Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.06.2014 року у справі №914/4280/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 914/4280/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Мележик Н.І. - головуючого (доповідача),

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

на рішення господарського суду Львівської області

від 09.12.2013 року

та постанову Львівського апеляційного господарського

суду від 11.03.2014 року

у справі № 914/4280/13

господарського суду Львівської області

за позовом Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

до відповідачів: 1) Сихівського відділу Державної

виконавчої служби Львівського

міського управління юстиції

2) Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області

за участю Прокуратури м. Львова

про стягнення 54 521,17 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_5

відповідачів - 1) не з"явились

2) не з"явились

прокурора - Гудименко Ю.В.

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2013 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області та Сихівського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про стягнення з Держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області шкоди (збитки), заподіяної Сихівським відділом Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції внаслідок його бездіяльності під час виконання рішення, в сумі 54 521,17 грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.12.2013 року (суддя Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 року (судді: Дубник О.П., Скрипчук О.С., Матущак О.І.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, зокрема, приписів статей 16, 22, 1173 Цивільного кодексу України, внаслідок чого йому, через невиконання відповідачем № 1 норм Закону України "Про виконавче провадження", заподіяні збитки у зв'язку з неотриманням грошових коштів на підставі рішення суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 25 серпня 2010 року на виконання рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2010 року у справі № 6/83 видано наказ про стягнення з Дочірнього підприємства "Львівміськбудіндустрія" на користь ФОП ОСОБА_4 54521,17 грн. заборгованості, 545,21 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.04.2013 року у справі № 6/83, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2013 року, визнано протиправною бездіяльність Сихівського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції при примусовому виконанні наказу господарського суду Львівської області від 25.08.2010 року, яка полягала у порушенні порядку та строків виконання цього наказу.

Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення 54 521,17 грн. збитків, завданих органом Державної виконавчої служби внаслідок не проведення ним дій з примусового виконання наказу господарського суду Львівської області від 25.08.2010 року у справі № 6/83, у вигляді суми, присудженої до стягнення за рішенням цього ж місцевого суду від 20.07.2010 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 56 Конституція України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Положеннями частини 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом.

Крім того, до органу Державної виконавчої служби не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

В пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року зазначено, що: "у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 № 04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення.".

Відповідно до вказаного пункту у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на момент пред'явлення наказу до виконання, у Сихівському ВДВС вже знаходилось зведене виконавче провадження щодо стягнення з ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" коштів, зокрема, стягнення на користь ТОВ "Приватбуд" 106309,35 грн., а також на користь УПФУ у Галицькому районі м. Львова 160609,61 грн.

В процесі виконання рішення щодо стягнення коштів з ДП "Львівміськбудіндустрія" на користь ТОВ "Приватбуд" державним виконавцем накладено арешти на кошти боржника на рахунках, відкритих в банківських установах та на все рухоме майно боржника, що підтверджується відповідними постановами і витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 26289904 від 23.02.2010 р. Згідно відповідей банківських установ коштів на рахунках боржника недостатньо для виконання рішення.

ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" станом на 2010 рік володіло двома транспортними засобами, а саме: автомобілем марки Suzuki Swift, 2003 року випуску, а також ЗИЛ-ММЗ 45021, 1987 року випуску, які 01.03.2010р. та 04.03.2010р. описані й арештовані державним виконавцем Сихівського ВДВС ЛМУЮ, що підтверджується наявними у справі актами опису й арешту майна. В січні 2011 року автомобіль марки Suzuki Swift, 2003 року випуску реалізовано за ціною 22 700 грн., з яких 3382,30 грн. - винагорода спеціалізованої організації, а кошти в сумі 19 317,70 грн. надійшли на депозитний рахунок Сихівського ВДВС ЛМУЮ.

Згідно висновку експерта від 09.06.2011 р. ринкова вартість автомобіля ЗИЛ-ММЗ 45021, 1987 року випуску,складає 25 030 грн. Станом на день розгляду справи вказаний автомобіль декілька разів був предметом прилюдних торгів, проте, не реалізований у зв'язку з відсутністю покупців. Пропозиція державного виконавця позивачу залишити нереалізований автомобіль останнім не використана.

