Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.03.2014 року у справі №910/16602/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 року Справа № 910/16602/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівВасищака І.М., Чернова Є.В.,за участю представників:позивача-Миронець О.В., відповідача третіх осіб-Синельников М.О., -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Страхова Група "ТАС" (далі - ПАТ "СГ "ТАС")на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.12.2013у справі№910/16602/13 за позовомПАТ "АКБ "Індустріалбанк" в особі Регіонального відділення в м.Києвідо (треті особиПАТ "СГ "ТАС" - Баглаєнко М.Л., Рябченко Р.М., Гільченко П.В.)про стягнення 65262,10 грн. страхового відшкодуваннявстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 20.11.2013 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Страхова Група "ТАС" на користь ПАТ "АКБ "Індустріалбанк" 60655,53 грн. страхового відшкодування. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 (судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я., Коршун Н.М.) рішення змінено шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 61886 грн. страхового відшкодування, а в решті позовних вимог відмовлено.

ПАТ "СГ "ТАС" в поданій касаційній скарзі просить рішення і постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.526,610,611,983,990,991,997 ЦК України, ст.ст.9,16,18,19,21,25,26,28 Закону України "Про страхування" та ст.ст.32-34,43,83,84,101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що стягнення судами страхового відшкодування понад суму 25515,21 грн., яка визначена за перший рік дії кредитних угод у наданих позивачем розрахунках від 20.11.2013, суперечить вимогам п.3 ч.1 ст.28 Закону України "Про страхування" та умовам п.п.6.2,7.2,8.2 договору добровільного страхування кредитного портфелю банку №17/0003464021 від 17.08.2006, виходячи зі змісту яких несплата позивачем щорічних страхових платежів за 2-ий та 3-ій роки дії кредитних угод свідчить про чинність договору страхування лише щодо першого року дії кредитних угод (за 2007 рік) та непоширення страхового захисту на збитки позивача, що настали по закінченню першого року дії кредитних угод, оскільки у позивача та в матеріалах справи відсутні квитанції про внесення відповідачу страхових платежів за наступні періоди дії кредитних угод (2-ий та 3-ій роки). Крім того, заявник вказує на безпідставний вихід суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог шляхом стягнення з відповідача 21340 грн. страхового відшкодування в рамках страхової суми, визначеної в додатку №1 до договору страхування (реєстрах) по кредитному договору №KRCK/0300/8/07 від 15.01.2007, укладеному між банком та Баглаєнко М.Л., в той час як страхувальник у позовній заяві просив стягнути в цій частині лише 20109,53 грн. заборгованості. На думку відповідача, судами належним чином не перевірено розрахунок суми страхового відшкодування, наслідком чого стало помилкове включення комісійних витрат до складу стягнутої зі страховика суми страхового відшкодування, що є порушенням п.11.1.3 договору страхування, згідно якого комісійні, на відміну від простроченої заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом, не входять до суми страхового відшкодування. Заявник також наголошує, що в розумінні п.6.1 договору страхування датою настання неплатоспроможності та датою настання страхового випадку є саме 31-ий день з дня невиконання позичальником кредитної угоди, а наступні дні є продовженням неплатоспроможності.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування в межах страхової суми, визначеної в додатках до договору страхування (реєстрах) по кредитним договорам, укладеним з третіми особами, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

17.08.2006р. між Акціонерним комерційним банком "Індустріалбанк" (страхувальник) та ЗАТ "Страхова Група "ТАС" (правонаступником якого є ПАТ "Страхова Група "ТАС") (страховик) було укладено договір добровільного страхування кредитного портфелю банку №17/0003464021 (далі - договір страхування), п.4.1 якого визначено, що предметом договору є страхування ризиків страхувальника, пов'язаних з невиконанням (неналежним виконанням) фізичними особами (позичальники) своїх договірних зобов'язань за договорами кредитними, укладеними між страхувальником та позичальниками та зазначеними в Реєстрі кредитних угод.

Згідно п.6.1 договору страхування страховим випадком є невиконання або часткове невиконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом в строки та на умовах, що передбачені в конкретній кредитній угоді, внаслідок смерті або неплатоспроможності позичальника. Під неплатоспроможністю позичальника сторони розуміють наявність факту прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань по поверненню суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом на протязі більш ніж 30 календарних днів з моменту настання обов'язку щодо сплати відповідно до умов кредитної угоди.

