кодексу України, а саме: факт забору підземної води для виробничих та господарсько-побутових потреб в об'ємі 5000 куб.м в період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. без дозволу на здійснення спеціального водокористування, що підтверджується актом ДЕІ в Одеській області від 01.02.2013 р., звітом ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" про використання води за І квартал 2012 року по формі № 2-ТП.

ДЕІ в Одеській області здійснено розрахунок збитків, що завдані відповідачем, із застосуванням п. 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінприроди України від 20.07.2009 р. за № 389. Визначено суму збитків в розмірі 262 650 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що у ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" у відповідності до приписів ст. 23 Кодексу України про надра відсутня необхідність в отриманні дозволу на спеціальне водокористування, а також з відсутності самовільного спец водокористування, тому що право спеціального водокористування виникло у відповідача на підставі дозволу зі строком дії до 10.12.2011 р., тоді як рішення про його припинення уповноваженим органом не приймалося. Також судом першої інстанції було зазначено, що ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" вчинені підготовчі дії з метою отримання нового дозволу, а у спірний період: з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р., - сплачений збір за спеціальне водокористування. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не було доведено вчинення відповідачем протиправної поведінки у вигляді здійснення забору води без отримання дозволу на спеціальне водокористування та наявність шкоди, з даними висновками погодився суд апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність повного складу правопорушення, як передумови відшкодування шкоди за порушення природоохоронного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ч.1 ст.111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

Згідно з п.9 ст.44 цього Кодексу водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Таким чином, водним законодавством передбачено вичерпний перелік видів використання води, які не відносяться до спеціального водокористування, а значить і не потребують отримання дозволу на спецводокористування. Зокрема, відсутність у відповідача обов'язку отримати дозвіл на спеціальне водокористування може бути обумовлена видобуванням корисних копалин та паралельним вилученням води з надр, чим спростовується помилкове посилання апеляційного суду на ч.1 ст.23 Кодексу України про надра в обґрунтування висновку щодо права відповідача без спеціальних дозволів видобувати для своїх господарських і побутових потреб підземні води для власних господарсько-побутових потреб нецентралізованого та централізованого господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб.м. на добу, оскільки з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та відповідачем не доведено забір підземних вод разом з видобуванням корисних копалин.

Відмова в позові з цих підстав є необґрунтованою, суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з Водним Кодексом України підземні води належать до державного водного фонду України.

Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Так, згідно зі ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Виходячи зі ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

З акту ДЕІ в Одеській області від 01.02.2013 р. та інших матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" в період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. добуто підземних вод за допомогою артсвердловин та використано їх задля виробництва з метою отримання продукції та для господарсько-побутових потреб у розмірі 5000 куб.м при наявності дозволу, строк чинності якого сплив 10.12.2011 р., тобто з порушенням строків його дії та без його продовження уповноваженим органом або отримання нового дозволу, що призвело до спричинення збитків державі в розмірі 262 650 грн.

Як вже зазначалося, пунктом 9 ст.44 та ч.1 ст.49 зазначеного Кодексу встановлено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

За приписами ст. 50 Водного Кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Частиною першою статті 111 Водного Кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Під час видобування підземних вод існує два документи дозвільного характеру - дозвіл на спецводокористування (Водний кодекси України) та спецдозвіл на видобування підземних вод (Кодекс України про надра).

Відповідно до статті 65 Кодексу України про надра порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.

Отже, підземні води виступають, як природний ресурс з подвійним правовим режимом, що викликає дублювання здійснення контролюючими органами перевірок та встановленням відповідальності за різними законами.

Так, у ст.23 Кодексу України про надра міститься положення, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснює господарську діяльність, у тому числі використовує артсвердловини на земельній ділянці, що надані йому на умовах оренди згідно із договором від 11.04.2005 р., видобуває підземні води у господарських й господарсько-побутових цілях.

Отже, враховуючи, що у період з 11.12.2011 року по 24.05.2012 року у відповідача був відсутній дозвіл на спеціальне водокористування, а відповідно до ст.11 Водного кодексу України, підприємства установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України, суди дійшли передчасного висновку про те, що позивачем не доведено видобування ТОВ "Білгород-Дністровська паляниця" підземних вод більш 300 куб.м на добу відмовивши у задоволені позовних вимог, оскільки шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації.

Слід також зауважити, що спірні водні правовідносини, які пов'язані з обов'язковістю отримання відповідачем дозволу на спецводокористування, вичерпно врегульовані статтями 44, 48, 49 Водного кодексу України як нормами спеціального закону. В свою чергу, стаття 23 Кодексу України про надра звільняє певних суб'єктів (землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок) від отримання спеціальних дозволів на користування надрами, що не слід ототожнювати з дозволами на спецводокористування.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустилися неправильного застосування приписів ч.1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, при новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 23.01.2014 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. у справі № 916/1321/13 скасувати. Справу №916/1321/13 направити до господарського суду Одеської області на новий розгляд.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.