З листа Управління Держкомзему у м. Львові №40/11/461/40/11-550 від 23.12.2009р. вбачається, що згідно земельно-кадастрових даних, інформація про зареєстровані державні акти на право власності, користування земельними ділянками, договори оренди землі ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" у м. Львові, м. Винники, смт. Брюховичі, смт. Рудно відсутня.

Також в КП ЛОР "БТІ та ЕО" відсутня інформація стосовно державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у м. Львові за ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд".

Крім цього, судом встановлено, що активи ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" знаходяться в податковій заставі згідно акта опису активів № 27 від 24.09.2010р. і дозвіл на погашення суми податкового боргу за їх рахунок надано Постановою Львівського окружного адміністративного суду №2а-8517/12/1370 від 01.11.2012р.

Відповідно до статті 44 Закону України У "Про виконавче провадження" у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;

3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами та зобов'язання за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування);

6) у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги позивача задовольняються в шосту чергу.

Станом на момент пред'явлення позивачем наказу до виконання, в зведеному виконавчому проваджені № 22581587 заявлені вимоги УПФУ у Галицькому районі м. Львова у розмірі 160 609,61 грн., які задовольняються в четверту чергу. Крім того, в цьому ж проваджені заявлені і вимоги фізичних осіб по стягненню нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, які задовольняються в третю чергу, а також вимоги ДПІ в Сихівському районі, що задовольняються в п'яту чергу.

Відповідно до довідки Сихівського ВДВС ЛМУЮ № В-1632/70 від 04.12.2013р. за час виконання зведеного виконавчого провадження №22581587 з боржника ДП "Львівміськбудіндустрія" ЗАТ "ПБО "Львівміськбуд" стягнуто 386219,00 грн. та перераховано на користь стягувачів - фізичних осіб по стягненню нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

На виконанні залишено виконавчі документи на загальну суму 881 067,14 грн., вимоги за якими задовольняються перед вимогами позивача, а саме: два виконавчих провадження про стягнення заробітної плати на суму 21 799,14 грн. та виконавчі провадження про стягнення на користь УПФУ в Галицькому районі м. Львова та на користь держави податкового боргу на загальну суму 778 717,23 грн., виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Відмовляючи в позові, господарські суди виходили з того, що Сихівським відділом Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції проводились виконавчі дій по виконанню зведеного виконавчого провадження щодо стягнення з Дочірнього підприємства "Львівміськбудіндустрія" заборгованості по зведеному виконавчому провадженні (до якого приєднано виконавче провадження позивача згідно наказу господарського суду Львівської області від 25.08.2010 року у справі № 6/83) і стягнення заборгованості здійснювалось згідно передбаченої статтею 44 Закону України "Про виконавче провадження" черговістю. Вимога ФОП ОСОБА_4 відноситься до шостої черги.

Позивач не втратив права та можливості на отримання належних йому сум за вказаними виконавчими документами під час здійснення відповідачем №1 виконавчого провадження з їх примусового виконання, а стягнення таких сум у даній справі, як збитків, може призвести до незаконного отримання коштів у подвійному розмірі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наявними доказами доведено факт неможливості виконання наказу господарського суду Львівської області № 6/83 від 25.08.2010 року в передбачені ст. 30 цього ж Закону строки, у зв'язку з відсутністю достатнього майна у боржника, обтяження його податковими й іншими зобов'язаннями, а також наявністю значної кількості стягувачів, вимоги яких задовольняються перед вимогами позивача, тобто відсутній причинний зв'язок між неправомірними діями державного виконавця і шкодою, яку заявлено позивачем.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову і фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що, в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

В зв"язку з викладеним, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, рішення та постанова апеляційного господарських судів ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарських судів попередніх інстанцій, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення та постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 року у справі № 914/4280/13 залишити без змін.

Головуючий суддяН.І. Мележик СуддіН.Г. Дунаєвська С.С. Самусенко