Умовами договору страхування конкретний момент настання страхового випадку чітко не визначений, а зазначена в п.6.1 договору фраза "протягом більш ніж 30 календарних днів" не є чітким визначенням терміну в 30 днів, оскільки порушенням протягом більше ніж 30 календарних днів будуть усі дні, починаючи з 31-го дня порушення. Отже, конкретний момент настання страхового випадку сторонами у договорі страхування не визначений, проте, визначено, що при настанні події, яка є страховим випадком, у відповідача виникає обов'язок сплатити позивачу страхове відшкодування.

15.01.2007р. між банком та Баглаєнко М.Л. був укладений Кредитний договір №KRCK/0300/8/07 на споживчі цілі в сумі 20000,00 грн. строком з 15.01.2007р. по 14.01.2010р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-1).

13.02.2007р. між банком та Рябченком Р.М. був укладений Кредитний договір №KRCK/0300/68/07 на споживчі цілі в сумі 18000,00 грн. строком з 13.02.2007р. по 12.02.2009р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-2).

12.04.2007р. між банком та Гільченко П.В. був укладений кредитний договір №KRCK/0300/149/07 на споживчі цілі в сумі 20000,00 грн. строком з 12.04.2007р. по 11.04.2010р. зі сплатою за користування кредитними коштами 9% річних (далі - кредитний договір-3).

Пунктом 4.3 вказаних кредитних договорів встановлено, що позичальник зобов'язується починаючи з першого числа наступного місяця за місяцем укладення договору, погашати кредит в сумі не менш ніж за 555,56 грн. (кредитний договір-1), 750 грн. (кредитний договір-2), 555,56 грн. (кредитний договір-3), сплачувати нараховані відсотки за користування кредитом не пізніше 25 числа кожного місяця, а при повному погашенні кредиту - одночасно з погашенням кредиту.

Пунктом 8.2 договору страхування передбачено, що відповідальність страховика за кожною кредитною угодою діє з моменту отримання страхового платежу за реєстром кредитних угод і до повного погашення позичальниками заборгованості по кредитним угодам, зазначеним в реєстрах. При цьому договір набирає чинності і діє відносно конкретної кредитної угоди тільки при умові сплати суми страхового платежу на умовах п. 7.2 цього договору.

Сплату чергового платежу за кредитним договором-1 позичальники (треті особи) зобов'язані були провести 25.07.2007р., за кредитним договором-2 - 25.04.2007р., за кредитним договором-3 - 25.05.2007р., однак, своїх зобов'язань не виконали.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02.02.2010 у справі 2-1210/2010р. встановлено, що станом на листопад 2009 року загальна сума заборгованості Гільченка П.В. перед ПАТ "АКБ "Інтустріалбанк" за кредитним договором-3 становить 149044,36 грн. Цим рішенням позов задоволено повністю та стягнуто з Гільченка П.В. 149044,36 грн. заборгованості та судові витрати.

Рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 04.07.2008 у справі №2-3041-1/08, встановлено, що станом на 21.04.2009р. за Рябченко Р.М. рахується заборгованість по кредиту перед ПАТ "АКБ "Інтустріалбанк" за кредитним договором-2 у сумі 44612,12 грн. Позов задоволено та стягнуто з Рябченка Р.М. на користь банку вказану заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03.07.2008 у справі №2-3614-2008р. встановлено, що станом на 07.05.2008р. заборгованість Баглаєнка М.Л. перед ПАТ "АКБ "Інтустріалбанк" за Кредитним договором-1 становить 32317,80 грн. Враховуючи зазначене суд задовольнив позов та стягнув з Баглаєнка М.Л. на користь банку 32317,80 грн. та судові витрати.

Наведені факти в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доведенню.

Позивачем направлено позичальникам листи №3004 від 20.11.2007, №304 від 18.01.2008, №1088 від 06.03.2008, №1135 від 10.04.2009, №2977 від 20.11.2007, №283 від 18.01.2008, №560 від 01.02.2008, №847 від 21.02.2008, №2935 від 19.11.2007, №311 від 18.01.2008, №789 від 20.02.2008, №512 від 11.02.2009 з вимогою про виконання зобов'язання за кредитними договорами, дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та комісії та надання додаткових документів для з'ясування фінансового стану та перевірки платоспроможності позичальників. Докази їх отримання позичальниками додані до матеріалів справи.

Матеріалами справи підтверджується невиконання позичальниками умов кредитних договорів щодо повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитними коштами.

