Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №11/51-1559
Постанова ВГСУ від 09.04.2014 року у справі №11/51-1559
Постанова ВГСУ від 03.12.2015 року у справі №11/51-1559

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року Справа № 11/51-1559 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2,

ОСОБА_3 - ОСОБА_2,

відповідача - Опанасенка В.Ю.,

ТОВ "Тернопрестиж" - Осіва П.В.,

ПАТ "Укрсоцбанк" - Дубовського П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014

та на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.06.2014

у справі № 11/51-1559

за позовом ОСОБА_5

до Товариства з обмеженою відповідальністю магазин "Київ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопрестиж"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про зобов'язання виділити в натурі частку з майна товариства шляхом передачі у власність нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до господарського суду Тернопільської області з позовом до ТОВ магазин "Київ" про зобов'язання відповідача виділити в натурі належну їй частку в майні ТОВ магазин "Київ" шляхом передачі їй у власність нерухомого майна - приміщення площею 1267,1 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.06.2014 (суддя Півторак М.Є.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (колегія суддів у складі: суддя Хабіб М.І. - головуючий, судді Гриців В.М., Давид Л.Л.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент прийняття загальними зборами рішення від 03.07.2009 нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було передане товариством в іпотеку АКБ СР "Укрсоцбанк" на підставі іпотечного договору № 5578 від 17.07.2008, та на це приміщення була накладена заборона на його відчуження, яка внесена 17.07.2008 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек. У зв'язку з тим, що згоди на відчуження ОСОБА_5 предмета іпотеки банк не надавав, господарські суди дійшли висновку, що відчуження оспорюваного майна відбулося з порушенням як умов іпотечного договору так і ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку".

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 24.06.2014, постанову апеляційного суду від 02.12.2014 та припинити провадження у справі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 2, 42, 47, 80, 82 ГПК України, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 559, 575, 593, 598 ЦК України, ст.ст. 17, 23, 36, 37 Закону України "Про іпотеку". Так, на думку, скаржника, господарські суди безпідставно не припинили провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору між сторонами, оскільки на виконання рішення загальних зборів вказане приміщення було передано позивачу.

Від ОСОБА_3 в порядку ст. 107 ГПК України надійшла касаційна скарга, у якій скаржник, наголошуючи на тому, що його не було залучено до участі у даній справі, просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 24.06.2014, постанову апеляційного суду від 02.12.2014, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області. Так, на думку скаржника, про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням його прав свідчить та обставина, що він володіє 100% статутного капіталу відповідача.

У відзивах на касаційні скарги ТОВ "Тернопрестиж" вважає доводи, викладені в обох касаційних скаргах, обґрунтованими.

У відзивах на касаційні скарги ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Магазин "Київ" та у додаткових поясненнях ПАТ "Укрсоцбанк" просять постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 та рішення господарського суду Тернопільської області від 24.06.2014 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_5 - без задоволення, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 припинити. Так, на думку банку та відповідача, права ОСОБА_3 оскаржуваними судовими рішеннями у справі не порушено та питання про його права і обов'язки у цих рішеннях не вирішувалося. Щодо касаційної скарги позивача, то банк та відповідач зазначають про те, що договір іпотеки є чинним і на даний час і був чинним на час прийняття рішення загальних зборів, а тому відчуження майна відбулося без згоди іпотекодержателя на таке відчуження.

03.12.2015 у судовому засіданні представником ПАТ "Укрсоцбанк" заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткового обґрунтування заперечень на подані касаційні скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Колегія суддів вирішила відхилити клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ст.ст. 69, 1118 ГПК України обмежено строк розгляду касаційної скарги; в силу наданих ст. 1117 ГПК України повноважень, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, збирати нові, тощо, а перевіряє судові рішення виключно на дотримання судами при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права; представником ПАТ "Укрсоцбанк" не подано доказів щодо неможливості подання додаткового обґрунтування заперечень на подані касаційні скарги на час розгляду касаційної скарги у суді касаційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу позивача такою, що підлягає частковому задоволенню, а провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 підлягає припиненню на підставі такого:

Як вбачається з наявних матеріалів справи постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2014, прийнятою у цій же справі, були скасовані попередні судові рішення, а справа передана на новий розгляд, в ході якого суд мав з'ясувати чи відбулося порушення прав ПАТ "Укрсоцбанк" як іпотекодержателя майна у зв'язку з переданням позивачу на підставі рішення загальних зборів товариства від 03.07.2009 оспорюваного приміщення, а також дослідити питання про правомірність відчуження оспорюваного приміщення з урахуванням поданих сторонами додаткових доказів.

Однак, в ході нового розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій, всупереч ст. 43 ГПК України не в повній мірі встановили фактичні обставини справи, про які було зазаначено у постанові Вищого господарського суду України від 09.04.2014 і які мають значення для правильного вирішення справи.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що згідно з ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Положеннями ч. 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

При цьому, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права.

Приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Передбачені нею права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи в першій інстанції після скасування рішення і передачі у встановленому порядку справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Якщо розгляд справи здійснюється спочатку, то позивач також вправі змінити підставу або предмет позову до початку повторного розгляду справи по суті (відповідні роз'яснення наведені у п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Правовий аналіз норм ГПК України та відповідно до роз'яснень у вказаному пункті постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 свідчить про те, що учасники судового процесу не позбавлені права подавати до суду додаткові докази в підтвердження своїх вимог і заперечень під час нового розгляду справи, а суд має право прийняти такі докази та надати їм належну правову оцінку.

Як вбачається з наявних матеріалів справи під час нового розгляду справи, сторонами у справі було подано додаткові докази на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Зокрема, позивачем у справі було подано господарському суду ряд судових рішень в інших судах у справах № 3/77/5022-1020/2011, № 5/48/5022-1019/2012, № 910/15784/13, № 910/18713/13, № 2-9577/11, № 606/23589/13-ц, якими вирішувалося питання щодо стягнення кредиторської заборгованості за генеральним договором про надання кредитних послуг № 770/9-698 від 15.07.2008 та генеральним договором про надання кредитних послуг № 770/9-691 від 26.06.2008, а також звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення іпотечних правовідночин. У цьому зв'язку позивач неодноразово вказував на те, що відповідно до обставин встановлених у вказаних рішеннях вбачається, що припинилося основне зобов'язання за генеральним договором про надання кредитних послуг у зв'язку з його виконанням. З огляду на це, позивач також зазначав про те, що принилися і зобов'язання за договором іпотеки, оскільки він є похідним від основного зобов'язання.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарськими судами обох інстанцій враховані вказані судові рішення та обставини, які встановлені у цих судових рішеннях з посиланням на ст. 35 ГПК України та зазначенням про те, що дані факти не потребують повторного доведення.

Водночас з огляду на фактичні обставини спірних правовідносин, предмети спорів і доказування у даній справі та в інших справах, колегія суддів вважає, що господарські суди в порушенням положень ст.ст. 35, 43 ГПК України не встановили чи мають преюдиціальне значення судові рішення у справах № 3/77/5022-1020/2011, № 5/48/5022-1019/2012, № 910/15784/13, № 910/18713/13, № 2-9577/11, № 606/23589/13-ц для вирішення даного судового спору.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Вказаним вимогам ГПК України рішення господарських судів не відповідають, оскільки господарські суди відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що на момент прийняття загальними зборами рішення від 03.07.2009 права банку як іпотекодержателя були порушені, оскільки прийняте без згоди іпотекодержателя на відчуження цього майна та в період дії заборони на його відчуження.

Однак, під час нового розгляду справи господарським судам необхідно було з урахуванням додатково поданих сторонами доказів з'ясувати чи порушені права банку як іпотекодержателя майна на підставі іпотечного договору № 5578 від 17.07.2008, дослідити питання щодо дійсності іпотеки, тобто чи є відповідна заборона (обтяження) на відчуження оспорюваного приміщення, яка б заважала виконати рішення загальних зборів від 03.07.2009 на момент винесення оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Щодо поданої касаційної скарги ОСОБА_3 Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ст. 107 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

З матеріалів даної справи, в тому числі прийнятих у ній судових рішень, вбачається, що ОСОБА_3 не визначений в цій справі ні стороною (позивачем чи відповідачем), ані третьою особою. Водночас він не підпадає й під ознаки особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права та обов'язки, з огляду на таке.

Зі змісту наведеної норми права - ст. 107 ГПК України вбачається, що судове рішення, оскаржене не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення ж є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

У даному разі оскаржуване судове рішення не містить висновків про права та обов'язки ОСОБА_3.

Оскаржувані судові рішення господарських судів про зобов'язання виділити в натурі частку з майна товариства шляхом передачі у власність нерухомого майна стосуються самого товариства та його учасника, що вийшов з товариства. Залучення до участі у справі всіх учасників товариства не є обов'язковим.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують.

Відтак, права ОСОБА_3 судовими рішеннями у справі не порушено та питання про його права і обов'язки стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувалися.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 не є в даному випадку належним суб'єктом касаційного оскарження, що унеможливлює касаційний перегляд судових рішень у справі за його скаргою (відсутній суб'єкт оскарження визначений ст. 107 ГПК України).

У свою чергу, відсутність підстав для касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду по суті унеможливлює й подальше здійснення даного касаційного провадження та є підставою для його припинення.

Таку ж правову позицію стосовно необхідності припинення касаційного провадження викладено в пункті 63 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України".

Керуючись ст.ст. 80, 107, 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 та рішення господарського суду Тернопільської області від 24.06.2014 у справі № 11/51-1559 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 припинити.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: Т. Барицька В. Картере