Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2014 року Справа № 901/3163/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В.розглянувши у відкритому судо-вому засіданні касаційну скаргуКомунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі"

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.14

у справі№901/3163/13господарського судуАвтономної Республіки Кримза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доКомунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі"простягнення сумиза участю представників від:позивачаПетренко А.С. (дов. від 17.01.14)відповідачане з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі" заборгованості у розмірі 0,02 грн., пені у розмірі 147430,27 грн., інфляційних втрат у розмірі 22474,42 грн. та 3% річних у розмірі 68854,28 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.11.13 (суддя Радвановська Ю.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.14 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Черткової І.В., суддів: Голика В.С., Гоголя Ю.М.), позов задоволено, стягнуто з Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 0,02 грн. - заборгованості, 147430,27 грн. пені, 68854,28 грн. - 3% річних, 22474,42 грн. інфляційних втрат та 4776,00 грн. судового збору. Визнано недійсним пункт 9.3 договору про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-3342ТЕ19 від 31.12.10, укладеного між КП Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі" та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", в частині нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення за шість місяців з претензією або позовом.

Не погодившись з судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині стягнення пені (яким чином вирішити спір в цій частині не вказано). Скарга мотивована тим, що судами невірно застосована позовна давність, оскільки слід було застосовувати ст. 250 Господарського кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.12.10 між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі" (покупець) укладений договір № 06/10-3342ТЕ-19 про закупівлю природного газу за державні кошти. Позивачем на виконання умов договору протягом січня - квітня 2011 поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 3224151,13 грн. Відповідач розраховувався із порушенням умов договору в частині своєчасного та повного внесення платежів за отриманий газ.

Відповідно до пункту 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 9.3 встановлений строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Судами зазначено, що пунктом 9.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки вказаним пунктом договору сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України. Таким чином, умови пункту 9.3. у частині стосовно того, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України та визнані судами недійсними. Інше положення п.9.3 (щодо встановлення строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки в 3 роки) судами недійсним визнані не були.

Втім, судові акти в цій частині не оскаржуються, а тому не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 0,02 грн., пені у сумі 147430,27 грн., інфляційних витрат у сумі 22474,42 грн. та 68854,28 грн. 3 % річних.

Судами перевірені сума заборгованості та суми нарахувань, визнано їх обґрунтованими, арифметично вірними та стягнуто їх з відповідача. Відповідач не оскаржує судові акти в частині стягнення інфляційних та річних, тому судові акти в цій частині судом касаційної інстанції не перевіряються та підлягають залишенню без змін. Касаційна скарга стосується правильності нарахування пені в контексті позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати висновки судів попередніх інстанцій та відхилити доводи касаційної скарги з огляду на наступне.

Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України. Тому суди цілком правомірно застосували положення п.9.3 про позовну давність для стягнення неустойки тривалістю 3 роки, не застосувавши при цьому положення цього ж пункту про порядок її нарахування.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тому судами правомірно стягнено 147430,27 грн. пені.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суди встановили, що виходячи із змісту договору, початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 21 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 21 числа місяця + 6 місяців. В даному випадку пеня розрахована саме таким чином, тому суд касаційної інстанції підтримує висновки судів попередніх інстанцій про необхідність її стягнення.

Доводи скаржника про необхідність застосування ст. 250 Господарського кодексу України не заслуговують на увагу, а дана стаття (якою передбачені строки застосування адміністративно-господарських санкцій) не підлягає застосуванню, оскільки пеня не є адміністративно-господарською санкцією (в розумінні ст. 239 Господарського кодексу України), а є одним із видів неустойки (ст. 230 Господарського кодексу України).

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Ялтинські теплові мережі" залишити без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.14 у справі №901/3136/13 залишити без змін.

Головуючий - суддя В. І. Дерепа

Судді Б. М. Грек

В. В. Палій