У зв'язку з невиконанням позичальниками своїх зобов'язань за кредитними договорами, позивачем на адресу відповідача було відправлено заяви №3210 від 05.12.2007, №949 від 27.02.2008, №1027 від 04.03.2008, №3248 від 07.12.2007, №1028 від 04.03.2008, №953 від 27.02.2008, №1934 від 08.05.2008, якими було повідомлено про непогашення заборгованості за кредитними договорами та виплату страхового відшкодування.

Однак, відповідач, з посиланням на умови договору страхування, листами від 25.12.2007, від 08.05.2008 та від 11.07.2008 повідомив позивача про невизнання вищезазначених випадків страховими та відмовив позивачу у виплаті страхових відшкодувань за вказаними кредитними договорами у зв'язку з невиконанням останнім умов договору страхування щодо строків повідомлення про настання страхових відпадків.

Згідно приписів ст.988 ЦК України та ст.20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Позивачем підписані та надіслані на адресу відповідача реєстри кредитних угод за липень 2007 року від 31.07.2007, та сплачений страховий внесок відповідно до порядку та в строки згідно п.7.2 договору страхування.

Посилання відповідача на те, що збитки позивача за другий та третій рік дії кредитних угод не підлягають страховому відшкодуванню, враховуючи, що позивачем не були сплачені щорічні страхові платежі за другий та третій рік дії кредитних угод відповідно до умов договору страхування, є необґрунтованими, оскільки судом встановлено, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування лише за перший рік дії кредитних угод (2007 рік), за який позивачем були сплачені щорічні страхові платежі. Докази того, що страхувальником страхові платежі не внесено, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем таких доказів не надано.

Також доказів припинення чи розірвання договору страхування сторонами суду не надано.

Відповідно до п.11.1.6 договору страхування, після отримання заяви страхувальника про страховий випадок страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування протягом десяти робочих днів від дня отримання всіх документів, передбачених у п.п.11.1.3-11.1.4 договору.

Разом із заявами про виплату страхового відшкодування позивач також надіслав відповідачу додаткові документи відповідно до умов договору страхування.

Як вбачається з умов п.п.10.4.4,11.1.2 договору страхування, право відмови у виплаті страхового відшкодування у разі несвоєчасного повідомлення про настання страхового випадку виникає у страховика за наявності певних умов: у разі, якщо не буде доведено, що по-перше, страховику своєчасно стало відомо про настання страхового випадку або, по-друге, що відсутність у страховика відомостей про це не могла вплинути на його обов'язки сплатити страхове відшкодування.

Несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови від страхового відшкодування.

В обґрунтування відмови від виплати позивачу страхового відшкодування відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, яким чином несвоєчасне повідомлення позивачем про настання страхового випадку за кредитним договором вплинуло на його обов'язок сплатити страхове відшкодування.

Страховик у разі настання страхового випадку відповідно до положень чинного законодавства та умов договору страхування зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач не мав можливості переконатись, чи є страховим випадком подія по кредитних договорах від 15.01.2007, від 13.02.2007 та від 12.04.2007, зазначена позивачем в листах, направлених відповідачу в період з 05.12.2007р. по 08.05.2008р.

Враховуючи те, що при укладенні договору страхування сторони дійшли згоди яка саме подія є страховим випадком, несвоєчасне повідомлення позивачем відповідача про її настання не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, тому заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до п.5.1 договору страхування страхова сума визначається в розмірі суми кредиту та відсотків за користування кредитом на підставі конкретних угод згідно реєстру кредитних угод, наведеному в додатку №1 до договору.

Згідно додатку №1 до договору страхування (реєстрів) страхова сума за кредитним договором №KRCK/0300/149/07 від 12.04.2007 (позичальник Гільченко П.В.) визначена у розмірі 21340 грн., за кредитним договором №KRCK/0300/8/07 від 15.01.2007 (позичальник Баглаєнко М.Л.) - 21340 грн., за кредитним договором №KRCK/0300/68/07 від 13.02.2007 (позичальник Рябченко Р.М.) - 19206 грн. (а.с.77-79).

Відповідно до п.10.6.2 договору страхування страховик несе фінансову відповідальність по договору в межах обумовленої в ньому страхової суми (згідно реєстрів).

З огляду на вищезазначене, апеляційна інстанція, перевіривши розрахунок, не погодилася з висновком суду першої інстанції та визнала, що сума страхового відшкодування, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням п.10.6.2 договору страхування становить 61886 грн.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст.9 Закону України "Про страхування" страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п.п.5.1,10.6.2,11.1.3 договору страхування страхова сума визначається в розмірі суми кредиту та відсотків за користування кредитом на підставі конкретних угод згідно реєстру кредитних угод, наведеному в додатку №1 до договору. Страховик несе фінансову відповідальність по договору в межах обумовленої в ньому страхової суми (згідно реєстрів). Розмір страхового відшкодування - це прострочена заборгованість позичальника по кредитній угоді, виключаючи пеню, штрафні санкції та підвищені відсотки за прострочку, в розмірі суми кредиту та відсотків за користування кредитом на підставі умов конкретної кредитної угоди, на дату настання страхового випадку.

У зв'язку з цим, касаційна інстанція не може не погодитися з твердженням заявника про те, що судами належним чином не перевірено розрахунок позивача щодо суми страхового відшкодування, наслідком чого стало помилкове включення комісійних до складу стягнутої зі страховика суми, що є порушенням п.11.1.3 договору страхування, з урахуванням змісту якого комісійні витрати, на відміну від простроченої заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом, не входять до суми страхового відшкодування, підлягаючого до виплати.

Наведене також не виключає наявність підстав вважати, що страховим випадком охоплюється (покривається) не загальна (вся) заборгованість позичальника по виплаті кредиту та відсотків, в тому числі й та, термін погашення якої позичальником ще не настав, а саме реальна заборгованість, яка виникла в період прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань та існує на дату настання страхового випадку.

Висновок апеляційного суду про невизначеність договором страхування конкретного моменту настання страхового випадку суперечить п.6.1 цього договору, за змістом якого датою настання неплатоспроможності та датою настання страхового випадку є саме 31-ий день з дня невиконання позичальником кредитної угоди, а наступні дні є продовженням неплатоспроможності.

Водночас, судами помилково залишено поза увагою поширення на спірні правовідносини положень п.3 ч.1 ст.28 Закону України "Про страхування", відповідно до яких дія договору страхування припиняється та втрачає чинність у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому, договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Відповідно до п.п.6.2,7.2,8.2 договору страхування страховий захист розповсюджується на страхові випадки, які настали в період дії конкретної кредитної угоди, по якій були внесені страхові платежі, згідно реєстру. Якщо кредитна угода укладена строком більше ніж на один рік, то на наступний рік страхувальник перераховує черговий (щорічний) платіж не пізніше 10-го числа наступного місяця після закінчення поточного року дії відповідної кредитної угоди на підставі рахунків, виставлених страховиком страхувальнику в день отримання реєстру кредитних угод. При цьому, договір набирає чинності і діє відносно конкретної кредитної угоди тільки при умові сплати суми страхового платежу на умовах п.7.2 цього договору.

Таким чином, п.п.7.2,8.2 договору страхування по суті містять застереження щодо можливості дострокового припинення (втрати чинності) договору в разі невиконання страхувальником зобов'язання по сплаті чергового (щорічного) платежу на підставі виставленого страховиком рахунку до 10-го числа наступного місяця після закінчення поточного року дії відповідної кредитної угоди.

Як встановлено судами, кредитні договори між банком та третіми особами були укладені на 3-річний строк.

Всупереч вимог ст.ст.43,84,105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не відхилено та не спростовано належним чином доводи скаржника про те, що стягнення судами страхового відшкодування понад загальну суму 25515,21 грн., яка визначена за перший рік дії кредитних угод у контррозрахунку відповідача (а.с.55 том 2) та в розрахунках заборгованості від 20.11.2013 (а.с.66-68 том 2), наданих самим же позивачем по конкретним позичальникам (третім особам), суперечить вимогам п.3 ч.1 ст.28 Закону України "Про страхування" та умовам п.п.6.2,7.2,8.2 договору добровільного страхування кредитного портфелю банку №17/0003464021 від 17.08.2006, виходячи зі змісту яких несплата позивачем щорічних страхових платежів за 2-ий та 3-ій роки дії кредитних угод свідчить про чинність договору страхування лише щодо першого року дії кредитних угод (за 2007 рік) та непоширення страхового захисту на збитки позивача, що настали по закінченню першого року дії кредитних угод, оскільки у позивача та в матеріалах справи відсутні платіжні документи про внесення відповідачу страхових платежів за наступні періоди дії кредитних угод (2-ий та 3-ій роки).

Судами також не надано правової оцінки зазначеним вище розрахункам позивача на предмет їх відповідності умовам п.п.5.1,10.6.2,11.1.3 договору страхування, згідно яких комісійні, на відміну від простроченої заборгованості по кредиту та відсотків за користування кредитом, не входять до суми страхового відшкодування, підлягаючого до виплати.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено сплату страхових внесків за відповідні періоди.

При цьому, колегія враховує непослідовний та суперечливий характер висновків апеляційного суду з цього приводу, які ґрунтуються на відхиленні заперечень відповідача з тих мотивів, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування лише за перший рік дії кредитних угод (2007 рік), за який позивачем були сплачені щорічні страхові платежі. Адже, в подальшому апеляційна інстанція недоречно вказує на ненадання відповідачем та відсутність в матеріалах справи доказів того, що страхувальником страхові платежі не внесено.

Таким чином, в мотивувальній частині постанови апеляційний суд спочатку зазначив про доведеність сплати позивачем страхових внесків тільки перший рік дії кредитних угод (за 2007 рік), що, до речі, не заперечується страховиком, а потім припускає їх можливу сплату за наступні роки виключно з мотивів ненадання відповідачем доказів їх несплати. Однак, за змістом ст.33 ГПК України не відповідач повинен доводити несплату щорічних страхових внесків, а, навпаки, позивач має довести їх оплату з наданням відповідних платіжних документів, оскільки це має значення для встановлення факту чинності чи нечинності договору страхування протягом 2-ого та 3-ого років дії кредитних угод, а, відтак, і суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

За наведених обставин, касаційна інстанція вважає передчасним висновок апеляційного суду про недоведеність припинення договору страхування на підставі п.3 ч.1 ст.28 Закону України "Про страхування" та п.п.7.2,8.2 договору страхування. В свою чергу, посилання суду на недоведеність розірвання договору страхування колегія не приймає до уваги як такі, що не мають значення для справи.

Разом з тим, відповідно до п.2 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія погоджується з твердженням скаржника про те, що, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з відповідача 21340 грн. страхового відшкодування в рамках страхової суми, визначеної в додатку №1 до договору страхування (реєстрах) по кредитному договору №KRCK/0300/8/07 від 15.01.2007, укладеному між банком та Баглаєнко М.Л., в той час як страхувальник у позовній заяві просив стягнути в цій частині лише 20109,53 грн. заборгованості. Крім того, матеріали справи не містять доказів збільшення позивачем розміру позовних вимог в цій частині в порядку, передбаченому ч.4 ст.22 ГПК України.

Викладене також свідчить про порушення апеляційним судом імперативних приписів ч.3 ст.101 ГПК України, оскільки різниця між розміром позовних вимог, задоволених судами апеляційної та першої інстанцій, становить 1230,47 грн. (61886 грн. - 60655,53 грн.), що, в свою чергу, є тотожним різниці між страховою сумою по кредитному договору №KRCK/0300/8/07 від 15.01.2007 та сумою, яку просив стягнути позивач стосовно Баглаєнко М.Л. (21340 грн. - 20109,53 грн.).

Отже, посилаючись в обґрунтування часткового задоволення позову передусім на вибіркове застосування окремих положень п.п.5.1,6.1,8.1,8.2,10.6.1,10.6.2,11.1.1-11.1.6 договору страхування, суди попередніх інстанцій не врахували їх системного взаємозв'язку зі змістом п.п.6.2,7.2,8.2 цього ж договору, тобто не надали належної правової оцінки всім умовам договору страхування в їх сукупності, що свідчить про неповне з'ясування обставин справи.

Враховуючи предмет та підстави даного позову, суттєвим при вирішенні спору є встановлення обсягів страхового відшкодування, підлягаючих до виплати відповідачем позивачу по кожному кредитному договору в рамках договору страхування, що в порушення вимог ст.43 ГПК України не було з'ясовано судами попередніх інстанцій.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо періоду чинності договору страхування, дійсного розміру страхового відшкодування, підлягаючого до виплати банку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України), тому є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи надати ретельну правову оцінку умовам договору страхування в їх сукупності, встановити дійсні права та обов'язки сторін і з врахуванням приписів чинного законодавства у сфері страхування вирішити спір відповідно до вимог закону.

Разом з тим, колегія відхиляє передчасне клопотання про покладання на позивача понесених заявником судових витрат по справі, оскільки, як роз'яснено в абзаці 1 п.4.4 постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд, розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Страхова Група "ТАС" задовольнити.

Рішення господарського суду м.Києва від 20.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі №910/16602/13 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: І.Васищак

Є.Чернов